Фінансування освіти в Україні

Розвиток системи освіти базується на єдності освіти і науки. Основними шляхами розв’язання проблем у цій сфері є:

1.           Створення вітчизняної освітньо-наукової інфраструктури, інтенсифікація фундаментальних та прикладних наукових досліджень у вищих навчальних закладах та наукових установах, упровадження наукових результатів у навчальний процес, формування змісту освіти на основі новітніх наукових і технологічних досягнень.

2.           Оптимальне фінансування наукових досліджень у вищих навчальних закладах та підтримка вітчизняних наукових видань.

3.           Інноваційна освітня діяльність навчальних закладів усіх типів, рівнів акредитації, форм власності та правовий захист освітніх інновацій як інтелектуальної власності.

4.           Підвищення рівня наукової та науково-технічної експертизи, зокрема під час підготовки державних стандартів, підручників, інноваційних систем навчання і виховання.

5.           Запровадження цільових програм, що сприяють інтеграції освіти і науки.

6.           Поглиблення співпраці і кооперування навчальних закладів та наукових установ, широке залучення до навчально-виховного процесу і дослідницької роботи в навчальних закладах учених Національної академії наук, Академії педагогічних наук та інших галузевих академій.

7.           Залучення до наукової діяльності учнівської та студентської обдарованої молоді, педагогічних і науково-педагогічних працівників.

8.           Створення науково-інформаційного простору для дітей, молоді і всього активного населення, використання для цього можливостей нових комунікаційно-інформаційних засобів.

ВИСНОВКИ

Дослідивши тему „Фінансування освіти в Україні” можна  дійти  висновку:

1.           Якість освіти є головним аргументом у забезпеченні високого економічного рівня розвитку професійної компетентності окремої людини, а також виского рівня розвитку держави.

2.           Основними джерелами фінансування освіти є кошти державного та місцевих бюджетів, кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів, спонсорські і доброчинні внески та пожертвування, кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти тощо. При чому видатки на освіту складають найбільшу частину місцевих бюджетів, хоча величина її може значною мірою варіювати залежно від кількості навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району та обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх часткою, що залишається у власному розпорядженні району.

3.           В розвинутих країнах система фінансування є розгалуженою. Мережа не державних закладів освіти фінансується на рівних умовах з державними закладами через центральний і місцеві бюджети; держава сприяє розвитку приватного сектору в освіті, забезпеченню громадського контролю і залишає за собою роль спостерігача за виконанням іншими учасниками своїх зобов’язань.

4.           Розглянувши сучасну систему фінансування освіти в Україні я дійшла висновку, що існуюча модель не повністю відповідає сучасним вимогам, які передбачають розширення впливу громадської думки на прийняття адекватних управлінських рішень, динамічне реагування на потреби суспільства, перерозподіл функцій управління між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Не проводиться постійний моніторинг якості освіти на всіх рівнях за участю учнів, студентів, батьків, представників громадських організацій, а також оцінювання діяльності навчальних закладів та оприлюднення його результатів.

5.           Уряд щорічно збільшує обсяги фінансування освіти, впроваджує програми на її розвиток. Але ці заходи не вирішують усіх проблем,що склалися у галузі освіти.

Обмежене фінансування освіти і науки з державного та місцевих бюджетів призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів та їх соціальної інфраструктури, що гальмує впровадження сучасних інноваційних технологій і засобів навчання.

Поки що відсутня відповідальність за якість освіти з боку тих, хто причетний до її забезпечення. Порушилися партнерські зв’язки підприємств та організацій з навчальними закладами. Роботодавці поки що не беруть участі у формуванні змісту освіти та забезпеченні належної професійно-практичної підготовки молоді.

Зважаючи на те, що освіта є одним з головних стратегічних напрямків економічного зростання і виступає фундаментом прогресу суспільства, то необхідним є вирішення проблем, які існують у цій сфері.

Система освіти повинна бути орієнтована не тільки на замовлення з боку держави, а й на потреби особистості і роботодавця. Орієнтація на реальні потреби споживачів освітніх послуг створить основу для залучення в систему освіти додаткових фінансових ресурсів, які складаються як із коштів підприємств-замовників, так і особистих та запозичених в банках коштів студентів. Тому першочергово потрібно здійснити зміну механізмів бюджетного фінансування. Тобто  зробити перехід від переважно бюджетного фінансування освіти до більш суттєвої участі в цьому процесі комерційного бізнесу та банків.

Також існує необхідність піднесення соціального статусу викладачів. Потрібне поліпшення матеріального забезпечення працівників освіти, тобто ліквідації заборгованості із заробітної плати працівникам навчальних закладів та підвищення заробітної плати, створення належних умов для їхньої діяльності та підвищення якості освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.          Бюджетний Кодекс України . - м. Київ., 21 червня 2001 року № 2542-III.

2.           Закон України "Про освіту" №1060-XII, із змінами від 19 грудня 2006 р. 

3.          Закон України  „Про  освіту” від 04.06.91 № 34, ст.452 11. Постанова „Про затвердження Державної програми розвитку” вищої освіти на 2008-2009 роки від 8 вересня 2007 р. N 1183 Київ.

4.          Закон України "Про дошкільну освіту" № 2628-III, із змінами вiд 1 січня 2009 р.

5.          Проект Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”.

6.          Андрущенко В.П. Роздуми про освіту: Статті. Нариси. Інтерв'ю. — К.: Знання України, 2006. — 738 с.

7.          Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 2005. - 416 с.

8.          Вишнецький О. Концепція демократизації українського виховання // Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні: Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 2005. – С. 78 – 122.

9.          Кириленко О.П. Зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів. //Фінанси України. 2006. № 9. С. 35.

10.     Кравченко В. І. Місцеві фінанси Украни: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2007. – С. 249 – 254.

11.     Національна Доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті //Освіта України. – 2005. - № 29 від 18 липня – 30 с.

12.     Рибак В.В. Проблеми формування доходних джерел місцевих бюджетів //Економіка України. - 2005. №10. - С. 29-38.

13.     Стан і перспективи реформування освіти в Україні - Постметодика, № 3, 2005 – 7 с.

14.     Трансформація української освіти в контексті європейської інтеграції: цілісне бачення: Міжнародний центр перспективних досліджень.- 2007. – 48 с.

15.     Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і в світі // Українознавство.- 2006 – 35 с.

16.     Центр дослідження регіональної політики - Державна політика Франції в галузі освіти: Тамара Харченко. 2004 – 8 с.

17.     Щомісячний моніторинг виконання зведеного, державного і місцевих бюджетів України: Проект «Реформа місцевих бюджетів в Україні», 01.08.2006.

18.     Ю. Бєляєв, О. Мішуков. Болонський процес. Хрестоматія  – Херсон: Видавництво ХДУ, 2005. – 276 с.

19.     «Освіта в інноваційному поступі суспільства» (Тези доповіді Міністра освіти і науки України С.М.Ніколаєнка на підсумковій колегії МОН України 17 серпня 2006 року)* - www.mon.gov.ua/newstmp/16_08/doc.doc.

20.     Офіційний сайт  Міністерства фінансів України  www.minfin.gov.ua.

ДОДАТКИ

Додаток А

Рис.2.1 Структура міністерства освіти і науки України