Контрольная работа по «Фінанси»

      4. Наявність фінансових резервів. Формування фінансових резервів — одна з важливих умов діяльності підприємств в умовах ринку. Сформовані резерви за рахунок власних фінансових ресурсів, котрі перебувають у формі високоліквідних активів (грошові кошти, державні та інші високоліквідні цінні папери тощо), мають гарантувати стабільну діяльність підприємства в умовах мінливої ринкової кон'юнктури і виконання зобов'язань перед партнерами і державою.

      На  організацію фінансів також впливають  організаційно-правові форми суб'єктів  підприємницької діяльності, (підприємство, господарське товариство, виробничий кооператив, об'єднання підприємств: корпорація, концерн, консорціум, промислово-фінансова група, технопарк та ін.). Організаційно-правова форма підприємства визначає майнову та фінансову відповідальність і правомочність його засновників, структуру управління й способи формування капіталу тощо.

      Матеріальною  основою функціонування суб'єкта підприємництва і здійснення ним виробничої та інших  видів діяльності є майно, яке  визнають активами (тобто контрольованими ресурсами), використання яких, як очікують, приведе до економічних вигід у майбутньому. Отже, капітал — вкладення фінансових ресурсів у активи, які перебувають у розпорядженні підприємства (товариства) та є достатніми для виконання господарської й фінансової діяльності та отримання прибутків.

      Виходячи  з власних інтересів та умов ринку, інвестори (фізичні та юридичні особи) сподіваються мати у власності частину  капіталу (активів) підприємств, який дасть  їм очікувані доходи. Тому капітал слід вважати боргом суб'єкта підприємництва (підприємства, товариства) інвесторам і, відповідно, мірою його відповідальності перед ними.

      На  момент утворення суб'єкта підприємництва формується статутний капітал за рахунок майнових вкладень, котрі  можуть складатися з вартості матеріальних цінностей, об'єктів права, фінансових активів та грошових коштів, які належали фізичним і юридичним особам, або грошових коштів, котрі одержали господарські товариства від продажу акцій акціонерам. На цьому етапі суб'єкт підприємництва ще не має зовнішньої заборгованості, тому його статутний капітал визнають відповідно до законодавства власним капіталом, який дорівнює вартості активів.

      Власний капітал суб'єкта підприємництва, який здійснює фінансово-господарську діяльність, залежно від джерел формування поділяють на вкладений і нагромаджений.

      Під час господарської діяльності суб'єкт  підприємництва використовує залучені кошти, спричинюючи боргові зобов'язання — вимоги кредиторів щодо його активів. Тому власний капітал підприємства (товариства) визначають як різницю між вартістю його майна і коротко- та довгостроковими зобов'язаннями. Отже, власний капітал—частина активів підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

      Відповідно  до фінансової концепції збереження капіталу в господарських товариствах, яким законодавець встановлює мінімальний розмір статутного капіталу (товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства закритого й відкритого типу), вартість чистих активів має дорівнювати або перевищувати мінімальний розмір статутного капіталу. Якщо їх вартість менша від мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

      У результаті вкладень у капітал формується дві частини: основний і оборотний  капітали. У процесі функціонування основний капітал набуває форми необоротних активів, а оборотний — форми оборотних активів. Зазначимо, що оборотні активи поділяються на ті, що є оборотними коштами (забезпечують операційну діяльність), і ті, що сприяють отриманню фінансових доходів (розміщення вільних коштів на депозитних рахунках, у короткострокових фінансових інвестиціях тощо). [6; 412] 

1.3. Характеристика фінансового  ринку.

      Фіна́нсовий ри́нок — це сукупність обмінно-перерозподільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

      Фінансовий  ринок виконує надзвичайно важливі  функції в ринковій економіці. Він  є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому, як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця, так і продавця ресурсів.

      Фінансовий  ринок є складовою сферою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина  фінансових ресурсів мобілізується  суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це інфраструктура фінансової системи, яка забезпечує функціонування насамперед базової сфери — фінансів суб'єктів господарювання. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бюджет та банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялися згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктурі — фінансовому ринку — просто не було. [8]

      Структуру фінансового ринку доцільно розглядати за двома напрямками:

-за формою фінансових ресурсів;

-за організацією їх руху.

      За  формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів.

      За  організацією руху фінансових ресурсів окремо виділяється ринок цінних паперів, який відображає ту частину  фінансового ринку, функціонування якої пов'язано з випуском та обігом цінних паперів. Крім того, купівля-продаж фінансових ресурсів може оформлюватись відповідними угодами (наприклад, кредитний договір). [5;110] 

1.4. Міжнародні фінанси

      Сфера міжнародних фінансів відображає обмінні  та перерозподільні відносини на світовому рівні і включає три напрямки:

-міжнародні розрахунки;

-фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій;

-міжнародні фінансові інститути.

