Фінансування освіти в Україні

8.           161,6 млн. грн. – на комп’ютеризацію та інформатизацію загальноосвітніх навчальних закладів на наступний рік.

9.           15,8 млн. грн. – на забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природно-математичних і технологічних дисциплін.

10.      27,1 млн. грн. – на виконання бюджетної програми „Інформатизація та комп’ютеризація професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природно-математичних і технологічних дисциплін” [5].

Відповідно до Закону України "Про дошкільну освіту" джерелами фінансування дошкільного навчального закладу є кошти:

1.           Засновника (власника).

2.           Відповідних бюджетів (для державних і комунальних дошкільних навчальних закладів).

3.           Батьків або осіб, які їх замінюють.

4.           Добровільні пожертвування і цільові внески фізичних і юридичних осіб.

5.           Інші кошти, не заборонені законодавством України [4].

За розрахунками Міністерства фінансів України фінансовий норматив бюджетної забезпеченості дитини дошкільного віку, на 2006 - 1207,2 грн.,на 2007 рік - 1575,5 грн.

Розмір витрат на утримання шкіл визначається кошторисом доходів і видатків. Вихідною базою для визначення розміру асигнувань за основними статтями кошторису школи є кількість учнів у класі [7, с. 339].

Обовязковим є забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці та комунальні послуги. Інші видатки в останні роки майже не фінансуються. Однак, враховуючи те, що фінансування недостатнє навіть для цих двох статей видатків,  використовуються заходи по економії коштів [14].

Спільною особливістю діяльності всіх навчальних закладів є висока питома вага частки видатків на заробітну плату, які разом з нарахуваннями складають 60-80% всього бюджету шкіл. Негативним моментом в оплаті праці вчителів виступає рівень заробітної плати, яка є мізерною і не відповідає мінімальним нормам відшкодування витрат їх фізичної і розумової енергії [19].

Так, за станом на 2007 рік ставка заробітної плати вчителя, що працює на посаді  “спеціаліст вищої категорії” складала 880 грн. на місяць. З 01.11.2008р. відбулося підвищення заробітної плати вчителів, а також, після тривалої перерви впроваджені надбавки за педагогічний стаж, відсутність яких дуже негативно впливала на мотивацію вчителів.

Другою обовязковою статтею видатків шкіл виступає оплата комунальних послуг та енергоносіїв, фінансування якої здійснюється також недостатньо. Закладам освіти доводяться ліміти на використання енергоносіїв або обсяг фінансування цих витрат встановлюється на рівні минулого року за винятком 6 відсотків цієї суми. Досягнення цієї економії має відбуватися за рахунок вимикання світла, водопостачання тощо.

Встановлені нормативи видатків на придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ на даний момент фактично не витримуються. Ці категорії видатків або взагалі не закладаються в кошторисі, або визначаються на підставі даних про середню величину учбових видатків за минулий рік і майже не фінансуються.

Видатки на харчування учнів представлені переважно в діяльності загальноосвітніх закладів інтернатного типу. У денних загальноосвітніх закладах видатки на харчування здійснюються лише в небагатьох регіонах, за рішенням місцевої влади. Лідером є Київ, де в денних середніх школах на харчування (молоко) учнів всіх класів з бюджету виділяється 3 грн. в день на одного учня. Додаткові норми харчування передбачені для окремих категорій дітей.

Поточний ремонт обладнання, інвентаря та будівель – видатки за цією категорією майже не фінансуються з державного і місцевих бюджетів. Вартість ремонту фактично визначається не за нормативами, а на основі договірної ціни тих робіт, які планується зробити. Фінансування цих видатків здійснюється переважно за кошти батьків та спонсорів.

Загальноосвітні заклади інтернатного типу на даний момент є єдиною категорією навчальних закладів, за якою майже повністю фінансуються видатки на утримання їх вихованців: забезпечення одягом, м’яким інвентарем, предметами особистої гігієни, підручниками, шкільним приладдям, іграми та ін.

