Інноваційно-інвестиційнадіяльність підприємства та її економічна ефективність

6) за умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність.

Реальна ефективність – це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності.

Розрахункова базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом.

Умовна ефективність використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства;

7) за ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу виокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства та організації;

8) за метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність.

Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу.

Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. Її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень порівняно з іншими варіантами. Економічний ефект від впровадження технічних новинок розраховується на всіх етапах реалізації й за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісною оцінкою результатів та вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за цей період [1].

Залежно від завдань, які вирішуються, економічний ефект може обчислюватись в одній із двох форм [14]:

1) народногосподарський (загальний ефект за умовами використання нововведень);

2) госпрозрахунковий (комерційний ефект, який одержується окремо розробником, виробником і споживачем нововведень).

Народногосподарський економічний ефект обчислюється шляхом порівняння результатів за місцем використання нової техніки, інших нововведень і всіх витрат на їх розробку, виробництво і споживання.

Комерційний економічний ефект обчислюється на окремих стадіях «життєвого циклу» нововведення (стадії розробки, виробництва, експлуатації) і дає можливість оцінити ефективність впровадження технічних новинок із врахуванням економічних інтересів окремих проектно-конструкторських організацій, підприємств-виробників і підприємств-споживачів.

Перша форма економічного ефекту використовується на стадії обґрунтування доцільності розробки та вибору найкращого варіанту проектного рішення; друга форма – у процесі реалізації заходів, коли є відомими ціни на нову науково – технічну продукцію, обсяги її виробництва, умови і строки застосування.

Сумарний економічний ефект від технічних нововведень за певний розрахунковий період Т () обчислюється за формулою (1.1).

, грн.                                          (1.1)

де – вартісна оцінка результатів від здійснення заходів НТП за розрахунковий період, грн.;

– вартісна оцінка витрат на здійснення технічних нововведень за цей же період, грн.

РОЗДІЛ 2

НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНО – ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Шляхи покращення інноваційно – інвестиційної діяльності підприємства

Використання інновацій має істотний вплив на економічний розвиток країни в напрямі прискорення структурної перебудови економіки, підвищення її конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості й забезпечення фінансової безпеки країни у світовій економічній системі. Також питанням стратегічної важливості на сучасному етапі є забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення у світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки. Результатом інформаційного насичення й усвідомлення важливості інновацій для економічного розвитку країни стало створення державного регулятора, окремих департаментів, управлінь і відділів, пов’язаних з інноваційним розвитком, формування відповідної нормативно-правової бази й розробка Стратегії інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізації ризиків [22]. Формуванню позитивного інвестиційного клімату в Україні заважають наявність адміністративних аспектів регулювання інвестиційної діяльності, недосконала законодавча база, політична нестабільність у країні та низький рівень захищеності інвесторів. Вирішення саме цих питань сприятиме істотному поліпшенню інвестиційного клімату в Україні та збільшенню обсягів інвестицій в її економіку.

Основною проблемою на шляху створення інноваційної економіки є низька підприємницька діяльність вітчизняного бізнесу. Розв’язати цю проблему можна тільки за рахунок реалізації активної та послідовної державної політики. Вона полягає у проведенні таких напрямків діяльності (рис. 2.1) [3].

Рис. 2.1. Напрямки покращення інноваційної діяльності

Важливе значення для розвитку інноваційної діяльності має її податкове стимулювання. У світовій практиці державного стимулювання інноваційної діяльності використовують дві форми інтерналізації – пільгове оподаткування і  пряме державне фінансування витрат на наукові й науково – технічні роботи (ННТР). Наприклад, уряд США неодноразово виділяв кошти корпораціям «Інтел», «Боїнг», «Тексас Інструментс» у формі як держзамовлення, так і компенсації підвищених витрат на ННТР [18].

Узагальнення світового досвіду податкового стимулювання інноваційної діяльності дає змогу виділити такі види пільг: списання витрат на проведення ННТР, що зменшує базу для розрахунку податку; інвестиційний податковий кредит; зниження податкових ставок для суб’єктів інноваційної діяльності; встановлення неоподаткованого мінімуму об’єкта оподаткування; звільнення від сплати окремих податків для венчурних фірм; вирахування з визначеної суми податку тощо.

Дані Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) свідчать, що дедалі більше країн застосовують податкове стимулювання інноваційної діяльності. Так, у 2006 році 20 країн, що є членами ОЕСР, надавали податкові пільги підприємствам, які проводили ННТР, тоді як у 1995-му їх було лише 12 (у 2004 – 18). За оцінками фахівців ОЕСР, у майбутньому кількість країн, що надаватимуть податкові пільги для інноваційної діяльності, значно збільшиться, одночасно зростатимуть і розміри пільг [18].

Одним із головних передумов успішності інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції та передбачуваність рівня цін в економіці. Для цього необхідні, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а по-друге, розв’язання проблем боргового тягаря. Уряд та НБУ використовують досить мало інструментів для активного регулювання темпів зростання цін. Крім того, інфляційні очікування стимулюють відсутність середньострокового прогнозу щодо ціни на імпортні енергоносії. Також доцільно було б розробити механізм переливу фінансових ресурсів з галузей, де вони є у відносному надлишку (наприклад, експортоорієнтовані ), у галузі, де є потреба в капіталі [19].

На сучасному етапі для України важливою є модернізація ринків капіталу, реформування депозитарної та біржової систем. Для цього створений при Кабінеті Міністрів України координаційно – моніторинговий комітет з питань модернізації інвестиційного середовища повинен визначити головні пріоритети у розв’язанні проблем прискореного розвитку інвестиційної інфраструктури, у сфері технологічного забезпечення та запровадження корпоративного фінансування [6].

