Фінансове вирівнювання

У разі, якщо в ході виконання  бюджету ради вищого рівня або  відповідний орган виконавчої влади  в межах своєї компетенції  ухвалює рішення, яке призводить до зменшення доходів або збільшення видатків бюджету нижчого рівня, тоді кошти, яких не вистачає для збалансування  мали б бути компенсовані органом, який ухвалив таке рішення, за рахунок  коштів його бюджету, або коштів, передбачених для цього законом. У такому разі при визначенні нестачі коштів не враховується вільний залишок коштів бюджету нижчого територіального  рівня, який утворився на початку  поточного бюджетного року і який не було використано до моменту прийняття  зазначеного рішення. Якщо рішення  вищих органів влади не забезпечені  бюджетними  ресурсами, то ради нижчого  рівня мають право не приймати до виконання ці рішення.

Своєрідний вплив на характер міжбюджетних  відносин здійснює зміна  адміністративно-територіального поділу в Україні, передача платників податків і обов’язкових платежів  та бюджетних  установ з одного підпорядкування  в інше. В цих випадках на відповідні бюджети  передаються окремо заплановані  доходи і видатки, окремо суми доходів, які заплановано одержати  і  суми видатків, які  слід профінансувати до кінця року, а також узгоджені  випадаючи доходи і непокриті  суми видатків. Тому  міжбюджетні  відносини характеризуються двохстороннім  рухом доходів та видатків, специфічними прийомами їхнього відображення на  рахунках бюджетного обліку.

Міжбюджетні відносини пов’язані  з  одержанням і погашенням бюджетних  позичок організовуються на умовах повернення. У випадку  касового розвитку, органи управління нижчого  рівня звертаються до  відповідних  органів вищого рівня з обґрунтованим  проханням про надання бюджетної  позички. Така позичка надається  на невеликий період, не довше як до кінця бюджетного року. Після  закінчення терміну позичка повертається бюджету вищого рівня.

З огляду на Бюджетний Кодекс, покриття тимчасових  касових розривів, що виникають під час виконання  загального фонду місцевого  бюджету  Рада Міністрів Автономної Республіки Крим і місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевих  за рішенням відповідної ради зможуть отримувати короткотермінові позички  у фінансово-кредитних  установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких  позичок визначається Міністерством  фінансів України.

В цілому організація міжбюджетних відносин у процесі виконання  бюджетів здійснюється відповідно до затверджених бюджетів. Проблеми виникають, як правило у зв’язку з несвоєчасним і неповним перерахуванням  відповідних  сум, що негативно відбивається на якості виконання бюджетів. Тому  актуальним при цьому є питання посилення  виконавської дисципліни та  запровадження  механізму санкціонування і відповідальності  посадових осіб, винних у порушенні  встановленого порядку.

 

2. Сутність і стан фінансового вирівнювання

 

Механізм фінансового  вирівнювання є підсистемою і  складовою механізму міжбюджетних відносин, а отже і бюджетного механізму, який, у свою чергу, є таким стосовно фінансового механізму. Останній входить до складу системи механізмів державного регулювання економіки. Така сентенція дозволяє вибудувати своєрідний ланцюг ієрархії цих механізмів:

• механізм державного регулювання економіки,
• фінансовий механізм,
• бюджетний механізм,
• механізм міжбюджетних відносин,
• механізм фінансового вирівнювання.

Із процесом децентралізації  владних повноважень, реформуванням  адміністративно-територіального устрою, збільшенням фіскальних прав органів  місцевого самоврядування кардинально  змінилось призначення фінансового  вирівнювання: бути не просто фінансовою підтримкою проблемних регіонів, а  сприяти їх соціально-економічному розвитку, гармонічно узгоджуючись з  іншими заходами держави у цій  сфері.

Маючи спільні риси з механізмами  вищої ієрархії, зокрема за архітектонікою, механізм фінансового вирівнювання відрізняється характерними лише йому рисами. Передусім вони проявляються в наступному:

1. механізм фінансового вирівнювання призначений для реалізації державної політики фінансового вирівнювання, виконання її завдань;
2. механізм фінансового вирівнювання покликаний чинити вплив на свій специфічний об’єкт: фіскальні дисбаланси, зменшуючи їх;
3. обов’язковим суб’єктом, що його розробляє та користується ним, є держава в особі її центральних органів. Саме вони задають первинний імпульс до побудови цього механізму, виконуючи свої конституційні функції: дбаючи про єдність та територіальну цілісність країни.
4. механізм фінансового вирівнювання має в своєму розпорядженні специфічні інструменти: міжбюджетні трансферти.

