Місцеві бюджети

     Вступ 

     Актуальність  теми. Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими потребами і уподобаннями.

     Але реалізація законодавчо закріплено права кожного адміністративно-територіального  утворення на економічну самостійність  неможлива без наявності у  кожного органу влади власного бюджету  і права його складання, затвердження і виконання без втручання  ззовні. А це означає, що кожен орган  влади повинен володіти своїм фінансовими джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов’язковими платежами, що надходять до відповідного бюджету.

     Тому  саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній  системі нашої держави. Важлива  роль відводиться місцевим бюджетам і у соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я населення, засобів масової інформації; також  фінансуються різноманітні молодіжні  програми, видатки по упорядкуванню  населених пунктів. Саме з місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне населення.

     На  жаль, в цій ланці бюджетної  системи зберігається безнадійно застарілий механізм централізованого регулювання  вищестоящими органами доходів місцевих бюджетів. Це позбавляє місцеві органи влади фінансової самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території районів, міст, селищ і сіл.

      Таким чином, сьогодні з особливою гостротою  постає проблема вироблення дієвого  механізму, який би визначав нові принципи формування місцевих бюджетів, чітке  розмежування функцій і повноважень  усіх рівнів влади, а звідси – видатків кожного виду бюджету, і що саме головне  – доходів між різними ланками  бюджетної системи. При цьому  питання бюджетної політики, оподаткування  і міжбюджетних відносин повинні  розглядатись і вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємопов’язані, і ні один із цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших.

      Ці  та інші питання, пов’язані з фінансовою самостійністю місцевих органів  влади не є новими. Проте багато з них чекають на своє практичне  вирішення.

      Саме  ця обставина і зумовила потребу  у вивчені процесу формування і виконання місцевих бюджетів, ролі планування в процесі використання коштів на виконання програм розвитку регіону на місцевому рівні.

      Тому, зважаючи на складність та неоднозначність  проблеми, що досліджується, існують  питання, які потребують поглибленого вивчення, а саме:

• складання місцевих бюджетів в сучасних умовах;
• питання розмежування доходів і видатків між державним та місцевими бюджетами;
• проблеми горизонтального фінансового вирівнювання.

      Метою роботи є вивчення місця та значення місцевих бюджетів у фінансовому забезпеченні розвитку території та механізму взаємодії місцевих бюджетів з програмами соціально-економічного розвитку функціонування і виконання місцевих бюджетів .

      Для досягнення цієї мети ставляться такі завдання:

• вивченняння економічного змісту місцевих бюджетів та їх ролі  у соціально-економічних процесах;
• дослідження проблем формування і використання місцевих бюджетів;
• аналіз доходів і видатвів місцевого бюджету Хмельницької області;
• розробка пропозицій щодо вдосконалення існуючого механізму функціонування місцевих бюджетів та вдосконалення дій щодо розвитку території.

      Предметом курсової роботи є теоретичні та практичні аспекти формування та виконання місцевих бюджетів, їх роль у програмах соціально-економічного розвитку території.

      Об’єкт  дослідження – зведений бюджет Хмельницької області, програми соціально-економічного розвитку Хмельницької області на 2009 та 2010 роки.

      Теоретично-методологічну  основу написання курсової роботи складають законодавчі та нормативні акти, що стосуються питань формування та виконання місцевих бюджетів (Закони України: “Про бюджетну систему України”, “Про місцеве самоврядування”, “Про Державний бюджет на 2008 рік”, “Про Державний бюджет на 2009 рік”), інформаційну – дані Хмельницького обласного фінансового управління щодо виконання бюджетів Хмельницької області за 2007, 2008 та 2009 роки, програми соціально-економічного та культурного розвитку області на 2007, 2008 та 2009 роки, праці О.Д. Василика, К.В. Павлюк, І.В. Сало, І.І. Д’яконова, М.І. Деркача, Я.П. Городєєвої та інших вчених-економістів, матеріали періодичного друку, інші джерела інформації.

      Логіка  та методологія дослідження обумовили  структуру роботи, яка складається  з трьох розділів, вступу, висновків та літератури.

1. Місцеві бюджети, як основна частина місцевих фінансів України

     Місцеві бюджети — визначальна ланка  місцевих фінансів. У них зосереджено  понад 80% від усіх фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні  місцевого самоврядування. Водночас місцеві бюджети — важливий і  складний елемент бюджетної системи  кожної держави. Питання їх побудови, ефективного використання у фінансовому  механізмі держави завжди привертають увагу науковців і фінансистів. Система місцевих бюджетів існує у всіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені низкою національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. У промислово розвинених країнах їм належить значна роль в економічному й соціальному розвитку. Так, у США, Японії, Німеччині з місцевих бюджетів фінансується майже 40% від усіх бюджетних витрат держав. Найбільше видатків спрямовують на утримання закладів освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, органів правопорядку, будівництво місцевих шляхів тощо.

     На  наш погляд, при дослідженні проблеми місцевих бюджетів їх треба розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну  форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються  між місцевими та державним бюджетами, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування місцеві бюджети — це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають дохідну й витратну частини, принципи збалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети — це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

     Водночас  місцеві бюджети слід розглядати як важливу фінансову категорію, основу якої становить система фінансових відносин, а саме: відносини між місцевими бюджетами й господарськими структурами, що функціонують на даній території; відносини між бюджетами й населенням даної території, що складаються при мобілізації й витрачанні коштів місцевих бюджетів; відносини між місцевими бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів; відносини між місцевими бюджетами і державним. До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого й регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них у галузі бюджету й фінансів розмежована, усього місцевих бюджетів в Україні понад 14 тисяч. Найчисельніша група — це сільські, селищні та міські бюджети.