Поряд з тим, важливими шляхами покращення інвестиційної діяльності є програми реструктуризації банківської системи, оскільки капітал українських банків становить приблизно 10 % від ВВП. Приплив інвестиційних капіталів через банківський сектор може позитивно вплинути на зростання і розвиток української економіки за рахунок ефекту присутності іноземних банків на вітчизняному ринку. Але НБУ має проводити зважену політику з метою підвищення рівня надійності банківської системи України, який є недостатнім для великих іноземних інституційних інвесторів. Серед негативів банківської системи зазначимо, по-перше, високу чутливість до міжнародних фінансових потрясінь через присутність великого обсягу іноземного капіталу в цьому секторі (в 2006 році – 7, 8 млрд. дол., у 2007-му – 25, 7 млрд. дол.), по-друге, збільшення споживчого кредитування без адекватної оцінки довгострокової кредитоспроможності позичальників, що становить загрозу надійності банківської системи [16].

У перспективі важливим є створення механізму трансформування заощаджень в інвестиції, тому широкою підтримкою користується система гарантованих вкладів населення в комерційних банках. До того ж слід продовжувати ініціативи, спрямовані на розвиток іпотечного кредитування, що створює прозорий ринок кредитування, придбання особистого майна й активізує інвестиційні процеси в Україні.

Важливе значення мають також фінансові інструменти активізації інвестиційної та інноваційної діяльності. Восени 2008 року фінансова нестабільність в Україні поставила під загрозу досягнення всіх останніх років – довіру до національної грошової одиниці, стійкість фінансових ринків, нормальне функціонування системи фінансових посередників. З точки зору впливу на загальні параметри інвестиційної та інноваційної діяльності виділяють такі сегменти фінансового ринку: кредитний ринок, бюджетна політика та фондовий ринок (табл.2.1) [13].

Таблиця 2.1

Активізація інвестиційної та інноваційної діяльності за допомогою інструментів фінансового ринку

У 2008 році обсяг інвестицій в основний капітал за рахунок коштів державного бюджету становив 11, 6 млрд. грн., а частка цього джерела в структурі інвестицій – 5, 0 %, зменшившись на 0, 6 процентного пункту проти показника попереднього року [13].

Специфіка теперішньої ситуації в країні полягає в тому, що необхідні зміни потрібно провести в якомога коротші терміни, оскільки Україна повинна забезпечити сприятливий інвестиційний клімат для бізнесу, з огляду на участь, зокрема, в проекті ЄВРО – 2012 (від якого очікують залучення іноземних інвестицій у розмірі близько 20 млрд. дол. США).

2.2. Реінжиніринг як важливий напрямок інноваційної діяльності на підприємстві

Одна з нових концепцій розвитку бізнесу і управління базується на системі реінжинірингу бізнес-процесів (РБП), створеній в 90-х роках XX ст. і прийнятої на озброєння багатьма провідними компаніями світу.

Реінжиніринг бізнес-процесів бере свій початок від двох статей, написаних у 1990 році Хаммером та Давенпортом і Шортом. Хоча самому терміну РБП зовсім небагато років, більшість теорій, на яких він базується, значно старші. У 1980-х роках у багатьох організаціях було впроваджено систему Тотальної якості (Total Quality). Саме ця система була родоначальником ідеї управління процесами. Багато методів системи Тотальної якості змушують по-новому подивитися на роботу і на її мету, і ці методи дають цінну інформацію для управління бізнес-процесами. Це такі методи: метод аналізу процесів, внут-рішньофірмова оцінка діяльності, аналіз сприйняття процесів, управління якістю процесів. Усі вони відіграють важливу роль у будь-якому масштабному проекті з реінжинірингу бізнес-процесів.

Родоначальником терміна «реінжиніринг» вважається Майкл Хаммер, який у співавторстві з Дж. Чимпі випустив книгу: «Реінжиніринг корпорації: маніфест для революції в бізнесі». За його визначенням, реінжиніринг — це фундаментальне переосмислення і радикальна зміна рішень про ділові процеси з метою досягнення покращень у критично важливих показниках діяльності, таких як витрати, якість, обслуговування [20].

Отже, реінжиніринг звичайно представляють як фундаментальне переосмислення і радикальну перебудову бізнесу з метою поліпшення таких важливих показників, як вартість продукції, якість продукції, рівень сервісу, фінансовий стан фірми, маркетинг, побудова інформаційних систем та ін.

Реінжиніринг – це перебудова (перепроектування) ділових процесів для досягнення радикального (стрибкоподібного) поліпшення діяльності фірми.

Реінжиніринг застосовується в трьох основних ситуаціях. По-перше, в умовах, коли фірма знаходиться в стані глибокої кризи. Ця криза може виражатись у явно неконкурентному рівні витрат на виробництво, різкому зниженні попиту на продукцію фірми і т.п. По-друге, в умовах, коли сучасне положення фірми може бути визнано задовільним, однак прогнози її діяльності є несприятливими. Фірма зіштовхується з небажаними для себе тенденціями у сфері конкурентоспроможності, прибутковості, рівня попиту на продукцію і т.д. По-третє, реалізацією можливостей реінжинірингу займаються благополучні, швидкозростаючі та агресивні організації. Їх завдання полягає у прискореному нарощування відриву від найближчих конкурентів і створенні унікальних конкурентних переваг [20].