Государственные займы в Украине

державних позик купує робочий клас.

    Різниця позик від податків проявляється ще в тому, що позики представляють  добровільну угоду та угоду з  відшкодуванням, а податки – примусове  вилучення та вилучення без відшкодування. Однак по своїй соціально-економічній сутності державний кредит безпосередньо пов’язаний з податковою системою капіталістичних країн. Отже, засоби, отримані шляхом податків, є єдиним джерелом погашення боргу та виплати процентів від позик.

    Грошові засоби держава залучає головним чином шляхом розпродажу облігацій. Облігації це цінні папери, які представляють собою державні боргові зобов’язання, як дають право їх власникам по закінченні певного строку отримати знову суму боргу та проценти. Слово облігація виникає від латинського слова obligatio, що означає обов’язок. Держава, яка взяла в позику певну суму грошей, повинна або повернути її в певний строк з процентами, або виплачувати проценти протягом всього року використання грошових засобів, а після закінчення всього строку повернути і суму боргу.

    Іншим методом мобілізації засобів  через систему державного кредиту  є 

ощадні  банки та каси, оскільки залишок  вкладів населення в ощадні каси та банки в законодавчому порядку  поступає до розпорядження держави  та представляє собою, по суті, безстрокову державну позику. Тимчасово вільні засоби населення залучаються також через родинні ощадним касам або ощадним банкам банківські інститути-установи взаємного кредиту, суспільства фінансування житлового будівництва та ін. в розвинутих країнах ощадні каси повинні вміщати в державні цінні папери від 27 до 50 % стабільного залишку вкладів. Економічною основою організації ощадної справи є тимчасово вільні засоби населення. Призначення ощадних кас – мобілізувати ці заощадження в інтересах держави.

    Ощадні  каси – це кредитні установи, основна  функція яких – залучення тимчасово  вільних грошових засобів населення  та заощаджень; в багатьох капіталістичних  країнах ощадні каси здійснюють операції і по кредитуванню населення [3, с. 104].

    Акумульованими ощадними касами грошові засоби населення служать одним з джерел позичкового капіталу. Їх діяльність спрямована на посилення перерозподілу національного доходу в інтересах забезпечення відтворення капіталістичного способу виробництва та має ціллю концентрацію та централізацію всіх дрібних заощаджень.

    В ряді країн кредитні установи, які  виконують функцію ощадних кас, називаються ощадними банками. Ощадні банки відносяться до числа невеликих  кредитних установ, які діють  частіше всього в регіональному  масштабі.

    Ощадні  каси бувають державними, приватними та муніципальними. У Великобританії, Японії та Італії головне місце посідають  державні ощадні банки, у Франції  –державні та муніципальні, у США  – взаємні, тобто широко розвинуті  всі три види ощадних кас. Вклади населення залучаються на поточні та інвестиційні рахунки.

    В епоху загальної кризи залучення  засобів населення через ощадні каси

розширюється. Причинами цього процесу є зростання чисельності робочого класу та інших категорій трудящих, збільшення під впливом інфляції номінальної заробітної плати, витрат на житлове будівництво, на навчання, отримання кваліфікації, хронічний ріст цін. Цим пояснюється той факт, що в розвинутих капіталістичних країнах більшість вкладів належать дрібним вкладникам.

    Доход на грошові засоби, які поміщені в ощадні каси та банки виплачуються, як правило, у вигляді процентів, які диференціюються в залежності від виду та строку вкладів. У зв’язку з різким збільшенням суми короткострокового боргу в загальній сумі державної заборгованості держава прагне продовжити строки вкладів, сплачуючи по вкладам на тривалий строк більш високий процент. Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, направленого лише на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходів здійснюється у формі відсотків. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики, облігаціями - середньо- і довгострокові.  

      1.3.  Класифікація державних позик. 

      Державні  позики класифікуються відповідно до умов, які визначені державою та її кредиторами, в залежності від місця та способів розташування, строків погашення, дохідності, валюти та інших особливостей. За правилами емісії позики поділяються на позики, які випускаються центральним урядом та які випускаються місцевими органами управління. Позики центрального уряду переважають в загальній сумі державної заборгованості; їхня питома вага в загальній сумі боргу складає 60-80 %; інша частина приходиться на облігації місцевих органів влади.

      За  місцем розміщення державні позики поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішня позика випускається на внутрішній ринок, розміщується всередині країни в національній валюті. В сучасних умовах, коли валюти різко знецінені, нерідні випадки, коли позики на внутрішньому ринку розміщуються в іноземній валюті. Зовнішня позика укладається на

іноземному  грошовому ринку в національній або іноземній валюті.

      Головне місце в загальній сумі державної  заборгованості займають

внутрішні позики [15, с. 56].

