Фінансові посередники та їх функції

      Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність. [2, розділ 1, стаття 2]

      Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

      Страхувальники  можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

      Страхувальники  мають право при укладанні  договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку.[2, розділ 1, стаття 3]

      Об'єктами страхування можуть бути майнові  інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

• з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);
• з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

      Конкретні види страхування, на які видається  відповідна ліцензія, визначаються на основі встановлених страховиком правил (умов) страхування (страхових продуктів).

      Страховики  мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені  в ліцензії.[2, розділ 1, стаття 4]

      Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

      Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування.

      Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою  при реалізації інших правовідносин. [2, розділ 1, стаття 5]

      Громадяни та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначеним законодавством України.

      Страховики  можуть здійснювати  страхову діяльність через страхових  посередників (страхових  агентів і страхових  брокерів).

      Страхові  агенти – громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

      Страхові  брокери – громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

      Посередницька діяльність страхових агентів і  страхових брокерів на користь іноземних  страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.[2, розділ 1. Стаття 13-14]

      Виплата страхових сум і страхового відшкодування  проводиться страховиком згідно з договором страхування або  законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або повноваженою ним особою (аварійним комісаром0 у формі, що визначається страховиком.

      Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.

      Підприємства, установи і організації зобов'язані  надсилати відповідь страховикам  на запит про відомості, пов'язані  із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України. [2, розділ 2, стаття 24]

      Фонд  страхових гарантій. З метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть на підставі договору створити Фонд страхових гарантій, який є юридичною особою. Державна реєстрація Фонду здійснюється в порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Орган, що здійснює реєстрацію Фонду, в десятиденний термін з дня реєстрації повідомляє про це Міністерство фінансів України.

      Джерелами створення Фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від  страхових резервів, сформованих  страховиками, що діють в Україні, а також доходи від розміщення цих коштів. Розмір відрахувань до Фонду страхових гарантій і порядок використання коштів цього Фонду встановлюються страховиками, які беруть у ньому участь.[2, розділ 3, стаття 32]

      Операції  з перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності  страховиків та надійності, безпечності  і диверсифікованості розміщення страхових резерві страховика, у разі:

• страховик приймає на себе страхові зобов’язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;
• страхова сума за окремим об’єктом і видом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого страхового фонду і створених страхових резервів на останню звітну дату;
• перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об’єктів підвищеного ризику, великомасштабні інвестування тощо).

      Виконання операцій з перестрахування спрямоване на посилення захисту інтересів  страхувальників, забезпечення умов для  розвитку ринку перестрахувальних  послуг.

      Перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки з тих  видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію. Договори перестрахування (договори типу ексценденту збитковості), в яких об’єктом страхування є фінансові результати страхової діяльності страховика (цедента, перестрахувальника), можуть укладатися страховиками, які отримали ліцензію на страхування виданих гарантій (порук) та прийняття гарантій.

      Страховики (цедента, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладення страховиками (цедентами, перестраховиками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли:

• законодавство країни, в якій зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю;
• перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестрахування, що може бути підтверджене страховиком (цементом, перестрахувальником) відповідними бухгалтерськими звітами;
• перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство країни його місцезнаходження і до нього не застосовувалися відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.

      Під час укладення договорів перестрахування  за межами України з перестраховиками-нерезидентами  за участю страхових посередників-брокерів Ллойду страховики (цедента, перестрахувальники) повинні вимагати у зазначених брокерів копії відповідних свідоцтв про  їх повноваження.[10, с.142-143]

      Соціальноорієнтована  ринкова економіка, до якої прагне наше суспільство, як свій неодмінний атрибут  має досить розвинуту систему  соціального захисту у вигляді  системи пенсійного забезпечення непрацездатного  населення.

      Пенсійні фонди створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплати пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємців, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

      У пенсійних фондах акумулюються значні довгострокові грошові кошти, які  інвестуються переважно в акції  приватних компаній як на національному, так і на міжнародних фінансових ринках.

      Організаційно в розвинених країнах пенсійна система представлена як державними, так і недержавними пенсійними фондами.

      Недержавні  пенсійні фонди уособлюють ринок  ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов’язкове  пенсійне забезпечення за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий мінімум. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

      Перший  сучасний недержавний пенсійний  фонд було створено у США фірмою »General Motors» у 1950 році. Основу коштів цих фондів складають кошти, що акумулюються фондами з метою подальшої виплати додаткових пенсій. Ці кошти зазвичай накопичуються на індивідуальних рахунках клієнтів. Виплати пенсій здійснюються у межах накопичених сум і відповідно до передбаченого плану виплат. Самі виплати здійснюються, як правило, за однією з двох схем.

      Так, в окремих країнах панує схема, в якій фіксованими є виплати. Вони фіксуються або у вигляді  певної суми, або у вигляді відсотка від заробітної плати. Часто ці виплати  індексуються у зв’язку з інфляцією. Така схема віддзеркалює переважно інтереси клієнтів пенсійних фондів. Недоліком фондів з такою схемою виплат є те, що ці фонди корпоративні і, як правило, змінивши місце роботи, працівник може втратити можливість отримувати пенсію. Іншим недоліком є те, що ризик від неефективного розміщення активів такого фонду лягає на роботодавця, оскільки виплати пенсіонерам фіксовані.

      Іншими  є пенсійні фонди з фіксованими  внесками. Компанія вносить певну  суму на персоніфіковані пенсійні рахунки  працівників. Часто право поповнювати цю суму має й сам працівник. Виплати з цього фонду залежать від накопиченої суми і не є фіксованими.

      Перевага  такої схеми в тому, що працівник, навіть у разі звільнення, не втрачає  свого рахунка і може кошти  на ньому перемістити в інший фонд. Підставою для прийняття такого рішення, як правило, стає відповідна інформація про діяльність фонду і його фінансовий стан. Така схема організації недержавних пенсійних фондів найбільш повно відбиває інтереси засновників фондів, бо весь тягар ризиків від неефективного розміщення активів фонду перекладається на працівників, хоча це дещо пом’якшується правом учасників такого фонду у виборі об’єктів інвестування, тобто у вирішенні питання про розміщення активів фонду. Такі фонди досить поширені в Канаді, Японії, Австралії та деяких інших країнах.

      Пенсійні  фонди відіграють величезну роль у забезпеченні процесу інвестування, що забезпечується великою часткою  їх активів у ВВП. Так, в 2001 р.ця частка сягнула у Великобританії — 66,4%, а в Нідерландах — 105,1 %, а в Швейцарії — 113,5%. Помітною є роль таких активів в організації суспільного життя своїх громадян. Так, вони за рахунок накопичених грошових коштів надають різні послуги, наприклад, забезпечують пільгове медичне обслуговування, ритуальні й інші послуги.

      Грошові кошти, накопичені в пенсійних фондах, як уже зазначалося, є важливим і  значним за обсягами інвестиційним  ресурсом. Але їх використання має  свої особливості. Вони обумовлені функціональною роллю даних фондів і особливою  регламентацією їх діяльності з боку держави.

      Специфіка функціонування недержавних пенсійних  фондів як інститутів соціального захисту  населення проявляється перш за все  у вимозі їх постійного існування, у  відсутності права на зникнення. Це обумовлено тим, що пенсійні фонди беруть зобов’язання на терміни, які вимірюються десятками років. Ця обставина призводить до суттєвих обмежень у їх діяльності. Як правило, пенсійні фонди належать до організацій, які не ставлять собі за мету отримання прибутку, а у разі його отримання він використовується на цілі, передбачені статутом пенсійного фонду. Цим фондам заборонено займатись комерційною діяльністю.