Контрольная работа по «Фінанси»

- індивідуальні - видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції 
- генеральні - видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання 
 Здійснюючи державне регулювання відносин у сфері обігу валюти, органи державної влади втілюють валютну політику. Валютна політика - це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей економічної політики країни. Завдання валютної політики:

— забезпечення стабільності економічного зростання,

— стримування зростання безробіття та інфляції,

— підтримка рівноваги платіжного балансу. Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Функції валютних курсів:

— сприяння інтернаціоналізації грошових відносин;

— сприяння об'єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків;

— порівняння рівнів та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих країнах;

— порівняння національної та інтернаціональної вартості на національних та світових ринках;

— перерозподіл національного продукту між окремими країнами;

— інтернаціоналізація господарських зв'язків тощо. Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідно іноземною валютою, виходячи насамперед з їх купівельної спроможності. При встановленні валютного курсу значну роль відіграє конвертованість валюти, за якою здійснюється операція, оскільки вона впливає на купівельну спроможність валюти. [10; 40].

      Під конвертованістю валюти розуміють її здатність обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. Розрізняють повну та часткову конвертованість. Головний критерій такого розмежування полягає у відсутності або наявності валютних обмежень у законодавстві країн, що здійснюють емісію цих валют.

      Умови та порядок конвертації (обміну) гривні на іноземну валюту встановлюються Національним банком відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Види валют залежно від рівня їх конвертованості відповідно до Класифікатора іноземних валют НБУ: 
1) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші валюти; 
2) валюти з обмеженою конвертованістю;

3) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких НБУ не визначає.

      Фактори, що визначають форми й методи проведення валютної політики: 
— конкретні умов розвитку економіки;

— стан платіжних балансів;

— стан міжнародних відносин;

— внутрішня  та зовнішня політики держави. Форми  та методи валютної політики: 
— валютні обмеження - система нормативних правил, що встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями (зокрема, державний контроль над операціями, обмеження переказів за кордон, блокування валютної виручки);

— зміна паритетів валют (девальвація - зменшення офіційного золотого змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється у законодавчому порядку та ревальвація -збільшення золотого змісту грошової одиниці або підвищення її курсу щодо валют інших країн, яке здійснюється державою в офіційному порядку); 
— регулювання ступеня конвертованості валюти;

— режим валютного курсу;

— дисконтна та девізна політика, в тому числі валютні інтервенції - втручання центральних банків у валютні операції з метою підвищити або знизити курс валюти своєї країни або іноземної валюти. 
 У тих випадках, коли країна зацікавлена у підвищенні курсу своєї валюти, центральний банк вдається до масового продажу іноземної та купівлі національної валюти. Якщо ж ставиться протилежна мета - зниження курсу національної валюти, - здійснюється масова купівля іноземної та продаж національної валюти.[9; 111].

      Аналізуючи положення теорії фінансового та господарського права, можна зробити висновок, що валютна система становить державно-правову форму організації міжнародних валютних (грошових) відносин держав. 
Національна валютна система складається з таких елементів: 
1) національна валюта;

2) умови обрання «мостів» валюти держави;

3) паритет національної валюти;

4) режим курсу національної валюти;

5) наявність або відсутність валютних обмежень у країні;

6) національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни;

7) регламентація використання міжнародних кредитних коштів обігу;

8) режим національного валютного ринку і ринку золота;

9) державні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни. 
 Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Економічну суть золотовалютних резервів становлять фонди коштів, що створюються для забезпечення стабільності власної грошової одиниці та платоспроможності держави. [4; 147]. 

5. Список  використаної літератури.

1. Бездітко, Ю.М. Валютне регулювання [Текст]: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. – Херсон: Олді-плюс, 2004. – 272 с.

2. . Дзюблюк, О.В. Валютна політика [Текст]: підручник / О.В. Дзюблюк. – К.: Знання, 2007. – 422 с.

3. Інфраструктура валютного ринку України [Текст] / Ю.В. Сенейко // Регіональна економіка. – 2006. – 260 c.

4. Капаєва Л.М., Лях М.С. Фінансове право: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 248 с.

5. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник / за ред. А. С. Філіпченка. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.

6. Михайлів З. В., Гаталяк З. П., Горбаль Н. І. Міжнародні валютно-кредитні відносини та валютні операції: Навч. Посібник. – Львів, 2004. –317 с.

7. Мозговий О. М., Оболенська Т. Є.: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005.

 — 557 с.

8. Моринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. - К.: Знання, 2004. – 298 с.

9. Правові основи зовнішньоекономічної діяльності [Текст]: навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; ред. Л.С. Сміян. – К.: КНТ, 2008.

 – 416 с.

10. Ринок фінансових послуг [Текст]: навчально-методичний посібник / Держ. вищий навчальний заклад «УАБС НБУ», Каф-ра фінансів; сост. В.Л. Пластун. – Суми: УАБС НБУ, 2007. – 166 с.

11. Руденко Л. В. Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні операції: Підручник. – К, 2003. – 387 с.

12. Руденко Л. В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках: Посібник. – К., 2002. – 451 с. 
 

3. Класифікація  державних внутрішніх позик за правом емісії, формами виплати доходів, методами розміщення, термінами погашення та іншими ознаками. Гарантовані позики як форма умовного державного кредиту.

 

3.1. Класифікація державних внутрішніх позик.

      Державні позики є основною формою державного кредиту. За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надаються на підставі угод і забезпечені випуском цінних паперів. Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інституцій. З допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

      Оформлення  державних позик може здійснюватись  двома видами цінних паперів —  облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями). Облігація являє собою боргове зобов’язання держави, за яким у встановлені строки повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти). [3; 157]. Облігація має номінальну вартість — зазначену суму боргу — і курсову ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між курсовою ціною і номінальною вартістю облігації становить курсову різницю. Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів чи на дисконтній основі. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові — казначейські ноти), облігаціями — середньо- та довгострокові.

      Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні — на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні — надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інституцій. [1;102].

      За  правом емісії розрізняють державні й місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються у центральний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

      За  ознакою характеру використання цінних паперів є ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

      Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування — принцип матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави. [6; 206].

      Відповідно  до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньо- 
строкові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

      За  характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід установлюється у вигляді позичкового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід у цьому разі отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю.      [4; 98]. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.

      За  характером погашення заборгованості розрізняють два його варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший — позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий — позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій — щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій — навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки.

      Залежно від зобов’язань держави в  погашенні боргу розрізняють  позики з правом і без права  довгострокового погашення. Право довгострокового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку. [6; 113].

      Таким чином, державний кредит являє собою  сукупність досить різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий  підхід спрямований на створення  сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дає змогу максимально врахувати різнобічні інтереси юридичних та фізичних осіб. У загальному вигляді класифікація державного кредиту наведена на схемі 3.1.