Принцип гнучкості полягає в наданні  планам та планування здатності змінюватися  при виникненні непередбачених обставин. Гнучкість планам надають резерви  безпеки (ресурси, виробничі потужності і т. д.).

    Принцип точності передбачає, що плани підприємства повинні бути конкретизовані і деталізовані тією мірою, в якій дозволяють зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства.

    Ці  загальні положення доцільно доповнити  специфічними принципами фінансового планування.

    Це  принцип співвідношення строків  одержання і використання коштів - капітальні вкладення з тривалими  термінами окупності доцільно фінансувати  за рахунок довгострокових позикових  коштів.

    Принцип платоспроможності - планування коштів повинно постійно забезпечувати платоспроможність підприємства, тобто наявність ліквідних коштів, достатніх для погашення короткострокових зобов'язань.

    Принцип рентабельності капіталовкладень - для  капвкладень необхідно вибрати  дешеві способи фінансування (фінансовий лізинг, інвестиційний селенг тощо), залучаючи позиковий капітал лише в тому випадку, якщо він підвищує рентабельність власного капіталу і забезпечує ефект фінансового важеля.

    Принцип збалансованості ризиків - особливо ризикові довгострокові інвестиції доцільно фінансувати за рахунок власних коштів (чистого прибутку, амортизаційних відрахувань).

    Принцип пристосованості до потреб ринку - важливо  враховувати кон'юнктуру ринку  і залежність підприємства від надання  кредитів.

    Принцип граничної рентабельності - доцільно вибирати ті капвкладення, які забезпечують максимальну (граничну) рентабельність.

    Крім  принципів організація фінансового  планування вимагає вибору методів  планування. Фінансові показники  можуть плануватися різними методами (розрахунково-аналітичним, нормативним, балансовим, оптимізації планових рішень, економіко-математичним моделюванням).

    Розрахунково-аналітичний  метод планування грунтується на аналізі досягнутого рівня фінансових показників і прогнозування їх рівня  на майбутній період. Даний метод застосовується в тих випадках, коли відсутні фінансово-економічні нормативи, а взаємозв'язок між показниками встановлюється не прямо, а опосередковано - на основі вивчення їх динаміки за ряд періодів (місяців, років). Таким методом визначають планову потребу в амортизаційних відрахуваннях, оборотних активах та інші показники.

    Нормативний метод. Його зміст зводиться до того, що потреба підприємства у фінансових ресурсах, джерела їх утворення визначаються на основі заздалегідь встановлених норм і нормативів. Такими нормативами є ставки податків і зборів, тарифи відрахувань у державні соціальні фонди, норми амортизаційних відрахувань, облікова банківська процентна ставка та ін нормативний метод планування - самий простий і доступний. Знаючи норматив і відповідний об'ємний показник, можна легко вирахувати планований фінансовий показник. Тому актуальною проблемою управління фінансами підприємства є розробка економічно обгрунтованих норм і нормативів підприємства для формування і використання грошових ресурсів, а також організація контролю за дотриманням норм і нормативів кожним структурним підрозділом.

    Балансовий  метод. Економічна сутність цього методу полягає в тому, що завдяки балансу  наявні фінансові ресурси приводять  у відповідність з фактичними потребами в них.

    Балансовий  метод застосовують при прогнозуванні  надходжень і виплат з грошових фондів (споживання і накопичення), складання  квартального плану доходів і  витрат, платіжного календаря і т. п.

    Метод оптимізації планових рішень передбачає складання декількох варіантів планових розрахунків, з яких вибирають оптимальний на основі різних критеріїв. Наприклад, мінімуму приведених витрат; мінімуму поточних витрат; мінімуму вкладень капіталу при найбільшій ефективності його використання; мінімуму часу на оборот капіталу, тобто прискорення оборотності авансованих коштів.

    Метод економіко-математичного моделювання. Він дозволяє дати кількісну оцінку взаємозв'язкам між фінансовими  показниками та факторами, що впливають  на їх чисельне значення. Дана взаємозв'язок виражається через економіко-математичну модель, яка являє собою точний опис економічних процесів за допомогою математичних символів і прийомів (рівнянь, нерівностей, графіків, таблиць та ін.) У модель включають тільки основні (визначальні) чинники. Вона може базуватися на функціонального та кореляційного зв'язку.

    Функціональний  зв'язок виражається рівнянням виду 

                                   Y = f (x)

    Кореляційний  зв'язок представляє імовірнісну  залежність, яка виявляється лише в загальному вигляді і при великій кількості спостережень. Дана зв'язок виражається рівнянням регресії різного виду. Однофакторні моделі можуть базуватися на лінійному рівнянні, рівнянні параболи або гіперболи. Наприклад, однофакторні рівняння, побудоване на базі лінійної залежності, має вигляд   У = а₀ + а₁х₁.

    При використанні економіко-математичних моделей у фінансовому плануванні пріоритетне значення має визначення періоду дослідження: його слід вибирати з урахуванням однорідності вихідних даних. Рекомендується використовувати для перспективного планування середньорічні значення фінансових показників за минулі три - п'ять років, а для річного планування - середньоквартальний дані за один - два роки.

    При значних змінах умов роботи підприємства в плановому періоді в значення показників, визначених на базі економіко-математичних моделей, вносять необхідні корективи. Економіко-математичне моделювання дозволяє перейти від середніх величин до багатоваріантним розрахунками фінансових показників. Побудова моделей складається з ряду етапів: 

• • вивчення динаміки фінансового показника  за певний час (квартал, рік) і виявлення  чинників, що впливають на динаміку; •
• розрахунок функціональної залежності фінансового показника від визначальних його чинників (наприклад, залежності прибутку від обсягу реалізації);
• • розробка варіантів прогнозу фінансового показника;
• • аналіз та експертна оцінка можливої динаміки фінансового показника в майбутньому;
• • вибір оптимального варіанту (прийняття планового рішення).

