Контрольная работа по «Фінанси»

      Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, бо сприяють перерозподілу  валютних цінностей на користь держави  і великих підприємств за рахунок дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти. Валютні обмеження переважно є складовою політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів. Неабияке значення в їх реалізації мають політичні мотиви [8; 201].

      Важливе значення мають також такі форми  валютної політики: дисконтна, девізна  політика та її різновидність –  валютна інтервенція, диверсифікація валютних резервів, регулювання ступеня  конвертованості валюти, режиму валютного  курсу, девальвація, ревальвація.

      Дисконтна політика – зміна облікової ставки Центрального банку, спрямована на регулювання  валютного курсу і платіжного балансу через вплив на міжнародний  рух капіталів з одного боку і  динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту – з іншого.

      Девізна політика – метод впливу на курс національної валюти за допомогою купівлі-продажу  державними органами іноземної валюти (девіз). З метою підвищення курсу  національної валюти Центральний банк продає, а для зниження скуповує іноземну валюту в обмін на національну.

      Девізна політика здійснюється переважно у  формі валютної інтервенції, тобто  втручання Центрального банку в  операції на валютному ринку з  метою впливу на курс національної валюти. через купівлю-продаж іноземної  валюти. Її характерні риси –відносно великі масштаби і порівняно короткий період застосування.

      Диверсифікація  валютних резервів – політика держав, банків, ТНК. спрямована на регулювання  структури валютних резервів через  включення до їх складу різних валют  з метою забезпечення міжнародних розрахунків, проведення валютної інтервенції і захист від валютних втрат. Ця політика переважно здійснюється за допомогою продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких, а також валют, необхідних для міжнародних розрахунків

[6; 58].

      Подвійний валютний ринок – форма валютної політики, що займає проміжне місце  між режимами фіксованих і плаваючих  валютних курсів; введений на початку 70-х років у Бельгії, Італії, Франції.

      Суть  його полягає в поділі валютного  ринку на дві частини: для комерційних операцій і послуг застосовують офіційний валютний курс: для фінансових (рух капіталів, кредитів тощо) – ринковий. Занижений курс для комерційних угод використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу.

      Однією  із форм валютних обмежень виступає валютна блокада — припинення або обмеження валютно-фінансових відносин з блокованою країною аж до заморожування в банках валютних цінностей держави та валюти приватних осіб з метою здійснення на неї економічного і політичного тиску.

      Розрізняють односторонню, коли одна країна блокує іншу, та багатосторонню, коли вона здійснюється рядом держав, валютні блокади. Валютна  блокада буває повна — при  використанні всіх методів валютно-фінансового  впливу аж до заморожування валюти країни, що піддається валютній блокаді, та часткова, коли використовуються лише окремі методи валютної блокади. Багатостороння валютна блокада часто здійснюється через міжнародні валютно-фінансові організації — Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та ін.

      Валютний  кліринг – це угода між урядами  двох або кількох країн про  обов’язків залік взаємних вимог  і зобов’язань.

      Валютні обмеження передбачають:

-регулювання міжнародних платежів і переказів капіталів, репатріації прибутків, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;

-заборону вільної купівлі-продажу іноземної валюти;

-концентрацію в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей [6;152].

      Принципи  валютних обмежень:

-централізація валютних операцій в Центральному і уповноважених (девізних) банках;

-ліцензування валютних операцій – вимагання попереднього дозволу органів валютного контролю для придбання імпортерами чи боржниками іноземної валюти;

-повне або часткове блокування валютних рахунків;

-обмеження оборотності валют. Відповідно вводяться різні категорії валютних рахунків: вільно конвертовані, внутрішні (в національній валюті з використанням у межах країни), згідно з двосторонніми урядовими угодами, клірингові, заблоковані тощо.

      Потрібно  розрізняти форми валютних обмежень за сферами їх застосування. За поточними операціями платіжного балансу вони виступають у таких формах:

-блокування валютного виторгу іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатись цими коштами;

-обов’язків продаж валютного виторгу експортерів повністю або частково Центральному або уповноваженому банкам;

-обмежений продаж інвалюти імпортерам. У деяких країнах імпортер повинен внести на депозит у банк певну суму національної валюти для отримання імпортної ліцензії;

-Обмеження на форвардні купівлі імпортерами іноземної валюти;

-заборона продажу товарів за кордоном на національну валюту;

-заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

-регулювання термінів платежів з експорту та імпорту в умовах нестабільності валютних курсів. При цьому суворо контролюються авансові платежі іноземним експортерам.

      За  фінансовими операціями платіжного балансу валютні обмеження бувають  у формах, які перераховані нижче:

      1. при пасивному платіжному балансі застосовують такі заходи з обмеження вивозу капіталу і стимулювання приймання капіталу для підтримання курсу валюти:

-лімітування вивезення національної і іноземної валюти, золота, цінних паперів, надання кредитів;

-контроль за діяльністю ринку позичкових капіталів: операції здійснюються тільки з дозволу Міністерства фінансів і за представлення інформації про розмір кредитів, які надають, і прямих інвестицій за кордоном та залучення іноземних інвестицій за умови попереднього дозволу органів валютного контролю;

-повне чи часткове припинення погашення зовнішньої заборгованості або дозвіл оплати її національною валютою без права переказу її за кордон.