У сучасних умовах господарювання рівень кваліфікації спеціалістів є одним з найважливіших факторів , які впливають на економічний і соціальний розвиток країни. Становлення в Україні ринкових відносин, тісніша інтеграція країни із світовою економічною системою пов’язані з необхідністю змін в професіональній структурі зайнятого населення.

Серед чинників, які впливають на рівень фінансування вищої освіти є стан економічного розвитку країни і кількість спеціалістів, яких потрібно підготувати у вищих освітніх закладах.

В Україні діють такі заклади вищої освіти:

1.           Академія.

2.           Університет.

3.           Інститут.

До вищих навчальних закладів також належать заклади І-ІІ рівнів акредитації:

1.           Коледж.

2.           Технікум [7].

Фінансування установ вищої освіти державної форми власності здійснюється за рахунок засобів державного бюджету. Фінансування вищих навчальних закладів приватної форми власності здійснюється їхніми власниками.

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ

І ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ГАЛУЗІ

3.1. Основні проблеми сучасної системи освіти в Україні

Багато експертів вважають, що незадовільний стан освіти в Україні пов`язаний із недостатнім фінансуванням та неефективним використанням ресурсів освіти.

Кризове становище освіти, яке є наслідком її недостатнього фінансування, негативно позначається на ситуації у суспільстві в цілому. Зниження якості освіти призводить до зменшення конкурентоспроможності української нації на світовому ринку праці і консервує у суспільстві негативні явища перехідного періоду.

Навчально-виховний процес ще не спрямовується на всебічний розвиток особистості, задоволення її потреб, виховання свідомого громадянина, патріота, забезпечення запитів суспільства та ринку праці у конкурентоспроможних, компетентних та відповідальних фахівцях.

Знизився престиж педагогічної і наукової праці, відбувається відплив перспективної творчої молоді в інші галузі економіки та за межі України, має місце процес старіння педагогічних і науково-педагогічних кадрів.

Збереження існуючих від радянських часів правил прийому і звільнення з роботи, розподілу ресурсів, втручання у зміст викладання, надмірна централізація та усунення від участі в освітньому процесі бізнесових кіл та громадськості пояснюють тим, що школи і громада начебто не готові  та не мають достатніх інтелектуальних і фінансових ресурсів.

Дослідження, проведені у декількох регіонах України свідчать, що це не відповідає дійсності. Справжньою причиною негараздів в освіті є те, що в управлінні освітою має місце формування дефіцитного бюджету, який призводить до низької фінансової дисципліни та зниження рівня відповідальності за виконання бюджету. Це відбувається внаслідок того, що

немає публічного контролю за використанням фінансів.

Поки що відсутня відповідальність за якість освіти з боку тих, хто причетний до її забезпечення. Порушилися партнерські зв’язки підприємств та організацій з навчальними закладами. Роботодавці поки що не беруть участі у формуванні змісту освіти та забезпеченні належної професійно-практичної підготовки молоді.

Фінансування середньої освіти в Україні здійснюється за рахунок коштів, які виділяються з державного бюджету відповідно до нормативів нарахування на одного учня. Інстанції, які мають право безпосередньо розподіляти бюджетні кошти і контролювати надання державних освітніх послуг, це районні або місцеві органи влади і управління освітою на місцях.

Існує дисбаланс між обсягом завдань, які визначаються державою перед освітою, та обсягами фінансового забезпечення цих завдань. З одного боку, існує тенденція до зростання обсягів навчального матеріалу і тривалості освітньої діяльності, а з іншого . має місце скорочення надходжень на освіту з державного бюджету.

На теперішній час коштів, які виділяються державою для надання освітніх послуг на кожну територію, не вистачає навіть на покриття базових статей витрат: зарплату, нарахувань на зарплату, плату за енергоносії. Дефіцит бюджетних коштів, які виділяються щороку на середню загальну освіту в містах України, за останні три роки становить по різних регіонах від 10 до 20%.

Однією із негативних тенденцій, які свідчать про незадовільний стан української освіти, є її невідповідність європейським і світовим ринкам праці. 

