Государственные займы в Украине

ЗМІСТ 

ВСТУП........………………………………………………………………………..2

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ  ПОЗИК У СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ..................................................................…………4

1. Сутність та призначення державних позик................................................4
2. Форми внутрішніх державних позик………………………...…...........…7
3. Класифікація державних позик..................................................................10

РОЗДІЛ ІІ. РОЛЬ ДЕРЖАВНИХ  ПОЗИК  В УКРАЇНІ…...........................…16

1. Державні позики України на внутрішньому ринку.................................16
2. Залучення державних позик України на зовнішньому ринку........……20
3. Управління державним боргом...................................................……...…25

ВИСНОВОК......………………………………………………………………….29

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….....................…………...…….31 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП. 

      Державна  позика є одним з найважливіших  структурних компонентів у фінансовій системі багатьох країн, що утворюється  внаслідок мобілізації державою ресурсів на внутрішніх і міжнародних ринках капіталу; у результаті нагромаджуються зобов'язання держави перед кредиторами, що мають бути покриті за рахунок бюджету країни-позичальника в майбутньому.

      Державна  позика як форма державного кредиту  характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ та організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску та реалізації облігацій, казначейських зобов”язань та інших видів державних цінних паперів.

      Оформлення  державних позик може здійснюватися двома видами цінних паперів – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями).

  Облігація є борговим зобов’язанням держави, по якому у встановлені терміни повертається борг і виплачується дохід у формі відсотків. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).

  Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового зобов’язання, направленого лише на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходів здійснюється у формі відсотків. Казначейськими зобов’язаннями, як правило, оформляються короткострокові позики (інколи середньострокові - казначейськими нотами), облігаціями - середньо- і довгострокові.

        Проблема державних позик вважається дослідженою у західній літературі. Значну увагу їй приділили Р. Барро, Дж. Б'юкенен, А. Лернер, Р. Масгрейв, Дж. Стігліц. Різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах вітчизняних економістів. Зокрема, теоретичні аспекти досліджуваної теми містяться у роботі В. Андрущенка. Особливості макроекономічного середовища трансформації, в якому розвиваються державні позики, а також проблема державної заборгованості у перехідний період досліджувалася у працях Г. Башнянина, Т. Вахненко, О. Заруби, З. Луцишин. Проблему управління державними позиками розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, Т. Бондарук. Аналіз державних позик міститься у працях О. Барановського.

      Метою курсової роботи є вивчення державних позик та іхньої ролі в Україні.

      Завдання  роботи:

• вивчити теоретичні аспекти державних позик та іхньої ролі в Україні;
• розглянути класифікацію державних позик;
• розглянути державні позики України на внутрішньому ринку;
• проаналізувати залучення державних позик України на зовнішньому ринку.  

      Об'єктом  дослідження  є державні позики.

  Предметом дослідження є сутність державних позик та іхньої ролі в Україні.

      В ході виконання роботи були  використані  наукові роботи  провідних  вітчизняних і зарубіжних  економістів, нормативно-законодавчі   акти. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ  ПОЗИК У СУЧАСНИХ ЕКОНОМІЧНИХ УМОВАХ 

1.1.  Сутність та призначення державних позик

 

      Згідно  Бюджетного кодексу України  Кабінет  Міністрів України може брати  позики в межах, визначених законом  про Державний бюджет України. Міністр  фінансів України з метою економії коштів і ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту позики.

      Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик в межах  і на умовах, передбачених законом  про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ст. 16 Бюджетного кодексу України). Суб'єктом правовідносин є також Національний банк України, який готує пропозиції Кабінету Міністрів для політики в цій сфері, виконує операції по обслуговуванню, розміщенню боргових зобов'язань, їх погашенню і виплаті доходів кредиторам.

      Іншими  суб'єктами цих відносин є кредитори  – юридичні і фізичні особи. У  даному випадку може йти мова про  спеціальний характер подібних суб'єктів, оскільки ними будуть не всі юридичні або фізичні особи, а тільки ті, що розташовують тимчасово вільні грошові кошти, які вони надали у формі внутрішньої державної позики [7, с. 82].

      Залежно від статусу позичальника розрізняють  централізований і децентралізований  державний кредит. У першому випадку державні цінні папери випускаються урядом (Міністерством фінансів), у другому – місцевими органами влади. Місцеві позики є важливою складовою фінансів регіонального самоврядування. Вони дозволяють мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів. Децентралізований державний кредит і місцеві позики в перспективі можуть стати в Україні важливим фінансовим інструментом розвитку народного господарства.

      Емітент облігацій місцевих позик зобов'язаний оголосити всю

 необхідну інформацію про свій економічний і фінансовий стан. На основі цієї інформації потенційні інвестори будуть приймати рішення стосовно ризику придбання цих облігацій. Облігація місцевої позики містить такі реквізити: найменування цінного паперу, найменування емітента, місце знаходження-емітента, номінальна вартість облігації, строк погашення, розмір відсотків, дата й номер свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій, серія та номер облігації, підпис голови Ради. Право власності на облігації посвідчується сертифікатом. Як правило, випуск місцевих облігацій вважається таким, що відбувся, якщо в період розміщення було реалізовано не менше 50% від їх кількості, передбаченої до випуску.

