Місцеві бюджети

      Із  наведеного випливає висновок, що бюджет області слід було б формувати  на ширшій дохідній базі, включаючи  у неї як закріплені усі державні доходи, які, по суті, є місцевими  доходами. На такій же основі можна  формувати нижчі бюджети. Втім, критичне звуження реальної податкової бази через  спад обсягів виробництва, поглинання податків і неподаткових надходжень із неплатежами і боргами, "вилучення" підприємств з-під дії податку  на прибуток з огляду на їх збитковість, приховування податків і вивезення  вітчизняного капіталу за кордон —  основні причини зменшення дохідної бази бюджетів усіх рівнів.

      Показник  податкових і прирівняних до них  обов'язкових платежів високий. Втім, ці показники необхідно скоригувати  на значні суми заборгованості з податкових платежів у бюджет, які також збільшать  податковий тягар на підприємства. Так, загальна сума недоїмки в податках і неподаткових платежах до консолідованого бюджету області за 2007 рік становила біля 2,7%, а вже у 2008 році ця цифра склала 5,8%.

      Для характеристики бюджетної політики держави і регіону показовим  є аналіз структури витрат бюджетів (табл. 2.3, табл. 2.4.).  

      Таблиця 2.3.

Видатки зведеного бюджету Хмельницька області за 2007 рік*

      _{(тис.грн.)} 

      *Розраховано  автором на основі данних фінансового  управління 

      Упродовж  останніх років більша частина коштів спрямовується у невиробничу  сферу, фонди соціального споживання, що використовуються переважно на оплату праці, соціальні виплати. Відбувається різке зниження обсягів державних  інвестицій у виробничі галузі —  відмирають інвестиційні функції бюджетної системи, бюджети перетворюються у споживацькі. Витрати консолідованого бюджету області не спрямовані на структурну перебудову економіки. Обмеженість доходів бюджету, неефективне використання коштів визначає співвідношення між прибутками і видатками. Для збалансованості бюджету області було проведено емісію нових цінних паперів — векселів 

      Таблиця 2.4.

Видатки зведеного бюджету Хмельницької області за 2008 рік

      _{(тис.грн.)} 

      *Розраховано  автором на основі данних фінансового  управління 

      Як  видно з таблиць 2.3, та 2.4 основними  статтями фінансування з місцевих бюжетів  є освіта та охорона здоров”я. Видатки на утримання у 2008  році установ освіти профінансовано на 83,4 відсотка, охорони здоров»я – 88,0 , культури і мистецтва – 92,2, фінансування житлово-комунального господарства – 92,9, соціального захисту населення – 81,2 відсотків.

      На  фінансування закладів освіти у 2007 році відведено 27,9%, а у 2008 році цей показник трохи зменшився і склав 26,2%. Це явище пояснюється тим, що на потязі останніх років динаміка наповнюваності класів в загальноосвітніх школах має тенденцію до збільшення, а саме у 2007 році – 19,9 учня/клас, 2007 році – 20,0 учня/клас, крім того загальна чисельність учнів учбових закладів зменшується. Що стосується охорони здоров”я, то частка видатків на цю сферу з 21,9% збільшилась до 23,2%.

      Процес  приватизації об”єктів комунальної  власності триває, тому видатки на житлово-комунальне господарство за останні  два роки зменшились майже у двічі  і становлять 4,0%. На соціальний захист та соціальне забезпечення населення у 2008 році було витрачено 29,3 млн.грн. що становило 10,2% від загальної кількості видатків з бюджетів Хмельницької області. У порівянні з 2007 роком видатки на цю статтю зменшились майже на 7%. Це тому, що у 2008 році кількість “пільговиків” значно зменшилась.

      Що  стосується інших статей видатків на культуруі мистецтво, фізичну культуру і спорт, транспорт, сільське господарство, зв”язок, то суми видатків по цих статтях  було пропорційно збільшено до загальної  суми видатків.

      Істотною  різницею видаткової частини бюджету  області у 2007 та 2008роках є:

      У 2007 році було надано підприємствам бюджетних позичок на суму майже 27 млн.грн., що становило 10,4% видатків зведеного бюджету області.

      А у 2008 році пріоритетом були видатки на покриття заборгованостей, що виникли в попередні роки, що склали 54,8млн.грн.(19,1%)

      Взагалі кажучи, аналіз витратної частини бюджету області засвідчує відсутність стимулюючої ролі бюджетної політики регіону.

      Наведені  дані свідчать, що система формування місцевих бюджетів потребує подальшого реформування. Передусім необхідно  поставити витрати місцевих бюджетів у залежність від доходів на відповідних  територіях, створити зацікавленість місцевих органів самоврядування і  громади в розвитку виробництва  й підвищенні прибутковості своїх  територій, підтримати економічно відсталі регіони. Для цього необхідна перебудова фінансових відносин — розробка фінансового механізму території, що є складною і динамічною системою. Однак перебудова регіональних фінансів не може зводитися до розробки принципів формування місцевих бюджетів. Вона стосується всієї сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, які створюються на даній території, пере-розподільчих регіональних процесів.