    В економіко-математичну  модель включають тільки головні чинники.

    Обгрунтованість обраних моделей перевіряється  шляхом розрахунку середньоквадратичного  відхилення отриманих даних від  фактичних і коефіцієнти варіації.

    Середньоквадратичне відхилення Z визначається за формулою

             _        ∑ ( у – ух )²

    Z = √        n         

 

    де  в і ух - фактичне і розрахункове значення шуканого показника відповідно; п - число спостережень. Коефіцієнт варіації (Кп) представляє собою  процентне відношення середньоквадратичного  відхилення до середньоарифметичному значенню звітного показника (наприклад, прибутку):

                 _

                              ± Z  100

    К_п =   у 
 

    Середньоарифметичне значення показника  визначається за формулою              _

        _     ∑ У ,

    У =   m 

    де m - число періодів.

    Коефіцієнт варіації показує, що якщо відхилення розрахункових показників від фактичних незначно, то модель придатна для планування. Для підприємств актуальними є два напрямки фінансового планування: стратегічні і поточні.

    Сучасні підприємства становлять різні види фінансових планів: річні фінансові плани, валютні, касові, кредитні плани руху грошових коштів, платіжні календарі та ін. [10, с. 224]

 

     1.1.4. Процес планування 

    Процес  фінансового планування включає  кілька етапів.

    На  першому аналізуються фінансові  показники за попередній період. Для цього використовують основні фінансові документи підприємств - бухгалтерський баланс, звіти про прибутки та збитки, звіти про рух грошових коштів. [9, с. 236]

    Вони  мають важливе значення для фінансового  планування, оскільки містять дані для аналізу і розрахунку фінансових показників діяльності підприємства, а також служать основою для складання прогнозу цих документів. Причому, складна аналітична робота на цьому етапі кілька полегшується тим, що форма фінансової звітності і плановані фінансові таблиці однакові за змістом.

    Баланс  підприємства входить до складу документів фінансового планування, а звітний  бухгалтерський баланс є вихідною базою  на першій стадії планування. [4, с. 278]

    Другий  етап передбачає складання основних прогнозних документів, таких як прогноз балансу, звіту про прибутки та збитки, рух грошових коштів (рух готівки), які відносяться до перспективних фінансових планів і включаються в структуру науково-обгрунтованого бізнес-плану підприємства.

    На  третьому етапі уточнюються і конкретизуються показники прогнозних фінансових документів за допомогою складання поточних фінансових планів.

    На  четвертому етапі здійснюється оперативне фінансове планування.

    Завершується  процес фінансового планування практичним впровадженням планів і контролем за їх виконанням [9, с. 237].

    Життєдіяльність фірми неможлива без планування, "сліпе" прагнення до отримання  прибутку призведе до швидкого краху. При створенні будь-якого підприємства необхідно визначити цілі і завдання його діяльності, що й обумовлює довгострокове планування. Довгострокове планування визначає середньострокове і короткострокове планування, які розраховані на менший термін і тому мають на увазі велику деталізацію і конкретику. Основою планування є план збуту, тому що виробництво орієнтоване в першу чергу на те, що буде продаватися, тобто користуватися попитом на ринку. Обсяг збуту визначає обсяг виробництва, який у свою чергу, визначає планування всіх видів ресурсів, у тому числі трудові ресурси, сировинні запаси і запаси матеріалів. Це обумовлює необхідність фінансового планування, планування витрат і прибутку. Планування має здійснюватися за жорсткою схемою, використовувати розрахунки багатьох кількісних показників.

    Планування  і моделювання подальшої діяльності, звичайно ж, має доволі абстрактний характер через непередбачуваність ряду зовнішніх чинників, але дає можливість врахувати ті зміни, які не завжди очевидні на перший погляд.

 

    1.2. Види фінансового  планування 

    1.2.1. Перспективне (стратегічне)  фінансове планування 

    В умовах ринкових відносин підприємства стали вільні від опіки з боку держави, але різко підвищилася  їх відповідальність за економічні і  фінансові результати роботи. Підприємства здійснюють свою діяльність на засадах  комерційного розрахунку, при якому  витрати повинні покриватися за рахунок власних доходів. Головним джерелом виробничого і соціального розвитку трудових колективів стає прибуток.

    Підприємства  стали мати реальну фінансовою незалежністю, самостійно розподіляти виручку  від реалізації продукції, на свій розсуд розпоряджатися прибутком, формувати виробничі та соціальні фонди, знаходити необхідні кошти для інвестування, використовуючи, в тому числі, і ресурси фінансового ринку - кредити банків, емісію облігацій та інші його інструменти. На перший план вийшла проблема визначення основних напрямів розвитку господарюючого суб'єкта. [12, с. 32 ]

    Планування  розвитку стало найважливішою сферою діяльності будь-якого суб'єкта ринкового  господарства, особливо підприємства, провідного виробничо-комерційну діяльність. Зміна технології виробництва, вихід на нові ринки, розширення або згортання обсягів випуску продукції грунтуються на глибоких фінансових розрахунках, на стратегії залучення, розподілу, перерозподілу та інвестування фінансових ресурсів. Тенденції розвитку локальної і глобальної загальноринковою ситуації (малопередбачувані зміни попиту, жорсткість цінової конкуренції на традиційних ринках, диверсифікованість і завоювання нових ринкових ніш, зростання ризиків при проведенні операцій) будуть лежати в основі зростаючої ролі стратегічного планування. [7, с. 83]