Інноваційно-інвестиційнадіяльність підприємства та її економічна ефективність

38

ЗМІСТ

                                                          стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1.ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНАДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

ТА ЇЇ ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ………………………………………….....5

1.1. Сутність та засади здійснення інноваційно-інвестиційної діяльності…5

1.2. Науково-технічний прогрес як основа інноваційної діяльності………..9

1.3. Сутність та класифікація економічної ефективності, види

економічних ефектів………………………………………………………………….13

РОЗДІЛ 2. НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………..19

2.1. Шляхи покращення інноваційно-інвестиційної діяльності

підприємства………………………………………………………………………….19

2.2. Реінжиніринг як важливий напрямок інноваційної діяльності

на підприємстві……………………………………………………………………….24

2.3. Оцінка інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств в Україні…28

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..32

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА: РОЗРАХУНОК СОБІВАРТОСТІ

ОДИНИЦІ ПРОДУКЦІЇ, РОЗРАХУНОК СТУПЕНЯ ВПЛИВУ ЗМІНИ

ЦІНИ НА КРИТИЧНИЙ ОБСЯГ ВИПУСКУ ПРОДУКЦІЇ……………………….34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………….38

ВСТУП

Під інноваційно-інвестиційною діяльністю підприємства розуміється сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інновацій та інвестицій.

Дана тема є досить актуальною, так як дослідження проблем інвестування завжди перебувало в центрі уваги економічної науки. Це зумовлено тим, що інвестиції відображають глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного зростання загалом та виступаючи найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, впровадження досягнень технічного прогресу, підвищення якісних показників фінансово-господарської діяльності на мікро- та макрорівнях. Тому активізація інвестиційного процесу є одним  найбільш дієвих механізмів соціально-економічних перетворень. Щодо інновацій, ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно ведуть до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, вони зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва.

Особливого значення інноваційно-інвестиційні процеси набувають у країнах з перехідною економікою, якою є Україна. Ринкові відносини, з їхньою жорсткою конкуренцією, ставлять більшість існуючих підприємств перед необхідністю зміни виробничого апарату, технологічних змін, упровадження конкурентоспроможних наукомістких виробництв, управлінських нововведень за рахунок енергійної інноваційно-інвестиційної діяльності. Тому інноваційна модель економіки обрана як стратегія розвитку держави на наступне десятиріччя.

Метою курсової роботи є дослідження впливу інноваційно – інвестиційної діяльності на зростання економічної ефективності діяльності підприємства.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:

1) визначити економічну сутність інвестицій та інновацій;

2) дослідити суб’єкти і об’єкти інноваційно – інвестиційної діяльності;

3) з’ясувати сутність економічної ефективності, критерії її класифікації;

4) дослідити реінжиніринг як важливий напрямок інноваційної діяльності на підприємстві;

5) оцінити результати інноваційно - інвестиційної діяльності в Україні;

6) визначити шляхи покращення інноваційно – інвестиційної діяльності.

Під час виконання завдань використаємо такі методи: таблично – графічний, методи спостереження та групуваня, а також метод збору та узагальнення інформації.

Об’єктом дослідження є теоретичні засади здійснення інноваційно – інвестиційної діяльності.

Предметом аналізу виступають відомості та статистичні дані про здійснення інноваційно – інвестиційної діяльності на підприємстві.

Взагалі, проблема ефективності виробництва та пошуку шляхів її підвищення завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою - від власників приватного підприємства до керівників держави.

Слід сказати, що активна інноваційна та інвестиційна діяльність є основною умовою досягнення довготривалих, позитивних темпів економічного зростання, як реального сектора економіки, так і окремих підприємств. Зважаючи на те, що активізація інноваційно-інвестиційної діяльності належить до системних питань макроекономічного розвитку, вирішення яких має здійснюватися насамперед на державному рівні, – дослідження теоретичних і практичних питань формування державної інноваційно-інвестиційної політики становить важливу проблему в сучасній науці.

РОЗДІЛ 1

ІННОВАЦІЙНО – ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇЇ ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ

1.1. Сутність та засади здійснення інноваційно – інвестиційної діяльності

Інноваційно-інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інновацій та інвестицій.

Інноваційні процеси – сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Інновація – це термін, який уперше був введений у наукові поняття Й. А. Шумпетером і означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або в новому виді виробу». Як говорив Шумпетер, інновація – це не просто нововведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація». Наприклад, стосовно засобів праці інновація означає іншу їх якість, яка досягається не шляхом дрібних поліпшень старого устаткування, а шляхом розробки, виготовлення і використання у виробництві нового устаткування. Тобто, будь-яка інновація є нововведенням, однак не кожне нововведення є інновацією. Для нововведень, що не є інноваціями, Г. Менш запропонував термін «псевдоінновації».