      У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави, підприємств і громадян виділяються наднаціональні суб’єкти — міжнародні організації і фінансові інститути. У зв’язку з цим дану сферу можна розділити на дві частини: міжнародні фінансові відносини і міжнародні фінанси.

      Міжнародні  фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб’єктами різних країн: між підприємствами між урядами між підприємствами та громадянами й урядами. Взаємовідносини між підприємствами відображають товарообмін. Якщо на внутрішньому ринку в центрі цих взаємовідносин є визначення ціни товарів, і послуг то на зовнішньому до цього додається встановлення валютного курсу. Взаємовідносини між урядами різних країн між урядами і фізичними та юридичними особами інших країн виникають у сфері державного кредиту. За змістом ці відносини входять до системи державного кредиту за напрямком руху коштів — до міжнародних фінансових відносин.

      Міжнародні  фінанси відображають діяльність міжнародних  організацій і фінансових інститутів. Це інтернаціональна надбудова, яка  характеризує концентрацію фінансових ресурсів у певних узагальнених чи цільових фондах Діяльність таких організацій та інститутів, як і окремої держави, пов’язана з виконанням певних функцій, які визначаються їх статутами. Фінансове забезпечення цих функцій здійснюється через фонди, що створюються цими організаціями.

      Міжнародні  організації вступають у взаємовідносини  з урядами окремих країн для  формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм, організацій, на утримання їх апарату та на фінансову допомогу окремим країнам[5, c. 47]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

1. 4. Список використаної літератури.

1. Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. - К.: Знання , 2006. - 415 с.

2. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. - Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. - 141 с.

3. Опарін В. М., Фінанси (Загальна теорія). Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2002. — 240 с.

4. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. - К.: Знання , 2007. - 235 с.

5. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. - К.: Знання , 2006. - 415 с.

6. Фінанси: Підручник / За ред. СІ. Юрія, В.М. Федосова. - К.: Знання, Ф59 2008.-611с.

7. buklib.net

8. uk.wikipedia.org. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Валютний  ринок. Поняття та види. Валютне обмеження  та валютні кліринги. Валютні операції.

 

2.1. Поняття валютного ринку. Передумови створення сучасних валютних ринків та їх особливості.

      Валютний  ринок у широкому розумінні — це сфера економічних відносин, які проявляються в здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та розміщення тимчасово вільних валютних коштів, а також операцій з інвестування валютного капіталу. На валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців та покупців валютних коштів. Валютний ринок найбільший у світі, який діє на міжнародній основі. За даними Банку міжнародних розрахунків, який проводить моніторинг діяльності на валютному ринку, денний обсяг операцій на ньому перевищує 1,4 дол. США.

      Валютний  ринок здійснює кілька функцій, у  тому числі регулювання купівельної  спроможності, хеджування, кліринг  і кредит.

      Основні учасники валютного ринку — це банки-дилери й інші банки, експортери, імпортери, транснаціональні компанії, фінансові установи, інвестори й урядові агентства. Усі вони мають різні потреби, у тому числі щодо хеджування відкритих позицій на валютному ринку, інвестування коштів у різні райони світу і передавання купівельної спроможності від однієї країни до іншої.

      Найбільші банки, що здійснюють операції з іноземною  валютою, працюють у провідних фінансових центрах (Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур, Гонконг). У найголовніших центрах, а саме в Лондоні та Нью-Йорку, ці банки мають по 30—40 брокерів, що діють у різних секторах валютного ринку.

      На  початку робочого дня, перед тим  як місцеві фінансові центри починають  працювати, брокери спілкуються  по телефону зі своїми партнерами з  усього світу. Вони обмінюються інформацією  і доповідають про тенденції розвитку, досягнення і події у сфері торгівлі в тих центрах, де вона вже почалася. Брокери доповнюють цю інформацію технічним аналізом, економічними даними та інформацією про політичні умови, щоб краще оцінити ситуацію на ринку. Цей аналіз дозволяє брокерам краще підготуватися до наступної ринкової діяльності. [4;149].

      Електронні  комунікації, телефонні лінії і  засоби комп’ютерної підтримки забезпечують зв’язок між брокерами. Швидкісні інформаційні системи життєво необхідні для забезпечення роботи брокерів у дилингових приміщеннях банків — маркет-мейкерів. Ринкові ціни дуже чутливі і можуть терміново змінюватися. Тому банки повинні мати можливість терміново зв’язатися зі своїми ринковими партнерами, для того щоб здійснювати торгівлю якнайшвидше. Однак ця можливість пов’язана з ризиками, яких зазнають діючі на ринку банки, якщо вони мають активи в іноземній валюті. Вартість таких активів може різко змінюватись. Отже, банки-дилери повинні мати можливість здійснювати свої операції до того, як ринкові ціни зміняться до значення, за якого вони зазнають збитків.

      Основні особливості сучасних валютних ринків:

-уніфікована техніка валютних операцій;

-безперервність здійснення операцій;

-інтернаціоналізація валютних ринків;

-широке використання електронних засобів зв’язку;