Фінансова служба на підприємстві, її призначення та структура, види орг. структур

fy">     Ясна  річ, що в доброму фінансовому  стані зацікавлене передовсім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин з постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих осіб, що завпеди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак  необхідно систематично, детально і  в динаміці аналізувати фінанси підприємства оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива.   

Класифікація  і порядок розрахунку основних показників оцінки фінансового  стану підприємства.

     18. Характеристика форм  безготівкових розрахунків

     Безготівкові  розрахунки в господарському обороті  України здійснюються з використанням  наступних форм розрахункових документів: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитиви, векселі, платіжні вимоги, інкасові доручення.

     Всі розрахункові документи, які подаються  в банк в паперовій формі, повинні  відповідати вимогам встановлених стандартів і мати ряд обов’язкових реквізитів.

     Крім  того можливе подання до банку  розрахункових документів в електронній формі – у вигляді електронних розрахункових документів каналами зв’язку. 

      Платіжне  доручення – це письмове розпорядження платника банку про списання з його рахунку та зарахування на рахунок отримувача конкретну грошову суму.

      Доручення приймаються до виконання протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення доручення не враховується.

      Банки приймають до виконання доручення  від платників тільки в межах  наявних коштів на їх рахунках. Винятком є доручення на перерахування  з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків та зборів, пені, штрафів, санкцій, які приймаються банком не залежно від наявності коштів на цих рахунках. У випадку відсутності коштів на основному рахунку платник повинен протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків з інших рахунків на основний рахунок для погашення заборгованості.

      Доручення використовуються в розрахунках  за платежами товарного і нетоварного  характеру. Розрахунки за дорученнями  можуть здійснюватись: за фактично відвантажену продукцію; в порядку попередньої оплати; для завершення розрахунків за взаємною заборгованістю підприємств; для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (зарплата, пенсії...) на їх рахунки, відкриті в установах банків; в інших випадках за згодою сторін.   

      Платіжна  вимога-доручення – комбінований документ, який складається з 2 частин: верхня частина – вимога постачальника до покупця оплатити вартість поставленої йому продукції; нижня частина документу – доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунку вказаної суми грошей.

      Вимога-доручення  заповнюється одержувачем коштів і  надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через  банк платника.

      У разі згоди оплатити вимогу-доручення  платник заповнює нижню частину  цього документа і здає його в  банк, що його обслуговує.

      Платіжні  вимоги-доручення приймаються банками  протягом 20 календарних днів з дня  виписки. 

            Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена з наявних на рахунку грошей. У разі відмови платника сплатити – він про мотиви відмови повинен повідомити безпосередньо одержувача коштів у порядку і строки, зазначені в договорі. 

      Платіжна  вимога – документ, який використовується і випадку примусового списання (стягнення) коштів.

      Порядок виконання платіжних вимог визначається органами державного казначейства.

      Дозволяється  примусове стягнення коштів лише на підставі виконавчих документів або  рішень податкових органів та визнаних претензій.

      Банки виконують платіжні вимоги на примусове  стягнення з усіх рахунків підприємств (поточних, депозитних). Сума платіжної  вимоги визначається стягувачем. Банк стягувача приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника – протягом 30 календарних днів з дати складання.

      Платіжні  вимоги стягувачів приймаються банком до виконання не залежно від наявності  достатнього залишку на рахунку  платника. Такі вимоги виконуються  банком частково в межах наявного залишку, а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами. Про надходження платіжних вимог на примусове стягнення з рахунку платника, банк не пізніше наступного робочого дня повідомляє платника.  

        Чек – це письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) своєму банку (банку-емітенту – банк, що видає чекову книжку)  сплатити зі свого рахунку пред’явнику чека (чекодержателю) відповідну грошову суму, зазначену в чеку.

      Чекові  книжки виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за спеціальною затвердженою формою. З дозволу НБУ чекові книжки можуть виготовлятися комерційним банком з дотриманням усіх вимог.