      Якщо  головною доходною частиною бюджету  відповідного регіону є відрахування, дотації, субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня, то обсяг випуску облігацій місцевих позик має погоджуватися з центральним фінансовим органом – Міністерством фінансів. Можуть вводитися й інші обмеження: лімітування граничної суми позики з точки зору консолідованого бюджету, звуження масштабів використання виключно бюджетними процедурами тощо.

      Ефективність  використання місцевих позик багато в чому визначається суб'єктивним фактором – рівнем кваліфікації спеціалістів, які на місцях організовують розміщення облігацій. Залежно від місця розміщення державного кредиту розрізняють внутрішні державні позики (розміщуються в межах держави у національній валюті) і зовнішні позики (розмішуються за кордоном у іноземній валюті). Однак, у процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь й нерезиденти. Лібералізація порядку інвестування коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів розширює його фінансові можливості.

      Необхідними передумовами вигідного розміщення зовнішніх

державних позик на міжнародних фондових біржах є авторитет країни у світі, внутрішня суспільно-політична стабільність, фінансове благополуччя і достатній рівень кредитоспроможності. Незначні за обсягами зовнішні державні позики є неефективними, оскільки їм важко знайти на біржах "широкого" покупця, а витрати на емісію цих цінних паперів є, як правило,

досить  високими [21, с. 128].

      Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють: короткострокові позики (як правило, до 1 року), середньострокові позики (як правило, від 1 до 5 років) і довгострокові позики (як правило, понад 5 років). Очевидно, що конкретний термін погашення державних позик, за яким виділяються різні види державного кредиту, є відносним.

      Занадто великі терміни погашення державних позик вважаються недоцільними, адже в цьому випадку обтяжуються майбутні покоління громадян цієї країни. Особливо наочно цей факт проявляється при зовнішніх позиках. Довгострокові позики обтяжують державний бюджет на багато років вперед, перешкоджають його нормальному функціонуванню (зростає загальна сума, що підлягає сплаті кредиторам за весь час позики). Проте діє й інша закономірність: чим "коротші" облігації державних позик, тим складніше налагодити управління і регулювання їх обігом.

      За  видами доходності державні позики поділяють на:

-  відсоткові позики: власники цінних паперів отримують доход з розрахунку певних, як правило, фіксованих, відсотків річних;

-  безвідсоткові (дисконтні) позики: державні цінні папери реалізуються за ціною, що нижча за їх номінальну вартість; різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації, що відшкодовується власникові під час погашення, становить доход з цінних паперів;

-  виграшні позики: державні цінні папери реалізуються без встановлення

 фіксованих відсотків; власники отримують доход за умови включення

даного номера облігації у виграшний тираж погашення.

      Специфічне  місце в системі державного фінансування і кредитування посідають державні лотереї – розіграш державою грошових сум чи речей за допомогою платних білетів. Лотерея виступає як форма залучення у відповідний бюджет коштів населення через продаж нумерованих лотерейних білетів, коли лише частина зібраних коштів розігрується у вигляді виграшів. Держава отримує при цьому доход, який дорівнює різниці між коштами, які надходять внаслідок випуску та реалізації лотерейних білетів, і коштами, які використані на виплату виграшів (враховується й фінансування витрат організацій, які проводять лотереї). Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. прийнято Положення про порядок реєстрації випуску і проведення державних грошових лотерей в Україні.  

      1.2.   Форми внутрішніх державних позик 

    Державні  позики – це кредитні відносини  між державою та фізичними або  юридичними особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму грошових засобів на певний строк за встановлену плату. Розмір державної позики включається в суму державного боргу країни. В державних позиках містяться тимчасово вільні грошові засоби, які звільняються в процесі виробництва. Ці засоби, які надаються за певний процент, створюють об’єктивну основу для розвитку державного кредиту [4, с. 83].

    При розміщенні позик держава купує  позичковий капітал як товар. Володарі позичкового капіталу отримують  від держави плату у вигляді  проценту, який для кредитора є формою присвоєння вартості, а для боржника – ціною позичкового капіталу. Капітал кредитора держави підвищується без участі його в процесі виробництва, так як процент по облігаціям

виплачується  із державних доходів.

    Державні  позики мають ту ж класову сутність, що й податки. Однак

експлуатований  характер позик прихований тим, що головними  кредиторами держави є володарі позичкового капіталу. При стягненні  податків відбувається видиме зменшення  заробітної плати, утримання, доходів  селян та власників. Розміщення ж державних позик зовнішньо не зачіпає доходи населення: облігації позик реалізуються головним чином серед банків, страхових компаній, кредитних суспільств, монополій, капіталістів та інших представників фінансового капіталу. Тільки незначну частину облігацій