У пострадянській Україні держава відмовилась від централізованого планування розвитку господарства та забезпечення випускників вищих навчальних закладів робочими місцями. Сьогодні випускники складають велику частку серед безробітних. У суспільстві склалась ситуація дезорієнтації, тому що звичний зв’язок між рівнем освіти, можливістю отримати роботу та оплатою праці розірвано. Масова мода на отримання престижних професій юриста, менеджера, економіста призводить до зниження якості підготовки та відсутності робочих місць. До того ж, легальні європейські ринки праці у більшості своїй недосяжні для українців. Отримати роботу за кордоном важко як за формальних причин - через невизнання дипломів, так і через те, що отримані в українських ВНЗ знання та навички не відповідають вимогам відкритого суспільства і конкурентної економіки.

Україна скоротила за останні роки  майже на дві третини обсяг освітніх  послуг для закордонних студентів та аспірантів і відповідну кількість робочих місць для своїх викладачів. Сьогодні міжнародний ринок фахової підготовки та освіти -  це ринок, який дуже швидко розвивається, на ньому відбувається жорстка  конкуренція. Україна могла би зайняти на ньому своє місце завдяки наявному потенціалу, але для цього потрібні програми та проекти, яких в Україні, на жаль, на сьогоднішній день немає. Сьогодні ринок освітніх послуг тіньовий та примітивний за своїм змістом.

Держава вже не несе відповідальності за надання робочих місць випускникам, але, як і за радянських  часів контролює зміст навчання. У вигляді стандартів держава знову пропонує уніфіковані програми, які не пов’язані ні з особливостями регіонів, ні з вимогами міжнародних  ринків праці.

3.2  Шляхи вирішення проблем освітньої галузі

Зважаючи на недостатність коштів, що спрямовуються на фінансування системи освіти в Україні, можна говорити про зміну механізмів бюджетного фінансування. Для досягнення високої якості освіти необхідна побудова економічних механізмів, які б забезпечили ефективну систему фінансування галузі. При недостатньому бюджетному фінансуванні освіти та незначних обсягах цільових пільгових державних кредитів на здобуття освіти актуальним є питання пошуку додаткових джерел. Система освіти повинна бути орієнтована не тільки на замовлення з боку держави, а й на потреби особистості і роботодавця. Орієнтація на реальні потреби споживачів освітніх послуг створить основу для залучення в систему освіти додаткових фінансових ресурсів, які складаються як із коштів підприємств-замовників, так і особистих та запозичених в банках коштів студентів. Отже, Україна повинна здійснити перехід від переважно бюджетного фінансування освіти до більш суттєвої участі в цьому процесі комерційного бізнесу та банків.

Допомога бізнесу має дві форми. Перша - це участь бізнесу як виконавця певного обсягу послуг на вигідних для себе і навчального закладу умовах. І друге – це одноразові пожертви, внески, які мають характер доброчинності. Здебільшого підприємства і фінансові структури виявляють готовність легально надавати фінансову допомогу освіті, але перешкодою на цьому шляху виступають непрозорість бюджетного процесу і на рівні окремих навчальних закладів, і на рівні району чи міста.

Також існує необхідність піднесення соціального статусу викладачів. Потрібне поліпшення матеріального забезпечення працівників освіти, тобто ліквідації заборгованості із заробітної плати працівникам навчальних закладів та підвищення заробітної плати, створення належних умов для їхньої діяльності та підвищення якості освіти.

Необхідним є вирішення проблеми доступності освіти. Це можливе через:

1.           Забезпечення доступності і безоплатності різних форм здобуття високоякісної освіти в дошкільних і позашкільних державних та комунальних навчальних закладах.

2.           Обов’язковості і безоплатності здобуття повної загальної середньої освіти відповідно до державного стандарту загальної середньої освіти.

3.           Безоплатності здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах для дітей з особливими потребами.

4.           Забезпечити збільшення коштів для надання кредитів громадянам України для отримання ними вищої освіти та створення пільгового кредитування молоді.

5.           Збільшення у вузах кількості місць за держзамовленням.