      В умовах економічної самостійності  регіону докорінно змінюється підхід до інвестиційної та виробничої політики — це критична оцінка самої потреби, чіткого визначення пріоритетів  соціально-економічного розвитку й  ранжу-вання потреб у часі й просторі. Оскільки сама потреба завжди перевищує  реальні можливості, то її доцільність  треба оцінювати критично. При  обмежених можливостях централізованого фінансування слід порівняти свої потреби  з внутрішніми ресурсами розширеного  відтворення, тобто економічні результати функціонування господарства мають  гарантувати виконання програм  економічного і соціального розвитку. Таким чином, встановлюється залежність доходів бюджету від рентабельності функціонування господарства й ефективності використання регіональних ресурсів, водночас видаткова частина бюджету  повинна підпорядковуватися основному  завданню — ефективному розвитку економіки, матеріального і культурного  рівня життя громадян.

      Економічний і соціальний розвиток регіону значною  мірою залежить від зацікавленості у цьому громадян. Для цього  треба, щоб жителі регіону перетворювалися  у суб'єкт госпрозрахункових відносин.

      Цим вимогам відповідав би механізм, побудований  на таких засадах: ощадні банки виступають організаторами ефективного використання грошових накопичень у вигляді інвестицій, із яких щорічно отримують прибуток. Із них певна частина віддавалася  б вкладникам, а решта — у  місцевий бюджет, за рахунок чого зросли б можливості економічного розвитку. У таких випадках важливо надавати банкам право залежно від ефективності використання коштів вкладників стимулювати  їх, підвищуючи відповідний процент  за вклади.

      Інша  форма активного використання коштів населення для розвитку виробництва  та сфери послуг — випуск облігацій. Він дає змогу не лише розширювати діапазон використання грошей, а й певним чином залучати громадян до активного управління соціально-економічним розвитком регіону.

      Організаційною  формою ефективного використання тимчасово  вільних коштів не тільки жителів  регіону, а й фінансових ресурсів підприємств, крім уже діючих банків, повинні стати банки територіального  розвитку, які під відповідні активи місцевих органів надавали б коротко- чи довгострокові кредити і здійснювали  б фінансування першочергових соціальних програм. За змістом своєї діяльності банки територіального розвитку могли б бути двох видів:

      госпрозрахункові  та бюджетні. Госпрозрахункові банки  могли б фінансувати переважно  соціальне й економічно розвинуті  території, а бюджетні банки зосередилися б на пільговому фінансуванні.

      Сучасні фінансові відносини в основі своїй мають багато елементів  старої командно-адміністративної системи. Втім, намагаємося пристосувати до нових умов господарювання нинішній економічний механізм управління та нинішню соціальну політику. Цілком зрозуміло, що, не створивши в Україні  фундаменту товарного виробництва, немислимо пристосувати до цих умов фінансово-грошові методи управління сукупним виробництвом. У результаті порушується оптимальна пропорційність між власними й асигнованими надходженнями, форми їх структурної збалансованості  не заохочують місцевих органів самоврядування до поліпшення результатів цілісного  функціонування економіки.

      Сьогодні  основним джерелом ресурсів такої структурної  залежності є чистий дохід, зокрема  податок на додану вартість і на прибуток. Незважаючи на матеріальну  зацікавленість місцевих органів самоврядування у збільшенні розміру податку  на додану вартість, вони не мають економічних  важелів:

      права надання податкових пільг на отримані прибутки, зниження ставок плати за регіональні ресурси, додаткові  субсидії із бюджету. Отже, немає матеріальної зацікавленості.

      З іншого боку, коли місцева адміністрація  не має тривалого права на доходи, коли не існує чітких норм 'їх перерозподілу, навряд чи можна говорити про реальну  свободу місцевих бюджетів. Невизначеність у наданні субсидій фактично означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються у більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.

      Першим  кроком у розв'язанні проблем бюджетної  політики має бути пошук оптимального ступеня централізації для різних завдань державної діяльності та встановлення норми мінімальної  бюджетної забезпеченості на одного жителя регіону. Це потребує жорсткого  визначення критеріїв для розмежування витрат, які можуть бути задоволені за рахунок районів, областей, державного бюджету. Одним з імовірних шляхів виходу з цієї ситуації є встановлення соціальних нормативів і розробка на їх основі фінансових норм для встановлення бюджетної забезпеченості й мінімального обсягу місцевих бюджетів. Такий підхід дасть можливість виділити конкретні  рівні самофінансування різних територіальних одиниць. Їх розмір можна визначити  за чотирма формами фінансування: