Фінансування освіти в Україні

Фінансування освіти за рахунок даних джерел може здійснюватися такими методами:

1.           Кошторисне фінансування закладів освіти.

2.           Бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента).

3.           Індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб.

4.           Спеціальні кредити для здобуття освіти.

5.           Отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань.

6.           Отримання додаткових доходів від різноманітних послуг неосвітнього характеру.

Важливим джерелом фінансового забезпечення галузі є організація економічної діяльності закладів освіти. У системі дошкільної освіти це здійснюється за рахунок платних послуг на основі неприбуткової діяльності дошкільних закладів. Бюджетні асигнування виділяються у вигляді цільових субсидій окремим сім'ям на оплату перебування їх дітей у дошкільних закладах. Загальну середню освіту фінансує держава і водночас використовуються всі можливості недержавного сектора. Плата з фізичних осіб може братися тільки за надання додаткових освітніх послуг (понад базовий навчальний план). Надходження додаткових коштів на обсяги бюджетного фінансування не впливає. Професійно-технічна освіта фінансується за рахунок коштів державного бюджету та коштів фізичних і юридичних осіб. Вища та післядипломна освіта фінансуються виходячи як із суспільних, так і з індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються через державне замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах. В основі фінансування суспільно-необхідні витрати на підготовку фахівця у формі національних нормативів, зокрема соціальної підтримки учнів і студентів (стипендії та інша допомога відповідно до розміру прожиткового мінімуму, пільги на транспорт, культурний розвиток та ін.). Особливі й індивідуальні потреби забезпечуються за рахунок платного навчання з використанням різноманітних джерел:

1.           Плата юридичних і фізичних осіб (із звільненням її від усіх видів оподаткування).

2.           Державні стипендії найбільш обдарованим і талановитим дітям, батьки яких не можуть оплатити навчання.

3.           Стипендії і гранти різноманітних громадських, у тому числі міжнародних фондів та організацій.

4.           Кредити комерційних банків та інших кредитних установ кредитоспроможним громадянам.

5.           Державні (муніципальні) безвідсоткові кредити на навчання.

6.           Оплата за рахунок різноманітних накопичувальних систем, у тому числі, на основі впровадження спеціальних видів особового страхування.

Важливим додатковим джерелом фінансового забезпечення вищої освіти є ширше залучення на навчання іноземців. Для цього удосконалюють правову й нормативну базу, сприяють розвитку  інфраструктуру, підвищенню якості дипломів [11].

1.2. Структура освіти. Характеристика основних ланок її фінансування

Структура освіти в Україні відповідно до Закону України «Про освіту» включає:

1.           дошкільну освіту;

2.           загальну середню освіту;

3.           позашкільну освіту;

4.           професійно-технічну освіту;

5.           вищу освіту;

6.           післядипломну освіту;

7.           аспірантуру;

8.           докторантуру;

9.           самоосвіту [2].

При цьому держава повинна забезпечувати:

У дошкільній підготовці:

1.           Безоплатністю навчання і виховання.

2.           Дотаціями держави на утримання дітей у дошкільних закладах.

3.           Широкою і різноманітною мережею дошкільних закладів і навчальних комплексів  різних форм власності.

4.           Охопленням усіх дітей, незалежно від місця проживання, різними формами медичного догляду і безоплатної підготовки до школи.

5.           Створенням системи підтримки молодих сімей.

У загальній середній освіті:

1.           Обов'язковістю і безоплатністю здобуття повної загальної середньої освіти в обсягах національного стандарту.

2.           Збереженням і розвитком єдиного освітнього простору.

3.           Оптимізацією структури освітньої мережі, створенням умов для профільного, екстернатного і дистанційного навчання.

4.           Відповідальністю сім'ї, органів місцевого самоврядування за порушення прав дитини щодо обов'язковості навчання.

5.           Вирівнюванням умов одержання якісної середньої освіти.

В освіті дітей з особливими потребами:

1.           Доступністю, безоплатністю освіти в державних і комунальних навчальних закладах для дітей з особливими потребами відповідно до їх здоров'я.

2.           Своєчасним виявленням і діагностикою дітей з особливостями психофізичного розвитку, врахуванням цих даних у структурі мережі закладів корекційної і реабілітаційної допомоги, в тому числі і в умовах сім'ї.

3.           Забезпеченням варіативності здобуття базової або повної загальної середньої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей.

4.           Створенням системи допомоги батькам у догляді, навчанні й вихованні дітей з особливостями психофізичного розвитку.

5.           Розгортанням регіональної мережі навчально-реабілітаційних, соціально-реабілітаційних центрів та інших закладів не лише для дітей, а й дорослих з особливостями психофізичного розвитку.

У позашкільній освіті:

1.           Створенням цілісної багаторівневої системи позашкільних закладів різних типів і форм власності для забезпечення розвитку здібностей, талантів та обдарувань дітей і молоді, задоволенням їхніх інтересів і запитів, а також задоволення потреб населення у додаткових культурно-освітніх, дослідницьких, дозвільно-розважальних послугах.

2.           Оновленням змісту й методичного забезпечення на засадах диференціації та заохочення творчої активності дітей і молоді, мотивації до самовдосконалення, саморозвитку.

3.           Індивідуалізацією навчання обдарованої учнівської й студентської молоді, його безоплатністю у державних і комунальних позашкільних закладах.

4.           Встановленням гарантованих державою нормативів, які визначають умови фінансування та ефективної діяльності й розвитку позашкільних закладів різних типів і форм власності.

5.           Створенням системи підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних і керівних кадрів для позашкільної освіти.