     У більшості країн місцеві бюджети  не включаються до державних чи федеральних  бюджетів. Місцеві органи самоврядування самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети  містять видатки на фінансування підприємств й організацій місцевого  господарства, на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у  сфері освіти, культури, охорони  здоров'я, фізичної культури, соціального  забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління. Перехід до ринкової економіки потребує суттєвої реформації системи фінансового забезпечення соціальної сфери. Багато років розвиток соціальної сфери був тісно пов'язаний із суспільними фондами споживання. Такий зв'язок відповідав ідеї соціальних гарантій населення і мав дуже привабливий вигляд. Водночас при зростанні асигнувань на соціальні потреби значних зрушень щодо якості соціально-культурного обслуговування останніми роками не сталося.

     Причини такого становища, на наш погляд, полягають  у відсутності у споживача  дієвих важелів контролю й оцінки якості послуг, монополізмі закладів соціальної сфери, їхній орієнтації на відомчі показники, зростаючому  розриві між рівнями оплати праці  працівників соціально-культурних закладів та інших галузей економіки, значній централізації в розподілі коштів, спрощеному, зрівняльному підході до забезпечення соціальними благами та послугами. Зрівняльний розподіл фінансових ресурсів, які спрямовуються на розвиток соціальної сфери, призвів до нового виду соціальної нерівності, зумовленої неможливістю в багатьох регіонах збільшити фінансування соціальної сфери відповідно до зростання обсягу створюваних у регіоні фінансових ресурсів.

     В умовах незалежності України та розширення самостійності територіально-адміністративних одиниць з'являються можливості для принципово нового підходу до питань фінансового забезпечення потреб соціальної сфери. Розв'язання проблеми має бути перенесено на рівень місцевих рад. Це забезпечить дієвіший контроль за розподілом ресурсів, раціональний відбір пріоритетів розвитку, поставить  фінансування розвитку соціальної сфери  у залежність від зростання ефективності виробництва в регіоні. З державного бюджету мають фінансуватися  лише заходи загальнодержавного значення. Справедливий та економічно обґрунтований  розподіл соціальних благ і послуг може бути забезпечений лише в межах  міста або регіону. Звісно, що в окремих випадках підтримка Гарантованого державним законодавством рівня соціального обслуговування може потребувати виділення субвенцій із загальнодержавного бюджету. Важливим напрямком щодо поліпшення фінансового забезпечення соціальної сфери є удосконалення системи управління її розвитком. Насамперед потрібен перехід до децентралізації управління. Основним суб'єктом управління повинні стати постійні комісії місцевих рад, в їхнє розпорядження мають бути передані відповідні грошові фонди. Вони можуть використовуватися на розвиток загальної освіти, культури, охорони здоров'я.

     Джерелами ресурсів для створення цих фондів мають бути кошти місцевих бюджетів, надходження від зацікавлених підприємств  та організацій, власні кошти населення, пожертвування та добровільні внески, субвенції з державного бюджету. Демократизація управління соціальною сферою передбачає відповідальність перед населенням за її розвиток. Вона буде реальною, якщо постійні комісії матимуть право розпоряджатися фінансовими ресурсами і на цій основі напрацьовувати напрямки розвитку соціальної сфери, визначати відповідну політику, розробляти й фінансувати цільові програми. Це дасть змогу реальніше відображати суспільні інтереси та забезпечувати їхню реалізацію.

     Виконавчі органи, що існують на сьогодні, не можуть виконувати роль суб'єкта соціально-економічної  політики в місті. У їхньому розпорядженні  перебувають переважно фінансові  ресурси, передбачені місцевими  бюджетами. Проте місцевий бюджет —  це тільки частина фінансових ресурсів. Решту становили кошти підприємств  та організацій, профспілок, інших джерел. Схоже і в фінансуванні охорони  здоров'я, культури. Координація використання значних сум фінансових ресурсів є постійною необхідністю. Концентрація коштів з усіх джерел у спеціальних  фондах сприяла б раціональнішому  використанню їх. Загальновідомо, що ресурси  підприємств і організацій, наприклад  в галузі освіти, спрямовуються не завжди туди, де ефективність їх використання найвища. Соціальна сфера може успішно розвиватися на основі програм із будь-яких напрямків і видів послуг, які розробляють місцеві ради. На підставі розроблених і затверджених програм мають укладатися договори й складатися замовлення конкретними організаціями під відповідні асигнування. Виконавцями програм і замовлень можуть бути безпосередньо заклади соціально-культурної сфери. За цих умов органи місцевої державної адміністрації повинні виконувати лише функції контролю за додержанням стандартів та якістю виконання договірних зобов'язань. Економічною гарантією з боку місцевих рад стали б нормативи мінімальних розмірів фінансування цих закладів на розрахункову одиницю.

     Безумовно, що методи вирішення питань фінансового  забезпечення різних підгалузей соціальної сфери мають бути різними. Найважливішим  у цьому питанні є розумне  й виправдане залучення коштів населення на згадані цілі. Вкладення коштів у розвиток освіти й охорони здоров'я є вигідною сферою з найвищим рівнем окупності. Сутність нових методів вирішення цих питань в умовах економічної реформи полягає в тому, щоб подолати всі негативні тенденції та стереотипи. У ринкових відносинах залучення коштів населення є як необхідністю, так і реальністю. Система фінансування має ґрунтуватися на збалансованому поєднанні бюджетних і позабюджетних джерел при значній децентралізації на користь самоуправлінських територіальних структур.