За допомогою механізму  фінансового вирівнювання держава  регулює відносини зі створення, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих  фондів фінансових ресурсів (у складі державного та місцевих бюджетів).

Механізм фінансового  вирівнювання являє собою сукупність спеціально розроблених, організаційно  впорядкованих і нормативно врегульованих  засобів зменшення диспропорцій у бюджетному забезпеченні окремих  територій. Нормативно-правову складову механізму фінансового вирівнювання на сьогодні становлять:

1. Конституція України
2. Бюджетний кодекс
3. щорічні закони про державний бюджет
4. Основні напрями бюджетної політики на відповідний рік
5. постанови Кабінету Міністрів України
6. накази Міністерства фінансів, Державного казначейства, рішення обласних, районних, міських (щодо районних у містах) рад.

Надзвичайно важливе місце  в забезпеченні функціонування механізму  фінансового вирівнювання займає організаційна  структура, що включає сукупність органів управління, які взаємодіють між собою при здійсненні фінансового вирівнювання на різних стадіях бюджетного процесу, які представлені на рисунку 1.2.

 

Прогнозування

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Стадії бюджетного процесу

 Організаційну структуру  складають вищі органи державної  влади (Верховна Рада України,  Президент, Кабінет Міністрів), центральні  органи виконавчої влади та  їх місцеві органи (насамперед  Міністерство фінансів, Державне  казначейство, Державний комітет  статистики та н..), місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

Органи державної влади  розробляють та здійснюють державну політику фінансового вирівнювання. У цьому знаходить вияв діалектичний зв’язок політики і механізму  фінансового вирівнювання. З одного боку, політика фінансового вирівнювання виступає як форма дії механізму, з другого – механізм фінансового  вирівнювання ґрунтується на стратегії  та принципах державної політики у цій сфері.

Як зазначалось, фінансове  вирівнювання здійснюється специфічними інструментами: міжбюджетними трансфертами. При побудові та застосуванні певного  інструмента використовуються фінансові  показники, нормативи, ліміти. Перші  характеризують кількісну та якісну сторони соціально-економічних явищ і процесів.

До них включаються  прогнозовані та фактичні обсяги доходів  та видатків бюджетів, обсяг видатків на фінансування окремих повноважень, кількість споживачів суспільних послуг, працівників бюджетної сфери, бюджетних  установ, показники їх оснащення, податкоспроможність.

Нормативи характеризують встановлений рівень фінансування певних видів видатків. Важливою проблемою при формуванні місцевих бюджетів є поєднання доходів  з видатками на основі нормативного методу із застосуванням показників мінімальної бюджетної забезпеченості на одного одержувача суспільних послуг. Розрахункові показники видаткової частини бюджетів повинні здійснюватись  на основі соціальних нормативів, розроблених  і затверджених згідно із Законом  «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Будучи складовою фінансового  механізму, механізм фінансового вирівнювання бере участь у виконанні двох основних функцій:

• «фінансового забезпечення,
• фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі» [4, с. 102].

Виконання функції фінансового  забезпечення зводиться до надання  бюджетних ресурсів органам управління, що не мають достатніх власних  коштів для фінансування закріплених  за ними повноважень. У першу чергу  це стосується вирівнювання вертикальних фіскальних дисбалансів і здійснюється наданням місцевим бюджетам дотацій  вирівнювання, закріплених або регулюючих податків.

Тобто таким чином відбувається одночасне зниження податкового  навантаження на місцеву економіку  і збільшення споживчого попиту, що в сукупності виступають досить вагомим  фактором економічного розвитку території.

Регулювання розвитку територій  на основі використання механізму фінансового  вирівнювання відбувається, у першу  чергу, шляхом надання цільових міжбюджетних трансфертів, а саме субвенцій на виконання інвестиційних проектів, що має на меті розбудову місцевої соціально-економічної інфраструктури. Утім, не можна однозначно розмежувати  міжбюджетні трансферти за їх функціональним призначенням: фінансового забезпечення або фінансового регулювання.

