Місцеві бюджети

      З метою оптимізації надання стаціонарної допомоги буде приділено увагу вдосконаленню  медичних технологій, обгрунтуванню  функціональної диференціації ліжкового  фонду, що сприятиме зменшенню тривалості перебування хворого у стаціонарі. Підвищення ефективності надання стаціонарної медичної допомоги в умовах обмеженого фінансування проводитиметься шляхом впорядкування ліжкового фонду, згортання непрацюючого. Залишатиметься актуальним збалансування потреб галузі до можливостей її фінансування з державного бюджету, пріоритетне спрямування коштів на найважливіші напрямки лікувально-профілактичної роботи.

      Планується  подальше укомплектування медичними  кадрами центральних районних та дільничних лікарень, сільських лікарських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських  пунктів, продовжуватиметься робота щодо поетапної телефонізації і забезпечення кожної дільничної та сільської лікарської амбулаторії санітарними автомобілями підвищеної прохідності. Продовжиться реформування аптечної мережі.

      На  виконання постанови Кабінету Міністрів  України “Про розвиток сільскої загальноосвітньої  школи” в області розроблений  і затверджений Комплексний план розвитку навчальних закладів у сільській  місцевості на період до 2012 року. Суттєвих змін зазнає мережа дошкілля. Суспільним дошкільним вихованням буде охоплено 13,1 відсотка дітей, що дещо нижче рівня 2007 року.

      Дошкільні заклади працюватимуть над збереженням  наступності між дошкільною і  початковою ланками освіти, формуванням  психофізичної готовності дітей  до навчання у школі з 6 річного  віку.

      У системі загальної середньої  освіти передбачається обов’язкове  отримання повної загальної середньої  освіти відповідно до вимог Конституції  України. Продовжать навчання у 10 класах денних середніх шкіл, професійно-технічних  училищах, вузах І-ІІ рівнів акредитації 98,5 відсотка випускників 9-х класів. Здійснюватимуться заходи щодо оптимізації  мережі загальноосвітніх установ у  відповідність до потреб населення.

      Значна  увага приділятиметься роботі з  обдарованими дітьми. Для випускників  сільських шкіл в області функціонує 2 ліцеї. У 6 гімназіях навчатимуться 3,2 тис.чоловік. У малій академії наук науково-дослідницькою роботою буде займатися майже 1400 учнів, в 15 містах і районах функціонуватимуть філії МАН.

      У 2009 році основними завданнями у сфері культури залишається збереження історико-культурної спадщини, впорядкування мережі культурно-просвітницьких закладів відповідно до можливостей фінансування, вдосконалення концертно-гастрольної діяльності. Здійснюватимуться заходи по впорядкуваню мережі закладів культури клубного типу, бібліотек, заповідників, музеїв. В області діятиме 573 масових та універсальних бібліотек, 663 заклади клубного типу, 7 музеїв, 2 театри, 36 шкіл естетичного виховання, що практично відповідає рівню 2008 року.

      Подальша  реалізація цільової комплексної програми "Фізичне виховання - здоров"я  нації" дасть змогу призупинити  зростання кризових процесів у сфері  фізкультури і спорту, створить необхідні  умови для залучення широких  верств населення до занять фізичною культурою і спортом, підтримки  здорового способу життя, ефективного  використання спортивних споруд.

      В галузі туризму у 2009 році розроблятиметься Державна програма розвитку туризму до 2015 року, якою передбачається державне стимулювання внутрішнього та іноземного туризму. Обсяги платних послуг туризму планується довести до 4,4 млн.грн., що на 17 відсотків більше минулорічного.

      Розширюватиметься система оздоровчо-туристичних заходів  для категорій літніх людей та пенсіонерів, дітей та молоді, розвиватимуться  нетрадиційні види туризму та туризму  з активними формами пересування.

      Здійснюватиметься робота по об"єднанню регіональних галузевих зусиль, фінансових і матеріальних можливостей суб"єктів туристичної  діяльності, іноземних інвесторів з  метою розвитку та створення сучасної матеріальної бази туризму.

      З метою поповнення місцевих бюджетів визначено перелік об"єктів  соціальної сфери, що належать до комунальної  власності районів і міст, які  не використовуються, і встановлено  завдання по їх приватизації у 2000 році.

      За  прогнозними розрахунками суму надходжень до зведеного бюджету області  у 2009 році очікується збільшити на 9 відсотків, вживатимуться жорсткі заходи щодо зменшення недоїмки та питомої ваги взаємозаліків у дохідній частині бюджету.

      З метою попередження банкрутства  підприємств, відновлення платоспроможності  боржників проводитиметься робота по скороченню дебіторської і кредиторської  заборгованості, обмеженню бартерних  операцій.

      Поступово збільшуватиметься як обсяг кредитних  вкладень, так і питома вага довгострокового  кредитування у загальному обсязі кредитів. Очікується їх зростання до 10 відсотків проти досягнутого рівня 2008 року. Буде збережено тенденцію до зниження облікової ставки Національного банку за наданими кредитами.

     Враховуючи  подальше нарощування обсягів промислового виробництва, досягнення стабілізації в інших галузях економіки  області, прибуток рентабельних підприємств  у 2009 році прогнозується у сумі 130 млн.гривень. Однак, через значне перевищення збитків збиткових підприємств фінансовий результат в цілому по області передбачається від"ємний ( 110 млн.грн.).

     Завдання, що їх необхідно вирішити в області  у 2009 році, враховуючи нинішню соціально-економічну ситуацію, непрості. Вони потребують від керівників усіх рівнів концентрації зусиль на пошук шляхів та можливостей по подоланню назрілих проблем, досягненню стійкої стабілізації в економіці і соціальній сфері, отриманню відчутних позитивних змін у найближчій перспективі.

