Фінансове забезпечення місцевого господарства

Цільове використання бюджетних  коштів забезпечується за допомогою групування видатків бюджетів, яке може здійснюватися за різними ознаками. У бюджетній практиці виділяють: функціональну, економічну, відомчу та програмну класифікацію бюджетних видатків.

Загалом структура видаткової частини місцевих бюджетів України за останні роки є досить стабільною. Частка коштів, які витрачалися з місцевих бюджетів на утримання освітніх, медичних та інших закладів соціально-культурної сфери, залишалася практично незмінною, зменшилися лише видатки на забезпечення громадського порядку, безпеки та судової влади, соціальний захист та соціальне забезпечення населення.

Не менш важливим напрямом витрачання коштів місцевих бюджетів є видатки, пов'язані з економічною  діяльністю місцевої влади: економічна, торговельна та трудова діяльність; сільське господарство, лісове господарство та мисливство, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; інша промисловість та будівництво; транспорт; зв'язок, телекомунікації та інформатика тощо. Незважаючи на високі темпи росту, абсолютні обсяги видатків на розвиток економіки є недостатніми для нормального функціонування комунального, житлового, побутового господарств, які входять до складу місцевого господарства. Потребує ремонту, а отже, значних капіталовкладень, велика частина житлового фонду, автошляхів, каналізаційних і очисних споруд.

У перспективі, разом  із покращанням економічного становища, обов'язково постане питання про  заміну самої природи бюджетного фінансування. Держава як замовник послуг бюджетних установ має відповідно їх оплачувати з тим розрахунком, щоб не тільки відшкодовувати понесені видатки, але й давати можливість оновлювати матеріально-технічну базу, заохочувати працівників, вирішувати соціальні проблеми колективу. Відповідно до цього мають визначатися тарифи на послуги установ соціально-культурної сфери.

Питання цільового та економного витрачання бюджетних коштів постійно перебуває в центрі уваги уряду України. Не випадково, що за останні роки було прийнято низку заходів, спрямованих на економію бюджетних коштів та підвищення ефективності їх використання.

Посиленню контролю за використанням  бюджетних коштів сприяло прийняття  Бюджетного кодексу України, який би окреслював повноваження органів державної влади щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства, визначав відповідальність розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення, у тому числі і за нецільове використання бюджетних коштів. У Кодексі зазначено, що особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальності згідно з чинним законодавством.

Згідно із Бюджетним  кодексом України, до доходів місцевих бюджетів відносяться податкові  надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти.

В Україні частка місцевих податків і зборів у доходах місцевих бюджетів становить 5-7% .

Видатки місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок надання трансфертів  із державного бюджету, близько 50 %, які  відіграють важливу роль у формуванні доходів місцевих бюджетів та частки ВВП, яка перерозподіляється через систему трансфертів.

З метою надання місцевим бюджетам достатніх податкових надходжень, що більше відповідатимуть обсягу покладених на них функцій, варто розглянути джерела надходжень місцевих бюджетів.

Одним з найперспективніших джерел розширення дохідної бази місцевих бюджетів є податок на майно фізичних осіб, який з урахуванням світової практики є місцевим податком. У Росії цей податок існує, але становив у 2009 р. тільки 1,2% від доходів місцевих бюджетів Росії, прибутки від податку на майно юридичних осіб значно більші . Значною є їх частка майнових податків в місцевих бюджетах Франції близько 20%, Румунії – 19%, Латвії – 13%, Литви – 11%. У США податок на майно становить більше ніж 40% надходжень місцевих бюджетів. У Японії ставка податку на майно в середньому становить 1,4%, його сплачують фізичні і юридичні особи. Оподаткуванню підлягає нерухоме майно, земля, цінні папери.

Варто відзначити важливість стягнення в Україні податку на нерухомість. Оподаткування нерухомості в Україні представлено платою за землю й відіграє помітну роль у формуванні загального фонду місцевих бюджетів, близько 5 – 7 %.

Базою оподаткування виступає нерухоме майно, а підставою для визначення суми сплати можуть бути як його оціночна вартість, так і його площа. А також встановлення коригувальних коефіцієнтів і використання гнучкої систему податкових пільг.

Варто враховувати, що на величину доходів  від місцевих податків та зборів впливає податковий потенціал. У широкому сенсі податковий потенціал – це сукупний обсяг оподатковуваних ресурсів території. У вужчому, практичному значенні, податковий потенціал є максимально можливою сумою надходжень податків і зборів, обчислених в умовах чинного законодавства.

