Інноваційно-інвестиційнадіяльність підприємства та її економічна ефективність

НТП властиві як еволюційні, так і революційні форми вдосконалення засобів виробництва, кінцевого виду продукції (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Форми НТП

Науково-технічна революція (НТР) – це прискорений розвиток продуктивних сил суспільства, їх перехід у якісно новий стан на основі докорінних змін у системі наукових знань. Вона віддзеркалює докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку, в основі якої – новітні наукові відкриття і винаходи, що чинять революційний вплив на змінювання знарядь і предметів праці, технології, організацію й управління виробництвом, характером трудової діяльності людей.

Основні завдання НТР – прискорений розвиток пріоритетних галузей народного господарства; механізація та автоматизація трудомістких процесів; підвищення продуктивності праці; ефективність всього виробництва [1].

Зміст сучасної науково-технологічної революції найбільш повно розкривається через її особливості. Головними є :

1) досягнення науки – втілення наукових знань у людині, технології і техніці, безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства;

2) новий етап суспільного поділу праці, який відбувається завдяки перетворенню науки в пріоритетну сферу соціально-економічної діяльності, що набуває масового характеру;

3) скорочення проміжку часу від нового наукового відкриття до його практичного використання, що підтверджується прискоренням темпів розвитку сучасної науки і техніки;

4) інтеграція науки з виробництвом, а також різних галузей в межах науки з метою прискорення і підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

5) якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва: засобів праці (революція у виробництві робочих машин, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчих елементів) [1].

Для більшості галузей народного господарства виокремлюють пріоритетні та загальні напрямки НТП (рис. 1.2).

Рівень НТП можна оцінити цілим рядом показників. Серед них особливе місце належить показникам технічного рівня виробництва (фондоозброєність праці, технічна озброєність праці, коефіцієнти оновлення і вибуття основних виробничих фондів, а також їх активної частини, вікові характеристики виробничого устаткування), які відображають обсяг фактичного впровадження у виробництво досягнень науки, техніки, технологій, організації праці і управління, як  в цілому в господарстві країни, так і в окремих галузях і на підприємствах.

Рис. 1.2. Пріоритетні та загальні напрямки науково-технічного прогресу

Крім того, рівень НТП може бути охарактеризований рядом допоміжних показників, таких як коефіцієнти механізації виробництва і механізації праці, коефіцієнт автоматизації виробництва, частка електроенергії, використання на технологічні цілі та ін.

Основними напрямками НТП на сучасному етапі є електронізація народного господарства – забезпечення всіх сфер виробництва і суспільного життя високоефективними засобами обчислювальної техніки аж до використання принципів штучного інтелекту, нового покоління супутникових систем зв’язку тощо; комплексна автоматизація всіх галузей народного господарства на базі електронізації: впровадження гнучких виробничих систем, промислових роботів, систем автоматизованого проектування, автоматизованих систем управління технологічними процесами; застосування прогресивних базових технологій (мало стадійних процесів, мало- та безвідходного виробництва, застосування технологічних ліній і систем машин; освоєння принципово нових технологій (мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної та ін.); створення і використання нових матеріалів, що мають нові властивості: надпровідність, радіаційну стійкість, стійкість до зношування; прискорений розвиток біотехнології, яка сприяє створенню безвідходних технологічних процесів, нарощуванню обсягів виробництва сировини, продовольчих ресурсів та ін. [20].

Держава формує і реалізує науково-технічну політику, забезпечує соціально-економічні, організаційні та правові умови для формування та ефективного використання науково-технічного потенціалу, створює сучасну інфраструктуру науки і готує науково-технічні кадри, забезпечує державне фінансування та пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм, підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, здійснює державну підтримку всіх суб’єктів науково-технічної діяльності, організацію статистики у науково-технічній сфері, забезпечує створення ринку науково-технічної продукції.

Державне регулювання науково-технічної діяльності включає пряме державне регулювання розвитку науково-технічної сфери та державне регулювання умов науково-технічної діяльності [14].

Пряме державне регулювання здійснюють за допомогою таких форм і методів, як визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки, формування і реалізація національних, державних та міждержавних науково-технічних програм, формування і розміщення державного замовлення (держконтракту) у науково-технічній сфері, бюджетне фінансування певних видів науково-технічної діяльності, створення системи науково-технічної інформації, проведення патентно-ліцензійної діяльності, формування та заохочення науково-технічних кадрів.

Для стимулювання участі суб’єктів науково-технічної діяльності в розвитку фундаментальних досліджень, у розробці та освоєнні принципово нових технологій, науково-технічної продукції вводиться державне замовлення (контракт) у науково-технічній сфері, який забезпечується фінансуванням та підтримується матеріально-технічними ресурсами і видається виконавцям на конкурсних засадах [10].

Держава проводить певну політику у формуванні та заохоченні науково-технічних кадрів і, зокрема, забезпечує їх підготовку, сприяє підготовці і перепідготовці її за межами України, запроваджує систему атестації кадрів, встановлює обов’язковий мінімум науково-технічних знань для кожного рівня освіти, встановлює державні та іменні премії у галузі науки і техніки.

Держава законодавче забезпечує захист права власності суб’єктів на науково-технічну продукцію, створює необхідні економічні умови для міжнародного науково-технічного співробітництва.

1.3. Сутність та класифікація економічної ефективності, види економічних ефектів

Проблема ефективності виробництва завжди посідала важливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Зацікавленість нею виникає на різних рівнях управління економікою – від власників приватного підприємства до керівників держави.

Термін «ефект» у перекладі з латинської означає «результат». Отже, категорія «ефективність» може інтерпретуватись як «результативність». Термін «ефект» має значення результату, наслідку зміни стану певного об’єкта, зумовленої дією зовнішнього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект – це дельта, приріст деякої змінної або різниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що значення цієї дельти може бути як додатним, так і від’ємним, або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як позитивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і окремо не розглядати.

Ефективність виробництва – це об’єктивна економічна категорія, що характеризує ступінь досягнення загальних і окремих результатів від оптимального використання всіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових) [20].

Для практичного використання цієї економічної категорії при плануванні і обліку необхідно розглядати її у різних аспектах (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація видів і форм прояву ефективності

Згідно наведеної класифікації розрізняють наступні види ефективності:

1) за наслідками отриманих результатів. За цією ознакою можна виділити три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну.

Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва на підприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо [14].

Форми прояву соціальної ефективності пов’язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру;

2) за характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних  ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів).

До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів.

До ефективності витрат належать: ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат;

3) за видами господарської діяльності. До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього;

4) за рівнем об’єкта господарювання. До цієї групи відносять: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об’єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефективність виробництва окремих видів продукції;

5) за рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути рівня суспільства та рівня суб’єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів – держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства – свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов’язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект – це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов’язкових платежів;