      Розрахункові  чеки, які використовуються фізичними  особами для здійснення разових  операцій виготовляються окремими бланками.

      Строк дії чекової книжки – 1 рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі – 3 місяці. За погодженням з установою банку  термін використання невикористаної чекової  книжки може бути продовжений.

      Чек із чекової книжки пред’являться в банк до оплати протягом 10 календарних днів. Чек приймається чекодержателем безпосередньо від чекодавця, на ім’я якого виписаний документ, що підтверджує отримання ним товарів.

      Забороняється передавання чекової книжки власником  іншій юридичній чи фізичній особі, також забороняється підписання незаповнених чекових бланків. І проставлення на них печатки.

      Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
• надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

     Заявник акредитива – платник, який звернувся  до банку, що його обслуговує, для відкриття  акредитива.

     Банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.

     Бенефіціар  – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт, послуг...).

     Виконуючий  банк – банк бенефіціара або інший  банк, що за дорученням банка-емітента виконує акредитив.

Існує декілька видів акредитивів: покриті та непокриті, відзивні та безвідзивні.

Покритий  – акредитив для здійснення платежів при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.

        Непокритий – акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту. В цьому випадку платежі постачальнику гарантує банк.

        Відзивний – це акредитив, який може бути замінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад у випадку невиконання умов договору банк-емітент може відмовитись від гарантування платежів за акредитивом).

        Безвідзивним є акредитив, який не може бути змінений або анульований без згоди бенефіціара

      Бенефіціар  може достроково відмовитись від  використання акредитива, якщо таке передбачено  його умовами. Бенефіціар, у випадку  зміни умов акредитиву, повинен звернутися до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносить зміни до акредитива через банк-емітент, який, в свою чергу, надсилає повідомлення виконуючому банку.  

      Вексель засвідчує безумовне боргове зобов’язання оплатити після настання строку певну суму грошей утримувачу векселя. Вексель використовується як форма комерційного кредиту (відстрочка або розстрочка платежу за реалізовану продукцію, роботи, послуги) і як засіб платежу. До векселя пред’являються жорсткі вимоги щодо форми та змісту.

      Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється положенням “Про переказний та простий вексель” від 10.09.1992р., здійснення операцій з векселями комерційними банками регулюється “Порядком проведення банками операцій з векселями” від 25.02.1993р.

      Класифікація  векселів за різними ознаками досить розширена. Так, векселі можуть бути: казначейськими, приватними; фінансовими, товарними, простими, переказними; забезпеченими, незабезпеченими; на пред’явника, строковими і т.д.

      Основними видами векселів є: простий (соло) та перевідний (тратта).

      Простий вексель – документ, який містить безумовне зобов’язання векселедателя виплатити конкретну суму грошей в певному місті і в певний строк векселедержателю.  Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником.

      Тратта – документ, який містить пропозицію векселедателя (трасанта) платнику (трасату) виплатити певну суму грошей в певному місті і в певний строк отримувачу (ремітенту). Перевідний вексель перетворюється в безумовне зобов’язання з боку платника після того, як він акцептує його,  тобто погодиться з боргом. До цього моменту платник є тільки умовним боржником. Гарантія оплати перевідного векселя лежить на векселедателі. Трасант, як правило, виписує (трасирує) вексель на іншу особу, якщо вона в свою чергу, має заборгованість перед векселедателем. Основною відмінністю перевідного векселя від простого є те, що перший являється інструментом переводу коштів із розпорядження одної особи в розпорядження іншої особи.

      Інкасові  доручення – це форма безготівкового розрахунку, яка використовується у випадку стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій відповідно до наказів Держкомрезерву України, суми недоїмки до бюджету по податках, податкових кредитах, штрафів, нарахованих податковими інспекціями. 

      Особливості розрахунків в  електронних системах “клієнт-банк”.

Для оперативного ведення клієнтом своїх розрахунків  у банку може застосовуватись  програмно-технічних комплекс –  “клієнт-банк”.