Таблиця 1.1.1

Доходи та видатки місцевих бюджетів в Україні

(за січень–серпень 2006 року)

Регіон	Доходи (без трансфертів), на одну особу, грн	Доходи (з трансфертами), на одну особу, грн	Видатки (з трансфертами), на одну особу, грн
УКРАЇНА	306,7	991,0	498,3
АР Крим	292,1	1003,2	524,1
Вінницька	175,4	864,7	449,2
Волинська	173,1	1000,7	485,7
Дніпропетровська	360,0	947,4	465,1
Донецька	327,7	866,8	421,5
Житомирська	196,6	968,0	468,6
Закарпатська	171,9	942,7	449,9
Запорізька	355,7	993,1	505,3
Івано–Франківська	184,4	923,5	469,0
Київська	294,0	993,8	481,4
Кіровоградська	197,2	868,6	468,7
Луганська	236,3	764,8	384,4
Львівська	248,6	935,4	435,0
Миколаївська	241,4	938,8	454,8
Одеська	335,2	919,4	466,9
Полтавська	268,7	876,4	486,4
Рівненська	182,5	994,3	465,4
Сумська	210,8	862,9	421,7
Тернопільська	136,8	825,4	449,3
Харківська	277,5	864,7	440,7
Херсонська	181,4	876,8	454,4
Хмельницька	176,5	908,0	428,1
Черкаська	212,1	1020,1	480,2
Чернівецька	198,3	945,7	457,3
Чернігівська	191,3	833,1	445,3
м.Київ	1131,1	2246,3	1202,7
м.Севастополь	358,8	1107,9	506,6
Min	136,8	764,8	384,4
Max	1131,1	2246,3	1202,7
Max без м.Києва	360,0	1107,9	524,1

Одним із джерел додаткового  наповнення місцевих бюджетів є перегляд та реформування пільг, що надаються при стягненні місцевих податків та зборів, через застосування яких бюджети недоотримують певні суми коштів в залежності від виду податку чи збору та регіону в якому вони стягуються.

З погляду зміцнення  фінансових основ місцевого самоврядування заслуговує на увагу діяльність регіональних інвестиційних фондів. Такі фонди формуються, як правило, без участі бюджетного ресурсу.

Офіційна вітчизняна статистика надає такі дані: на початок 2010 р. кількість інститутів спільного  інвестування становила 968 з сукупними активами 5574 млн. грн, що на 134 фонди та на 1552 млн. грн більше, ніж у 2008 р.

Важливим аспектом формування та використання доходів місцевих бюджетів є бюджетна самостійність. Самостійність  усіх бюджетів є ознакою сучасної побудови бюджетної системи України. Місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня.

Бюджетна самостійність  дає можливість використання нових  та реформування діючих джерел доходів  місцевих бюджетів і їх використання відповідно до потреб регіону.

 

 

 

1.2 Місцевий бюджет – складова місцевого господарства

Виконання покладених на місцеве самоврядування функцій потребує фінансування, яке відображається в місцевому бюджеті. Розміри місцевих бюджетів, їх стан і збалансованість залежать від результатів функціонування господарського комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці. До складу місцевого господарства належать підприємства (об'єднання), організації, установи, об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури, комунальної власності відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також підприємства (об'єднання), організації, установи, що не належать до комунальної власності, діяльність яких пов'язана переважно з обслуговуванням населення і за згодою власника можуть бути включені до місцевого господарства та об'єкти, створені в результаті трудової участі громадян або придбані на їх добровільні внески, включені до місцевого господарства за згодою населення та органів місцевого самоврядування.

Основним джерелом доходів місцевих бюджетів є податки, які сплачують суб'єкти господарської діяльності, що функціонують на території місцевого самоврядування. Альтернативним джерелом є неподаткові доходи, які включають доходи від операцій з власністю та підприємницької діяльності, а також некомерційного та побічного продажу. Значна частина даних надходжень формується за рахунок здачі майна комунальної власності в оренду або його продажу.

Діяльністю підприємств  місцевого самоврядування передбачено отримання доходів. До доходів комунальних об'єктів власності відносяться:

- податки, збори та інші обов'язкові платежі від підприємств, організацій і установ комунальної власності;

- надходження дивідендів від участі місцевих рад у статутних фондах суб'єктів підприємницької діяльності;

- від приватизації майна, що знаходиться в комунальній власності;

- плата за оренду цілісних майнових комплексів, які знаходяться у власності місцевих рад;

- плата за гарантії, надані органом місцевого самоврядування;

- надходження від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення (крім державної власності).

Надходження від об'єктів  комунальної власності в сукупних доходах місцевих бюджетів України  загалом складають невелику частку - від 1 до 4%. Останніми роками спостерігається тенденція до поступового їх зростання.

У галузі житлово-комунального господарства органи місцевого самоврядування уповноважені:

- управляти об'єктами житлово-комунального господарства;

- здійснювати облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

- сприяти розширенню житлового будівництва;

- реєструвати житлово-будівельні кооперативи;

- забезпечувати соціально-культурні заклади і населення всіма комунальними зручностями;

- збирати, утилізувати відходи і сміття;

- здійснювати благоустрій територій;

- встановлювати зручний для населення режим роботи комунальних підприємств;

- затверджувати транспортні маршрути;

- утримувати в належному стані цвинтарі, здійснювати їх охорону;

- залучати на договірних засадах підприємства, які не належать до комунальної власності, до обслуговування населення засобами транспорту та зв'язку.

Залежно від особливостей діяльності комунальних підприємств, до їх числа відносяться підприємства, які знаходяться на повному утриманні місцевих бюджетів (заклади освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, спорту, фізичної культури, туризму). До таких підприємств належать ті, що частково утримуються з місцевих бюджетів, зокрема (житлово-комунальне і транспортне господарство, заклади культури та підприємства, які працюють на засадах самоокупності, ремонтні, ремонтно-будівельні підприємства, проектні організації).

За сучасних умов значно зростає  необхідність об'єктивного оцінювання фінансового стану підприємств комунальної власності. Це пов'язано з тим, що органи місцевого самоврядування повинні прийняти правильне рішення щодо конкретного виробництва. Вони мають з'ясовувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному підприємству для подальшого його функціонування, його майновий стан, платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь ліквідності.

Утримання житлового фонду в належному стані потребує проведення капітального ремонту. Капітальний ремонт здійснюється за рахунок доходів від оренди, перевищення доходів над видатками з експлуатації житлового фонду, бюджетних асигнувань.

Житлове господарство було найменше підготовлене до ринкових умов. В умовах адміністративної економіки плата за житло лише частково покривала вартість цих послуг. За рахунок державного бюджету та коштів підприємств майже повністю здійснювалося нове житлове будівництво та капітальний ремонт житлового фонду. Тому питання щодо переведення їх на повний госпрозрахунок та самоокупність є актуальним на сьогоднішній день.

В житловому господарстві шляхом планування визначаються доходи за всіма джерелами  надходжень, зокрема: квартирна плата; орендна плата за нежитлові приміщення; кошти, які одержують від комунальних підприємств на відшкодування витрат з обслуговування внутрішньобудинкових мереж (водопостачання, каналізація, електропостачання); інші доходи (орендна плата за житлові приміщення, виручка від реалізації майна, макулатури і металобрухту).

Загальна сума квартирної плати  розраховується, виходячи з розмірів середньорічної житлової площі і  середньої ставки плати за 1 кв. м.

Розмір середньорічної отачуваної житлової площі:

 

Ж = П+ВМ/12-Н(12-М)/12,  (1.2.1)

 

де: П - розмір житлової площі на початок  року;

В - розмір житлової площі, яка вводиться  в дію;

Н - розмір житлової площі, яка вибуває  з експлуатації;

М - кількість місяців  функціонування житлової площі за рік;

12 - кількість місяців  за рік.

Середня квартирна плата  за 1 кв. м житлової площі визначається, виходячи із звітних даних за попередній рік, шляхом ділення отриманої квартирної плати на середньорічний розмір житлової площі.

При здачі нежитлових приміщень в оренду орендар сплачує орендну плату. Орендна плата за нежитлові приміщення обчислюється за тарифами, розмір яких залежить від категорії населеного пункту, типу будови, її місцезнаходження та цілей використання.

Доходи від нежитлових приміщень складаються з:

- орендної плати;

- оплати опалення;

- оплати комунальних послуг за встановленими ставками і тарифами;

- сплати загальних для всіх власників будинків видатків на управління, експлуатацію і поточний ремонт житлового фонду пропорційно зайнятій площі.

Структура доходів житлового господарства має значні коливання, які пов'язані із розміром житлової й орендної площі та її місцезнаходженням. Найбільша частка доходів житлових організацій формується за рахунок квартирної плати. Важливою складовою в структурі доходів житлового господарства є орендна плата за нежитлові приміщення.