      2. при активному платіжному балансі з метою стримування припливу капіталів і підвищення курсів національної валюти застосовують такі форми валютного контролю з фінансових операцій:

-депонування на безпроцентному рахунку в ЦБ нових закордонних зобов’язань банків (так в ФРН у 1948 р. національні резерви кредитних установ, які вони зобов'язані зберігати в Бундесбанку, були підвищені до 100% приросту іноземних зобов’язань банків);

-заборона на інвестиції нерезидентів, продаж національних цінних паперів іноземцям [8; 93].

      Валютний  кліринг – це угода між урядами  двох або кількох країн про  обов’язків залік взаємних міжнародних  вимог і зобов’язань.

      Виникнення  валютних клірингів почалось у період кризи 1929 – 1933 рр., коли широкого розповсюдження набули державний валютний контроль і валютні обмеження. У цих  умовах здійснення міжнародних розрахунків  за необхідністю повинно було перейти  в площину міждержавних відносин. Перший двосторонній кліринг був підписаний 14 листопада 1931 р. між Угорщиною і Швейцарією.

      Жорсткий  режим двосторонньої системи  розрахунків обмежував розширення двостороннього товарообігу. Тому країни-учасниці, особливо держави, які очолювали валютні зони, розповсюджували дію клірингових угод на всю валютну зону. Це були перші спроби до створення багатостороннього валютного клірингу [11; 126].

      Новий етап у системі багатосторонніх  клірингів пов'язаний із втіленням "плану Маршалла". При цьому була врахована одна з найбільших проблем багатостороннього валютного клірингу врегулювання кінцевого сальдо, яке підкріплювалось доларовим фондом. Але США не поспішали створювати великий фонд, який практично не давав можливості їм контролювати розрахунки західноєвропейських країн. І він був створений у таких розмірах, щоб доларової валюти вистачало лише для покриття дефіциту під час розрахунків за "планом Маршалла".

      Багатосторонній кліринг Європейська платіжна спілка (ЄПС) була створена за ініціативою та за підтримкою США. За рахунок коштів "плану Маршалла" був профінансований основний капітал ЄПС (350 млн. дол.) і дефіцит платіжних балансів (189 млн. дол.). ЄПС використали для перекачування золота і доларів із країн-боржників у країни-кредитори і насамперед ФРН. Так, із всієї суми кредитів в 1433 млн. дол., виданих у межах ЄПС, із ФРН було отримано 1127 млн. дол., або 80%.

      Незважаючи  на велику гнучкість багатостороннього  валютного клірингу, (ЄПС), його механізм виявився недостатнім для врівноваження зовнішніх розрахунків західних країн.

      Багатосторонній кліринг для взаємного зарахування  вимог і зобов’язань за операціями в ЕКЮ під егідою МБРР був створений  у вересні 1985 р. внаслідок трирічних  переговорів 18-ти великих комерційних  банків. Значення клірингу полягало в тому, що він сприяв розширенню використання ЕКЮ в різних сферах приватного підприємництва через спрощення правил міжнародних угод в європейській валютній одиниці.

      Отже, існує декілька форм валютного клірингу.

-односторонній;

-двосторонній;

-багатосторонній;

-міжнародний.

      За  обсягом операцій розрізняють повний кліринг, який охоплює 95% платіжного обороту, і частковий, який розповсюджується на окремі операції. При цьому обсяги товарообігу і клірингу не збігаються, при частковому клірингу обсяг товарообігу перевищує обсяг клірингових розрахунків, а при повному – навпаки, за клірингом проходять і неторгові фінансові операції, включаючи угоди з цінними паперами.

      За  способом регулювання сальдо клірингового рахунку розрізняють кліринги:

-із вільноконвертованим сальдо;

-з умовною конверсією, наприклад, після закінчення визначеного періоду після утворення сальдо;

-неконвертовані, сальдо за якими не можна перетворити в інвалюту і воно погашається, з основному, товарними постачаннями.

 Валюта клірингу може бути будь-якою. Інколи застосовують дві валюти або міжнародні одиниці [5: 102]. 

2.4. Валютні операції.

      Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані  з переходом права власності на валютні цінності.

Види  валютних операцій:

-пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

-пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

- Учасники валютних операцій:

      - центральний банк держави;

      - валютні біржі;

      - банківські установи;

      - підприємства та кредитно-фінансові установи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції;

      - підприємства, міжнародні корпорації та фінансові установи, що здійснюють іноземні вкладення активів;

      - фізичні особи;

      -валютні брокерські фірми.

      Усі вони виступають агентами валютного ринку. Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупність відносин, пов'язаних зі здійсненням операцій з купівлі-продажу валютних цінностей та руху іноземних капіталів.

      Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контрою" та Закону України "Про банки і банківську діяльність" валютні операції здійснюються банками та іншими фінансовими установами на основі ліцензії Національного банку. 
 Види ліцензій залежно від тривалості дії, характеру та тривалості валютних операцій: