Контрольная работа по «Фінанси»

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ ФЕДЕРАЦІЯ  ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ 
 

ІНСТИТУТ  ТУРИЗМУ

Факультет туристичного менеджменту 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з предмета «Фінанси» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                            Студентки 3 курсу

                                                                            заочного відділення

                                                                            Присяжнюк Анни Валеріївни 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2012 
 
 

План

1. Специфічні сфери фінансів: державні фінанси, фінанси господарських одиниць, фінансовий ринок, міжнародні фінанси.
1. Сутність державних фінансів.
2. Фінанси господарських одиниць.
3. Характеристика фінансового ринку.
4. Список використаної літератури.
2. Валютний ринок. Поняття та види. Валютне обмеження та валютні кліринги. Валютні операції.
1. Поняття валютного ринку. Передумови створення сучасних валютних ринків та їх особливості.
2. Основні види валютних ринків.
3. Валютне обмеження та валютні кліринги.
4. Валютні операції.
5. Список використаної літератури.
3. Класифікація державних внутрішніх позик за правом емісії, Формами виплати доходів, методами розміщення, термінами погашення та іншими ознаками. Гарантовані позики як форма умовного державного кредиту.
1. Класифікація державних внутрішніх позик.
2. Гарантовані позики як форма умовного державного кредиту.
3. Список використаної літератури.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Специфічні  сфери фінансів: державні фінанси, фінанси  господарських одиниць, фінансовий ринок, міжнародні фінанси.

 

1.1. Сутність державних  фінансів.

      Державні  фінанси являють собою досить розгалужену систему відносин, яка опосередковується формуванням і використанням централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фондів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функцій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади.

      Державні  фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі  формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій. 

      Фінансові відносини, що виникають у держави  з іншими суб’єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з одного боку, формування коштів централізованих фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обсягами і питомою вагою і пов’язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держави у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на основі обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отримані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні фінанси мають насамперед яскраво виражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

      Склад державних фінансів, що відображений на схемі 1, розглядається за ланками  і рівнями органів державної  влади й управління. Ланками державних  фінансів, як вже зазначалося, є:

— бюджет держави;

— фонди  цільового призначення;

— державний кредит;

— фінанси  державного сектора. [2, 34]

За рівнями  державні фінанси поділяються на загальнодержавні й місцеві. 

      Схема 1. Система державних фінансів

 

 

      Загальнодержавні  фінанси призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, а з іншого — у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

      Місцеві фінанси являють собою фінансову  базу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потреби  у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів — забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

      Основна проблема структурної побудови системи  державних фінансів — установлення оптимального співвідношення між її рівнями.

З одного боку, рівень загальнодержавної централізації  має бути таким, щоб надійно забезпечувати  загальнонаціональні інтереси. Брак коштів у центральних органів  влади й управління підриває їх фінансову, а відтак і політичну силу, звужує можливості їх впливу, що може негативно позначатись на країні в цілому.

      З іншого боку, рівень загальнодержавної  централізації не може підривати  фінансової бази регіонів. Місцеві  органи влади й управління потребують достатньо фінансових стимулів для  ефективної діяльності. Якщо цього немає, місцева влада перетворюється у звичайних виконавців, які тільки отримують кошти, а не заробляють їх самостійно.

      Функціонування  сфери державних фінансів характеризується такими фінансовими категоріями: державні доходи, державні видатки, державний кредит.

      Державні  доходи — це сума коштів, що мобілізується  державою на забезпечення своєї діяльності. За рівнем їх розміщення вони поділяються  на централізовані й децентралізовані (схема 2). Централізовані концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення. За методами мобілізації вони поділяються на податкові, позикові, надходження від державного майна та угідь. Децентралізовані доходи розміщуються на державних підприємствах. У свою чергу, частина з них може централізуватись (і централізується) в бюджеті та фондах цільового призначення. При цьому держава стосовно своїх підприємств може застосовувати як податковий метод мобілізації коштів, так і пряме вилучення частини доходів. [1; 253]

      Метод взаємовідносин держави зі своїми підприємствами визначається характером економічної системи. В умовах адміністративної економіки переважає пряме вилучення доходів. У ринковій економіці державні підприємства, перебуваючи у ринковому середовищі, будують свої взаємовідносини з державою на загальноприйнятих податкових засадах. 

Схема 2. Система державних доходів

 

      Основне призначення системи державних  доходів — створення надійної фінансової бази для забезпечення фінансової діяльності держави.

      Державні  видатки — це сума коштів, що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової діяльності. Відповідно до рівня розміщення державних доходів  вони також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані (схема 3). За роллю у суспільному виробництві розрізняють поточні видатки і видатки на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети. За формами фінансування розрізняють такі державні видатки: інвестиції, бюджетні кредити, державні дотації, субсидії і виплати, кошторисне фінансування. Відповідно до цільового призначення видатки класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.

      Система державних видатків призначена забезпечити  раціональне розміщення та ефективне  використання державних коштів. Вона характеризує державну політику фінансового  забезпечення та соціально-економічного розвитку країни. 

Схема 3. Система державних видатків

 

      Державний кредит характеризує залучення коштів державою на позиковій основі. В  окремих випадках держава може бути кредитором (при наданні кредитів іншим країнам) чи гарантом з боргових зобов’язань підприємств своєї країни. Кошти, що мобілізуються з допомогою державного кредиту, надходять до бюджету. Вони можуть використовуватись як знеособлено через бюджетні видатки, так і на конкретні проекти — при випуску цільових позик.

      Фінансова діяльність держави ґрунтується  на принципово інших засадах, ніж  у підприємств, і характеризується досить простою, на перший погляд, схемою:

 

      З одного боку, це спрощує її, оскільки не існує проблем мобілізації  фінансових ресурсів, їх розміщення та забезпечення отримання доходів  від їх використання — це завдання підприємницьких структур. Натомість держава встановлює і законодавчо фіксує систему і порядок формування своїх доходів. Але, з іншого боку, це ставить фінансову діяльність держави у пряму залежність від результатів діяльності суб’єктів господарювання, адже основою формування її доходів є перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. При цьому обсяги доходів держави залежать від двох чинників — обсягів виробленого ВВП і налагодженості механізму вилучення його певної частини на формування державних доходів. [7].

      Безумовно, основним чинником, що забезпечує стабільність фінансової діяльності держави, є обсяг виробленого ВВП, адже якщо він обмежений, то ніякий механізм не забезпечить достатності доходів, необхідних для фінансування державних видатків. Така залежність держави від результативності функціонування економіки дуже важлива — вона змушує державу всебічно сприяти її розвитку. Тому, здавалося б на перший погляд, необґрунтована схема фінансової діяльності держави за рахунок перерозподілу створеного у суспільстві ВВП є якраз логічною, виправданою і доцільною. При такій схемі фінанси держави не можуть бути у кращому стані, ніж у підприємств і громадян. Навпаки, здійснення фінансової діяльності державою за відособленою схемою може привести до ситуації, коли її фінансовий потенціал буде досить потужним на фоні обмеженості доходів юридичних і фізичних осіб (що, власне, і було у недавньому минулому в нашій країні).