Одні й ті ж міжбюджетні  трансферти одночасно виконують  функцію забезпечення діяльності органів  управління і впливають на соціально-економічний  розвиток певної території. Це відбувається шляхом прямого та опосередкованого впливу на стан місцевої економіки  як державного, так і приватного її секторів.

У теорії державних фінансів при розгляді механізму фінансового  вирівнювання розрізняють напрями  його застосування для вертикального та горизонтального фінансового вирівнювання, для вирівнювання доходів та видатків місцевих бюджетів [1, с. 61]. При цьому вертикальне фінансове вирівнювання, так само як і горизонтальне, може спрямовуватись лише на вирівнювання доходів чи видатків, або ж одночасно обох сторін місцевих бюджетів.

Результати дослідження  дозволяють визначити механізм фінансового  вирівнювання як сукупність засобів  регулювання відносин з приводу  розподілу, перерозподілу та використання частини виробленого ВВП, спрямованих  на скорочення міжтериторіальних фіскальних диспропорцій з метою фінансового  забезпечення і фінансового регулювання соціально-економічного розвитку територій країни.

 

3. Бюджетне регулювання, його цілі та методи

 

За своїм змістом та формою вияву бюджетне регулювання  є складовим елементом бюджетного планування  і найбільш повно  проявляється при збалансуванні  бюджетів різного рівня у процесі  їхнього складання. Звичайно, було б  неправомірним твердження, що механізм бюджетного регулювання використовується виключно у процесі складання  і затвердження бюджетів. Такий механізм використовується досить успішно і  на інших етапах бюджетного процесу, особливо при виконанні бюджетів. Однак форми і методи бюджетного регулювання на інших етапах бюджетного процесу в значній мірі залежить від тих сфер і методів, які  були закладені при бюджетному плануванні. Тому роль і значення бюджетного регулювання  у процесі складання та затвердження бюджетів дуже великі.

Не зважаючи на тісний взаємозв’язок  бюджетного планування з бюджетним  регулюванням, останнє займає важливе  місце серед вхідних підсистем  бюджетного механізму і виступає відносно самостійним елементом  системи.

Визначним елементом та причиною існування бюджетного регулювання  є розподіл доходів і видатків між окремими ланками бюджетної  системи.

В теоретичному плані розподіл доходів між окремими бюджетами  може здійснюватися за одним із трьох  напрямів: перший, коли всі доходи поступають у державний бюджет, після чого розподіляються між бюджетами нижчого  рівня; другий, коли всі доходи поступають у місцеві бюджети, після чого розподіляються між бюджетами вищого рівня; третій, коли частина доходів  поступає у державний, а частина  – у місцеві бюджети. Без особливих  доказів можна стверджувати, що останній напрям є найбільш прийнятним. Однак, ні один з цих напрямів, включаючи  останній, не дають можливість ідеально збалансувати всі бюджети, оскільки обсяги бюджетів визначаються функціями  держави та місцевого самоврядування.

Під бюджетним регулюванням ми розуміємо систему передачі частини  коштів бюджетів вищого рівня для  збалансування бюджетів нижчого  рівня, або передачі запланованого  перевищення доходів над видатками  з бюджетів нижчого рівня до бюджетів вищого рівня. По своїй суті бюджетне регулювання відображає економічні стосунки, пов’язані  з територіальним розподілом і перерозподілом національного  доходу для забезпечення необхідними  коштами потреб соціально-економічного розвитку та соціального захисту  населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Діюча система регулювання  бюджетів повинна відігравати важливу  роль у забезпеченні належного економічного і соціального рівня територіальних утворень, які мають недостатню власну економічну базу  для свого розвитку. Регулювання кожного виду бюджету  має свої особливості, обумовлені різницею у структурі доходів, які використовуються для регулювання.

У процесі бюджетного регулювання  важливо правильно і оптимально обрати форми, визначити джерела  та обсяги коштів, які будуть спрямовуватися для збалансування  кожного бюджету  зокрема. Від цього залежать фінансові  можливості відповідних  органів  місцевого самоврядування та органів  виконавчої влади, зосередження, їхньої уваги на збільшенні доходів бюджету, економному, раціональному, цільовому  і ефективному використанні бюджетних  коштів, якісному виконанню бюджетів.

В даний час у практиці бюджетного планування використовуються дві основні форми регулювання:

• дотації;
• субвенції.