У професійно-технічній освіті:

1.           Безоплатністю професійної освіти на конкурсній основі.

2.           Розвитком мережі навчальних закладів різних форм власності з урахуванням демографічних прогнозів, регіональної специфіки та потреб ринку праці.

3.           Поєднанням професійної та повної загальної середньої освіти.

4.           Участю роботодавців у забезпеченні функціонування й розвитку професійно-технічної освіти.

5.           Оновленням матеріально-технічної бази та впровадженням інформаційних технологій.

У вищій освіті:

1.           Безоплатністю освіти на конкурсних засадах у державних і комунальних закладах.

2.           Створенням правових засад здобуття освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фізичних осіб.

3.           Встановленням та реалізацією нових нормативів матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення вищих навчальних закладів.

4.           Розширенням можливостей отримання вищої освіти через впровадження індивідуального кредитування.

5.           Створенням умов для одержання вищої освіти дітьми-сиротами, інвалідами.

6.           Забезпеченням високої якості вищої освіти та мобільності випускників вищих навчальних закладів на ринку праці за рахунок інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, впровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання, модернізації навчально-лабораторної бази.

7.           Створенням однакових умов для здобуття вищої освіти представниками різних регіонів держави.

8.           Дотриманням принципу демократичності та гласності у формуванні контингенту студентів шляхом використання центрів об'єктивного тестування, ефективної організації навчально-виховного процесу та побудови стосунків між студентами та викладачами на принципах толерантності й партнерства.

9.           Створенням ефективної системи інформування громадськості, майбутніх студентів, батьків про можливості одержання вищої освіти.

10.      Створенням системи навчальних закладів для забезпечення освіти дорослих відповідно до потреб особистості та ринку праці.

11.      Інтеграцією освіти, науки і виробництва [11, с. 25].

1.3. Деякі аспекти фінансування освіти у зарубіжних країнах

Аналізуючи систему фінансування, слід враховувати досвід зарубіжних країн. Наприклад щодо системи фінансування освіти у Франції, то для неї характерна висока централізація управління і фінансування освіти зі створенням на державні кошти системи структур та об'єднань для залучення громадськості та фахових асоціацій до вироблення освітньої політики та вирішення складних проблем поточної діяльності закладів освіти.

Фінансування та утримання, а також контроль за діяльністю дитсадків та початкових шкіл повністю покладений на комуни і забезпечує повне фінансування з місцевих бюджетів. Комуна, як забезпечує повне фінансування цих закладів, так і оплачує роботу педагогів, але не має ніякого права відкрити школу, або хоча б один клас без дозволу представника президента Франції у департаменті – префекта, який забезпечує діяльність департаменту у відповідності до чинного законодавства країни, але відповідно до потреб та інтересів департаменту, регіону та комуни.

Стосовно фінансування вищих закладів освіти, то і розробка і впровадження планів національної освіти, це і педагогічні плани і проекти, включаючи плани з галузі сільського господарства та оборони займається управління у справах вищої освіти. Воно ж і розподіляє кошти, координує діяльність і розвиток освітніх закладів.

В 2005 році, державні видатки з державного бюджету на одного учня на рік склали 6 470 Євро, а на одного жителя Франції 1 730 Євро. Держава забезпечує 64,5% фінансування з державного бюджету, з Міністерства національної освіти 57,1 %. Частка фінансування з бюджетів органів місцевого самоврядування 20,9 %. Органи місцевого самоврядування забезпечують фінансування національної освіти другого рівня, вищої освіти та подальшої вищої освіти (науковий ступінь), частка внесків інших державних організацій 6,4%, а фізичних осіб – 1,8 % [16].

У багатьох країнах визнають, що основними учасниками, між якими має розподілятися відповідальність за освіту, є держава, приватний сектор, громадські організації, органи місцевого самоврядування, асоціації батьків та навчальні заклади. Наприклад:

1.           Ірландія: держава фінансує освіту, а виборні органи на місцях здійснюють контроль й управління ресурсами.

2.           Австрія, Іспанія: місцеві громади, влада земель, муніципалітети фінансують освіту, а держава створює умови і захищає автономію шкіл.

3.           Нідерланди: розгалуженою є мережа недержавних закладів освіти і вони фінансуються на рівних умовах з державними закладами через центральний і місцеві бюджети; держава сприяє розвитку приватного сектору в освіті, забезпеченню громадського контролю і залишає за собою роль спостерігача за виконанням іншими учасниками своїх зобов’язань [13, с. 2].

Вищою освітою Німеччини опікуються як федеральний уряд, так і уряди земель. Заклади вищої освіти фінансуються землями на 94%, центром — на 6%. Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки. Лише із центрального бюджету Німеччини на підтримку політичної освіти громадян щороку виділяється близько 37 мільйонів євро. Крім того, фінансування відбувається із земельних бюджетів.

Щодо закладів вищої освіти у Сполучених Штатах, то вони поділяються на приватні, які майже повністю фінансуються від спонсорів та інших джерел і державні, до яких значна частина коштів надходить з федерального і місцевих бюджетів, хоч вона також далека від 100%. Загалом держава все ж відіграє домінуючу роль, фінансуючи левову частку наукових програм в університетах, утримуючи дво- і чотирирічні коледжі з майже 80% всього контингенту студентів, мало не половина яких ще й отримує стипендію чи іншу фінансову допомогу з бюджетів.

РОЗДІЛ 2

СТАН ФІНАНСУВАННЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

2.1. Управління освітою в Україні

До державних органів управління освітою в Україні належать: