Фінансові ресурси банку

Таблиця 2.2 Зобов’язання банків України за 2005 – 2009 роки (у млрд.. грн) [6]

На протязі 2005 – 2009 років зобов’язання банків України динамічно зростали. Відповідно зростали кошти залучені від суб’єктів  господарювання і населення, але на протязі 2009 року ситуація змінилась зобов'язання банків зменшились на 41696 млн. грн.., зменшення зобов'язань прослідковується за рахунок строкових коштів як суб'єктів господарювання (-22841 млн.грн.) так і фізичних осіб (-19941 млн.грн.).

Загальний обсяг зобов'язань банків зpic за 2008 pік на 52.3% (за 2007 pік - на 78.0%) i на 01.01.2009 р. становив 806.8 млрд. грн. (рис.2.1.) У структурі  зобов'язань банків питома вага коштів, залучених на рахунки фізичних осіб, на 01.01.2009 р. становила - 26.4% (на 01.01.2008 р. -30.9%), суб'єкта господарювання - 17.8% (на 01.01.2008 р. - 21.1%). Частка кредитів, отриманих від інших банків, становила 30.9% (на 01.01.2008 р. - 29.1%), кошти Національного банку України - 7.5% (на 01.01.2008 р. - 0,3%), цінних пaпepів власного боргу - 1.3% (на 01.01.2008 р. - 3.7%), кредитів, що були отримані від міжнародних та інших фінансових організацій, - 6.4% (на 01.01.2008 р. - 3.7%), кошти небанківських фінансових установ - 2.2% (на 01.01.2008 р. - 2.7%), залишків коштів на коррахунках інших банків - 1.4% (на 01.01.2008 р.- 2.4%), субординованого боргу - 2.0% (на 01.01.2008 р. - 1.5%), інших зобов'язань - 4.1% (на 01.01.2008 р. - 4.6%).

За 2008 pік власний капітал банків України  збільшився на 71.4% (за 2007 pік- на 63.5 %) i на кінець року становив 119,3 млрд.грн.. На 01.01.2009р. питома вага капіталу у пасивах банків становила 12,9% (на 01.01.2008р.- 11,6%)(Рис.2.1).

Значні  темпи зростання капіталу банків України у 2008 році підвищили рівень їх капіталізації.

Протягом 2009 року зобов’язання банків зменшилися на 41,7 млрд.грн., та на 01.01.2010 року становили 765,1 млрд.грн. При цьому скорочення коштів клієнтів банків склало 31,9 млрд.грн.

Структура зобов’язань з початку року також  змінилася. При цьому зросла частка коштів до запитання з 14,21% до 16,47% та знизилася питома вага строкових коштів з 38,37% до 35,52%.

Станом  на 01.01.2010 р. структура зобов’язань  мала такий вигляд: 16,47% (14,21%) - кошти  клієнтів до запитання (розрахункові та поточні рахунки); 35,52% (38,37%) - строкові кошти клієнтів (депозити нефінансових установ та фізичних осіб); 36,33% (39,44%) - залучені строкові кошти банків; 1,35% (1,37%) - коррахунки інших банків; 4,22% (2,15%) - субординована заборгованість; 0,65% (1,32%) - цінні папери власного боргу; 4,19% (1,65%) - інші.

Власний капітал банківської системи  України збільшився на 4,1 млрд.грн. і  за станом на 01.01.2010 року становив 115,1 млрд.грн. Слід зазначити, що збільшення обсягу статутного капіталу банків з початку  року склало 36,7 млрд.грн. (на 44,6%).

За перше  півріччя 2010 року зобов’язання банків зменшилися на 5,9 млрд. грн. і на 01.07.2010 року становили 758,6 млрд. грн. При цьому  зростання коштів клієнтів банків склало 36,3 млрд. грн.

Власний капітал банківської системи  України зріс на 4,4 млрд. грн. і за станом на 01.07.2010 року становив 130,6 млрд. грн. Слід зазначити, що збільшення обсягу статутного капіталу банків з початку року склало 13,95 млрд. грн. (на 11,7%). 
 
 
 

3.1. Пропозиції щодо  підвищення ефективності  формування фінансових ресурсів банками України 

Між терміном залучення ресурсів і рівнем процентних ставок, а також між розміром надання  ресурсів банком існує пряма залежність: чим більше термін або розмір ресурсів (як по активним, так і по пасивних операціях), тим вище встановлювана процентна ставка. Проте така залежність чітко просліджується лише по пасивних операціях. Це пояснюється тим, що банки, намагаючись залучити клієнтів, створюють для них вигідні умови вкладення коштів. По активним же операціям розмір позички, як правило, не відбивається на рівні процентної ставки, але сума коштів, виплачуваних банком по встановленій ставці буде рости зі збільшенням розміру коштів, наданих у позичку. Що ж стосується терміна позички, то в умовах інфляції клієнти віддають перевагу користуватися короткостроковими позичками і рівень процентних ставок по ним значно перевищує рівень ставок по довгострокових позичках. Це пояснюється в першу чергу причинами загального характеру: соціально-економічною і політичною нестабільністю, інфляційними процесами, що орієнтує клієнтів на інвестиції в торгівлю, посередницьку діяльність і інші проекти і сфери діяльності, що гарантують швидкий оборот капіталу і високі норми прибутку.

У сучасній банківській практиці під управлінням  активами і пасивами прийнято розуміти інтегрований підхід до управління балансом банку, який розглядається як єдине ціле і спрямовується на досягнення загальної мети підвищення прибутків за прийнятного рівня ризику.

Сутність  управління активами і пасивами полягає  у формуванні стратегій та проведенні операцій, які приводять структуру балансу банку у відповідність до обраної політики. За даного підходу банки розглядають свої портфелі активів, зобов'язань та капіталу в нерозривній єдності як сукупний портфель, спрямований на досягнення спільної мети. Такий спосіб управління цілком обґрунтований, оскільки в реальній дійсності всі банківські портфелі тісно взаємопов'язані і значною мірою впливають один на одного.

Управління  активами і пасивами банку надає  менеджменту можливість управляти  ризиком відсоткових ставок та ризиком ліквідності координуванням рішень щодо джерел фінансування та напрямків розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності збалансоване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління комерційним банком.

Сутність  збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки розглядають  свої портфелі активів і пасивів  як єдине ціле, визначаючи роль сукупного  портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику. Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту від ризиків, спричинених значними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання фінансового менеджменту - координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, аби досягти найвищих результатів, максимально контролюючи обсяги, структуру, доходи та витрати як за активними, так і за пасивними операціями банку. Контроль керівництва банку над активами має координуватися з контролем над пасивами, оскільки лише в такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності й завдяки цьому максимізувати різницю між доходами та витратами.

Управління  ресурсами комерційних банків на мікрорівні має уособлювати діяльність пов'язану з залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначення величини та відповідної структури джерел ресурсів у тісному взаємозв'язку з їх розміщенням. Основним завданням управління ресурсами банку повинно стати найбільш ефективне їх використання, що реалізується через здійснення банками збалансованої пасивної та активної політики.

Основними напрямами даної діяльності є:

розвиток  нових видів вкладів, які б  відповідали зростаючим потребам клієнтів;

стимулювання  залучення ресурсів через збільшення та диференціацію процентної ставки;

удосконалення порядку та методів виплати відсотків;

розвиток  спектра додаткових послуг вкладникам;

використання  різних видів ЦП для залучення  ресурсів;

підвищення якості обслуговування клієнтів.

Ефективність  кредитної діяльності банку під  час економічної кризи в Україні  визначається дохідністю кредитного портфелю та прийнятим банком кредитним ризиком, рівень якого суттєво може збільшитись  в періоди економічних криз та рецесій. В сучасних кризових умовах важливе практичне значення має ефективна організація управління проблемними активами банків, одним з яких може бути реструктуризація боргу як основа збереження конструктивних відносин між кредитором та позичальником [6]

Висока  дохідність кредитного бізнесу в  останні передкризові роки дозволяла  фінустановам заощаджувати на системах ризик-менеджменту. У банки України  стабільно надходили кошти із-за кордону, від населення та НБУ, тому вітчизняні фінустанови стали вважати нормальним видавати іпотеку на 20 років. Фінансова криза в Україні стала своєрідним моментом істини для банків, що захопилися беззастережним наданням кредитів, не замислюючись над можливістю їх повернення. Для банкірів вважається за «допустиме» число проблемних кредитів не більше 2-3% від загального кредитного портфеля. За даними НБУ частка «поганих» позик в загальному кредитному портфелі банків в жовтні 2009 р. становила 7,1% , при цьому з початку року об'єм проблемних кредитів зріс в три рази. Однак Міжнародне рейтингове агентство Fitch оцінює середню частку проблемних кредитів у загальному кредитному портфелі українських банків на рівні 34% [13] .

Постанова НБУ №49 від 5 лютого 2009р. про можливість реструктуризації кредитів є ледь не єдиним поміркованим рішенням НБУ в умовах фінансової кризи, яка спрямована на порятунок банківської системи. Банкам вигідно за рахунок реструктуризації переводити «проблемні» кредити в розряд високоякісних, що покращує банківський баланс. Метод виключає різноманітні штрафні санкції. Застосовуючи штрафні санкції банки лише погіршать ситуацію. На думку окремих експертів, у результаті використання такого механізму позичальнику доведеться переплатити кредит. В період кризи банки дозволятимуть їм платити тільки відсотки по кредиту впродовж певного періоду, а тіло позики - після закінчення канікул. Підсумок - істотна переплата за отриманий кредит .

Питання процентної політики є одним з  найактуальніших у теперішній час, оскільки, зважаючи на останні події, що спричинили деяку стабілізацію валютного курсу та облікової ставки НБУ, тепер банки повинні широко застосовувати всі свої навички, знання та інтуїцію, щоб розробити найоптимальнішу процентну політику. Процентна політика (як депозитна, кредитна, валютна та ін.) є однією з найважливіших складових банківської політики. Вивчення динаміки руху процентних ставок показує, що процентна політика виступає одним з визначників і в той же час непростих механізмів в регулюванні ощадної та інвестиційної політики банку.

Процентна політика на макроекономічному рівні уявляє собою сукупність заходів в області процента, що направлені на забезпечення рентабельності банківської системи та забезпечення оптимальних темпів розвитку економіки.

Проведення  політики на макроекономічному рівні, як правило, здійснює центральний банк країни. Процентна політика НБУ визначається цілями і задачами грошово-кредитної політики держави, а та в свою чергу - процесами, що відбуваються в економіці, і тими задачами, що ставляться на певних етапах її розвитку [8] .

Отже, традиційний погляд, згідно з яким увесь дохід банку генерують активи - кредити та інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами. 
 
 
 
 

Розділ ІІ. Розрахункова частина 

Завдання  до розрахункової  частини комплексної курсової роботи

Завдання  до розрахункової частини комплексної  курсової роботи складається з трьох  окремих, але логічно пов’язаних між собою задач. Щоб отримати вихідні дані для виконання розрахунків  згідно із затвердженим варіантом, слід до базового значення пунктів табл. 2.1 додати величину з коефіцієнтом N (N – номер затвердженого варіанта комплексної курсової роботи).

Задача 2.1.

Бюджетними  розрахунками встановлено, що діяльність підприємства «Мрія» буде характеризуватися  такими показниками (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Бюджетні  показники діяльності підприємства «МРІЯ»  
у першому півріччі 2011 р.