       Висновки

      Ситуація, яка склалася нині в економічному розвитку нашої держави, свідчить про  те, що централізація в управлінні країною та її економікою безперспективна. Без децентралізації функцій  у розвитку економіки регіон не може забезпечити налагодження взаємозв'язків  територіальних інтересів із загальнодержавними. Кожний регіон, враховуючи власні економічні та соціальні потреби, визначає свою участь у спільному з іншими регіонами  розв'язанні міжрегіональних проблем. Інакше неможливий міжрегіональний  обмін фінансовими й матеріально-технічними ресурсами.

      Аналогічне  становище складається у межах  регіону, коли органи самоврядування акумулюють виробничі й економічні можливості низки підприємств для розв'язання загальнорегіональних проблем, виступаючи при цьому не лише як адміністративні  органи, а й як економічний партнер. Проте чітко не визначена компетенція  кожного адміністративно-територіального  утворення не забезпечує реального  самоврядування на всіх рівнях ієрархічної  системи управління господарством  держави.

      Основою економічної самостійності регіону  є його власність. Власність, не закріплена юридично, не забезпечує регіонам економічної  основи. Питання про право на власність, краще розуміння якого сприятиме  ефективності державних економічних  реформ, сьогодні інтенсивно обговорюється  у зв'язку із проблемою розмежування компетенцій держави й органів  самоврядування в економічній та господарській діяльності. Ключ до розумного розв'язання цієї проблеми лежить у визнанні того факту, що власність  — це перелік прав: право на прибуток від засобів виробництва, право на їх використання, право на продаж власності, право на передачу її у спадок тощо.

      В умовах самоврядування особливе місце  серед найрізноманітніших форм власності  посідає територіальна власність. Її об'єктом є земля, природні ресурси, підприємства матеріального виробництва, заклади соціальної сфери (народної освіти, охорони здоров'я, торгівлі, громадського харчування, культури тощо), розташовані на відповідній території  і закріплені Законами України "Про  власність" та "Про місцеве  самоврядування".

      Загалом можна виділити дві форми територіальної власності: загальнодержавну й муніципальну. До загальнодержавної належить власність, якою розпоряджається держава, під  муніципальною слід розуміти власність  таких територій, як область, район, місто, село. В Україні сьогодні справжнім  суб'єктом муніципальної власності  виступають територіальні громади, які через органи самоврядування відповідних рівнів реалізують своє право власності. Проте немає  достатніх правових підстав для  формування первинного суб'єкта місцевого  самоврядування, яким за Конституцією і Законом "Про місцеве самоврядування" є територіальна громада.

      Втім, остання ще не склалася у систему  самоврядування. Не відбулося конституційного  закріплення самоврядування, не встановлено  автономії територіальних громад, які  можуть самостійно вирішувати питання  місцевого значення у межах, визначених законом, бути повноправними господарями  на своїй території і розпоряджатися результатами праці даного регіону. З іншого боку, держава виступає гарантом захисту територіальних громад від дій представницьких органів  влади, які можуть призвести до банкрутства  громад.

      Однак органи самоврядування не можуть виконувати покладених на них функцій без  необхідної економічної основи (матеріальних і фінансових ресурсів). Отже, питання  про необхідність формування власності  органів самоврядування — це питання  про створення відповідної економічної  бази місцевих бюджетів.

      Мобілізувати  фінансові ресурси для розвитку економічної основи органів місцевого  самоврядування та комунальної власності  можна через систему місцевих бюджетів, а саме через бюджети  розвитку. В подальшому комунальна власність може сприяти та брати  участь у формуванні доходної частини  місцевих бюджетів.

      Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють  достатніми фінансовими ресурсами  для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:

• високими рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач (власні доходи бюджету Волинської області становлять лише 26 відс. від усіх доходів бюджету);
• домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходжень коштів до місцевого бюджету і низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів (частка дотації та сум загальнодержавних регулюючих податків і зборів становить 74 відс. у загальній структурі доходів зведеного бюджету Волинської області);
• діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;
• тенденцією встановлення видатків униз по бюджетній системі без відповідного підкріплення дохідними джерелами, що призводить до дотаційності багатьох, раніше збалансованих місцевих бюджетів.

    Міжрегіональний перерозподіл державних доходів  досі не має ні чітко сформульованого  змістовного обгрунтування, ні чітких правил і формул. Необ’єктивність  такого перерозподілу призвели до того, що сільські Ради, де рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення  є вищим, ніж у середньому по району, опиняються у гіршому становищі  з точки зору доходів місцевих бюджетів порівняно з сільськими Радами, де він, відповідно, є нижчим.

    Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної  системи дає змогу зробити  висновки щодо здійснення заходів, спрямованих  на покращання умов формування місцевих бюджетів.

    По-перше, необхідно чітко розподілити  компетенції щодо розв’язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального  та місцевого самоврядування, і поступово  здійснювати перехід до децентралізації  державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися  лише ті видатки, котрі пов’язані  з забезпеченням загальнодержавних  потреб: оборона країни, утримання  законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів.

    У зв’язку з цим необхідно розподілити  джерела податкових надходжень між  центральними і місцевими владами  в жорсткій ув’язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про  місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести помайнові  податки, податок на землю, податок  на промисел, збір за забруднення навколишнього  середовища, а можливо – і прибутковий  податок з громадян. У всякому  випадку за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади повинні  фінансувати до 60-80 відс. своїх потреб.

    По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання  місцевих бюджетів як вилучення надлишків  бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних  податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно виливає  на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх  доходів. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вирівнювання територій. А перерозподіл доходів  між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням  податкової сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись  фінансові можливості цих територій. Тому вже сьогодні назріла необхідність визначення обгрунтованого нормативу  бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Існування  таких показників дасть змогу  визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.