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» під інноваційною діяльністю розуміється – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [12].

Об’єктами інноваційної діяльності – інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.[12]

Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути – фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність, залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів [12].

Результатами інноваційних процесів є нововведення, впроваджені в господарську діяльність людини. Вони класифікуються на такі групи: технічні, організаційні, економічні, соціальні, юридичні, локальні та глобальні (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Групи нововведень

Технічні  нововведення появляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства та ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва та колективної праці та ін.).

Економічні нововведення – це методи господарського управління наукою і виробництвом з реалізацією функцій прогнозування та планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності.

Соціальні нововведення – це різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу; стимулювання його творчої діяльності; охорона здоров’я людини та навколишнього природного середовища).

Юридичні нововведення – нові та змінені закони, різні нормативно-правові акти, що визначають і регулюють усі види господарської, соціальної та іншої діяльності.

Локальні нововведення – це внутрішньовиробничі новини, які зумовлюють еволюційні перетворення у сфері діяльності і тому не справляють особливо помітного впливу на ефективність функціонування та розвиток виробництва.

Глобальні нововведення – великомасштабні (загальнодержавні, міжнародні новини), що є у своїй більшості революційними та здатними кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва [1].

Якщо звернутись до Закону України «Про інвестиційну діяльність», то в ньому інвестиціями визначено всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку та інші види діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [11]. В українському тлумачному словнику «інвестиції» визначаються як «грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що їх вкладають у різні види діяльності у виробничій та невиробничій сферах» [5].

Інвестування – це економічна категорія, що відображає відносини, пов’язані з довгостроковим вкладенням грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що авансуються в основні та оборотні фонди підприємств, фірм та організацій, а також у науково-технічний розвиток, якісне вдосконалення виробничої бази та освоєння випуску нових видів продукції з метою одержання прибутку або соціального ефекту.

Об’єктами інвестиційної діяльності в Україні є: новоутворені та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства; цінні папери (акції, облігації та ін.); цільові грошові фонди; науково - технічна продукція та інші об’єкти власності;  майнові права та права на інтелектуальну власність [11].

Суб’єктами інвестиційної діяльності є :

1) держава та її інститути. Держава в ринковій економіці може виступати як у ролі інвестора, так і в ролі одного або декількох учасників інвестиційної діяльності. Держава впливає на інвестиційну діяльність прямо (через державний сектор економіки) або непрямо, через свої інститути (Національний банк, Інноваційний фонд та інші позабюджетні фонди, та ін.);

2) господарські товариства та корпорації. Виробничо – господарська діяльність в умовах перехідного періоду, коли створюються підприємства, організації, товариства та їх об’єднання, регулюється законодавством про підприємництво, підприємства, інвестиційну діяльність;

3) фінансово – кредитні установи. У кожній державі з ринковою економікою існує розвинена мережа фінансових, інвестиційних і кредитних інститутів, які є суб’єктами інвестиційної діяльності.

4) функціональні учасники інвестиційного процесу. Розвиток всіляких організаційних форм взаємодії партнерів по інвестиційному процесу спонукає інвесторів на договірних засадах залучати до спільної інвестиційної діяльності різні фірми, функціями яких є надання спеціальних послуг і виконання різного роду робіт. Найбільш представницькими і функціональними учасниками інвестиційного процесу є такі : фірма - девелопер, фірми - ріелтери, інжиніринго - консалтингові фірми та ін.[9].

За даними Національного Банку України, обсяги чистого притоку прямих іноземних інвестицій в Україну за 2008 рік оцінено в 9, 7 млрд. дол. США, що на 5, 0 % більше, ніж у 2007 році – 9, 2 млрд. дол. США. Світова фінансова криза, яка існує в наш час, позначилась, насамперед, саме на обсягах надходжень прямих іноземних інвестицій. У IV кварталі 2008 року чистий притік прямих іноземних інвестицій склав всього 934 млн. дол. США, що в 3, 5 раза менше, ніж в середньому за три попередні квартали. Найбільш привабливим для іноземних інвесторів був фінансовий сектор [10].

1.2. Науково – технічний прогрес як основа інноваційної діяльності

Науково-технічний прогрес – це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання та освоєння зовнішніх сил природи. Це – об’єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності. НТП також є надзвичайно важливим засобом вирішення соціально – економічних завдань, а саме: охорони навколишнього середовища, поліпшення умов праці, підвищення добробуту населення [20].