      За  дохідністю позики поділяються на процентні  та лотерейні.  Процентні облігації – основний вид облігацій державних позик. Власник облігацій процентних позик отримують рівними частинами щорічний дохід за встановленою процентною ставкою. Проценти оплачуються за купонами, які пред’являються до оплати в обумовлене при випуску позики часу, тобто сума доходу на вкладений капітал виплачується поступово протягом всього строку позики. Власники облігації лотерейних (виграшних) позик отримують всю суму доходу в момент погашення облігацій, при цьому дохід виплачується тільки по виграшним облігаціям. Одночасно з виплатою доходу погашається і номінальна ціна облігацій. За всіма видами облігації проценти виплачуються два рази в рік.

      За  строками погашення державні позики діляться на поточні короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові. Поточні позики випускають терміном від 3 місяців до року (в окремих країнах до них відносять позики до 3 років), короткострокові – від 1 до 2-5 років, середньострокові – від 3-5 до 10 років, довгострокові – від 5-10 до 40-50 років. По безстроковим позикам умови та строки погашення в момент випуску позики, як правило, не визначається, обговорюються лише проценти за позики та нерідко їх захист від знецінення.

      Найбільш  розповсюджена форма поточного  боргу держави – казначейські векселя, які випускаються строком на 90 днів для покриття касового дефіциту бюджету; вони не вміщують процентних купонів, реалізуються зі скидкою з номіналу або викупають за повною загальною ціною. Казначейські векселя розміщуються головним чином серед фінансово-кредитних інститутів та торгово-промислових корпорацій, що приносять їм значним дохід. Випуск і погашення казначейських векселів

здійснюють  емісійні банки.

      Типова  форма короткострокового боргу  – сертифікати заборгованості, ноти та бони, які можуть використовуватися для оплати податків. Використання нот, бон та сертифікатів заборгованості дає можливість фінансовому капіталу отримати у вигляді процентів додаткові доходи на засоби, які призначені для внесення податків.

      За  методом розміщення позики поділяються на добровільні та примусові. За формою державні позики, кредити, гарантії – майже завжди добровільна угода. Підписка на державну позику є добровільною, так як примусове розміщення облігації зазвичай підриває довіру до нього. Фактично економічний примус спостерігається при недовантаженні підприємств, тобто необхідності перетворити вільну грошову готівку в капітал. Примусові за формою позики – порівняно рідке явище. Як правило, вони випускаються у воєнний час або в умовах гостро критичних фінансових ситуацій, коли має місце гостра потреба держави в грошових засобах.

  Поділ державних позик в залежності від особливостей їх випуску, обігу, погашення показаний в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

Класифікація  державних позик

    Державні  позики поділяються на облігаційні  та безоблігаційні. Внутрішні позики, які розташовані на ринку позичкового  капіталу, зазвичай оформляються державними облігаціями, які на всю суму позики кредитори отримують цінні папери. Позики уряду в ощадних касах та зовнішні міжурядові позики, як правило, облігаціями не оформляються та називаються безоблігаційними. Труднощі розміщення державних цінних паперів обумовили випуск облігацій з різним режимом звернення на грошовому ринку.

      Для кожної країни характерна своя специфіка  в розташуванні облігацій державних  позик, обумовлена особливостями економічного розвитку країни, ринку позичкових капіталів, емісії та типів позик, повноваженнями різних рівнів державного управління і т.д.

    Відмінності між облігаціями і казначейськими зобов'язаннями зазначені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Відмінності між облігаціями і казначейськими зобов’язаннями

    Уряд  при встановленні проценту по позикам  виходить із рівня його на ринку  позичкових капіталів. По суті, величина проценту визначає купівельну ціну державних  паперів. Проценти по новій позиці звичайно трохи вище процентів по облігаціям раніше випущених позик, що сприяє їх швидшій реалізації. Крім того, враховується строк дії позики та рівень проценту на ринку позичкового капіталу. Як правило, процент збільшується з збільшенням цього строку.

      Крім  номінальної ціни, при випуску  позики держава встановлює також емісійний курс, тобто ціну, по якій облігації передаються банками або їх об’єднанням для продажу. Всю суму випущеної позики держава не отримує, так як облігації розміщуються серед власників по емісійній ціні, яка звичайно нижча номінальної.

      Ринковою, або курсовою, ціною державних  облігацій називається ціні, за якою вони купуються та продаються на грошовому  ринку. Курсова ціна може значно відхилятися  від номінальної. Степінь відхилення визначається в першу чергу висотою  номінального проценту по облігаціям, тобто їх дохідністю, а також рівнем позичкового проценту на грошовому ринку, обумовленим попитом та пропозицією на капітал.

Висновок.