Фінансові посередники та їх функції

      Інвестиційні  фонди створювалися як інститути  спільного інвестування, тоді як інвестиційна компанія виступала як професійний торговець на ринку цінних паперів, крім того, за певних умов мала змогу здійснювати і колективне інвестування.

      Інвестиційні  фонди – це фінансові посередники, що спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.

      Інвестиційні  фонди, акумулюючи великі обсяги капіталів, спроможні забезпечити високий  рівень професійного управління ними, надійний захист від кредитних ризиків та високий рівень дохідності за своїми цінними паперами – акціями, інвестиційними сертифікатами тощо.

      Надійність  інвестиційних фондів забезпечується передусім високим рівнем диверсифікації активів. Законодавство окремих країн навіть обмежує частку активів фондів, що припадає на одну компанію. Наприклад, у США їм заборонено вкладати в акції одного підприємства не більше як 5% своїх активів. Подібні обмеження існують у ФРН та інших країнах.

      Доходи  фондів формуються з дивідендів і процентів за цінними паперами, які є в їхніх портфелях, та з курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами доходів за власними цінними паперами та за змінами їх курсових різниць.

      Інвестиційні  фонди бувають кількох видів: відкритого типу, закритого типу, взаємні фонди грошового ринку. Відкриті створювалися на невизначений термін. Вони забезпечували високу ліквідність інвестиційних сертифікатів, що випускалися, встановлюючи терміни їх викупу (погашення). Акції фондів відкритого типу їх власники мають право продавати самому фонду, який зобов’язаний їх викупити. Відкриті інвестиційні фонди мають право на придбання цінних паперів інших емітентів як будь-яка інша юридична чи фізична особа. Закриті інвестиційні фонди випущені сертифікати не викуповували. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Вони мають право працювати з приватизаційними цінними паперами. Термін діяльності таких фондів був визначеним і встановлювався вже у момент створення інвестиційного фонду закритого типу. Взаємні фонди відкритого ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть у певних сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банку. Тому ці акції одночасно «працюють» як чековий і як високодохідний депозит, що робить такі фонди дуже привабливими для інвесторів. [20,с.475-476]

      Корпоративні  інвестиційний фонд – це інститут спільного інвестування, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність зі спільного інвестування.

      Корпоративний інвестиційний фонд створюється відповідно до законодавства з питань діяльності акціонерних товариств. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, у статутному фонді (капіталі) яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 відсотків.

      Початковий  статутний фонд (капітал) корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об’єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

      Розмір  початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду  не може бути менше розміру. Встановленого  законодавством для відкритих акціонерних товариств.

      Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність. Якщо 70 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві  власності, вкладені у цінні папери.

      Акції корпоративного інвестиційного фонду повинні біти тільки простими іменними. Після прийняття рішення про скликання загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду викуп та розміщення акцій фонду припиняються за 30 днів до проголошеної дати проведення загальних зборів акціонерів з поновленням розміщення та викупу на наступний день після закінчення загальних зборів акціонерів. Органами корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада.

      Пайовий інвестиційний фонд – це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

      Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру  початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів. Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з управління активами має розробити та зареєструвати в Комісії регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі інституту спільного інвестування та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення.

      Облік результатів діяльності з управління активами пайового інвестиційного фонду  здійснюється компанією з управління активами окремо від обліку результатів її господарської діяльності та обліку результатів діяльності інший інститутів спільного інвестування, активи яких перебувають в її управлінні.

      Особливості діяльності пайового інвестиційного фонду визначаються його регламентом.

      Учасником пайового інвестиційного фонду є  інвестор, який придбав інвестиційний  сертифікат цього фонду. Учасниками пайового не диверсифікованого інвестиційного фонду не можуть бути фізичні особи.

Проспект емісій інвестиційних сертифікатів – це прилюдна або приватна пропозиція (оферта) з умовами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду. Прийняття (акцепт) пропозиції (укладення з компанією з управління активами договору про приєднання до пайового інвестиційного фонду) здійснюється інвестором шляхом придбання інвестиційного сертифіката пайового інвестиційного фонду за грошові кошти. Частка учасника пайового інвестиційного фонду засвідчується інвестиційним сертифікатом.

      Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються  і не сплачуються.[3, c.144-147]

      У розвинутих країнах інвестиційні фонди  є могутніми фінансовими структурами, що відчутно конкурують з великими банками, страховими компаніями. Розвиток їх безпосередньо пов'язаний з розвитком середнього класу в країні, зі зростанням його заощаджень та інвестиційних уподобань. Якраз через вказані фонди цей клас може зручно і вигідно реалізувати свої інвестиційні можливості. В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку немає достатніх передумов:

• немає того середнього класу, який формує масового дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам;

самі інвестиційні фонди не мають можливостей диверсифіковано  розмістити мобілізовані капітали в надійні та високо доходні активи у зв’язку з нерозвиненість фондового ринку.

      5. Небанківські фінансові  посередники (страхові  компанії та пенсійні  фонди).

      Небанківські  фінансові посередники спеціалізують  на проведенні окремих фінансових операцій, що не є пріоритетними для банків, займають невелике місце на ринку фінансових послуг та, як правило, не можуть здійснювати банківських операцій.

      До  небанківських фінансових посередників входять: кредитні спілки, ломбарди, довірчі  товариства, страхові та фінансові компанії, інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії та інші.

      Докладніше  розглянемо страхові компанії та пенсійні фонди.

      Страхові  компанії відіграють надзвичайно важливу роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні операції страхових компаній носять специфічний характер і суттєво відрізняються від аналогічних операцій банків та інших кредитно-фінансових установ. Так, активні операції складаються із інвестицій у державні облігації центральних і місцевих органів влади, в облігації та акції приватних корпорацій іпотеку та нерухомості, а також у борг під поліси. Позики під поліси – це, по суті, кредитування осіб, що застрахувались в даній компанії. Особливість активних операцій компаній зі страхування життя полягає в тому, що це, в основному, довгострокові вклади на 5, 10 і більше років. Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і  є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних фінансових ринках провідних західних країн.[4, с.138]

      Правової  бази, що регламентувала діяльність страхових компаній, до 1993 р. практично не було. Першим спеціальним нормативним актом став Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», який було прийнято на початку 1993 р. Він виявився досить недосконалим і вже в 1996 р. був прийнятий Закон України «Про страхування».

      Відповідно  до цього закону страхова компанія є юридичною особою, яка організаційно  існує в одній із форм, передбачених Законом України «Про господарські товариства». Особливим є те, що учасників у страховій компанії повинно бути не менше трьох, а сама страхова діяльність в Україні може здійснюватись лише резидентами України.

      Значно  збільшився (порівняно з положеннями  Декрету Кабінету Міністрів від 1993 р.) і розмір статутного фонду  страхових компаній. Він повинен становити не менше 100 тис. екю, а для страхових компаній у складі яких є юридичні або фізичні особи іноземної держави, статутний фонд повинен бути не менше 500 тис. екю.

      З метою забезпечення максимальної ліквідності  капіталу страхових компаній, закон  передбачив таке:

• частка грошових внесків в оплаченому статутному фонді повинна бути не менше 60 %;
• при формуванні статутного фонду не можна використовувати кошти, отримані в кредит або під заставу, а також вносити немайнові активи.

      Для контролю за діяльністю страхових компаній створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. В його компетенцію входить нагляд і за страховою діяльністю. Комітет може виключати окремі страхові компанії з державного реєстру страховиків у разі порушень з боку страхових компаній.

      Страхування згідно Закону України « Про страхування» від 14.09.2000 року – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.[2, розділ 1, стаття 1]

      Згодом,  а саме в кінці 2001 р., прийнято Закон  України «Про винесення змін до Закону України «Про страхування». З метою підвищення рівня капіталізації було змінено мінімальний розмір статутного фонду, який встановлено у сумі 1 млн євро для всіх страховиків, що займаються будь-яким видом страхування, крім страхування життя. Останній вид страхування передбачає для страховика створення статутного фонду в сумі не менше як 1,5 млн євро. Для діючих страховиків встановлено термін 3 роки для виконання нових вимог. [18]

      Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону.

      Загальна  частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не може перевищувати 49 відсотків. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 20 відсотків його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 5 відсотків. Частка грошових внесків у сплаченому статутному фонді страховика повинна бути не менше 60 відсотків. Допускається сплата грошової частини внесків до статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів України, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду. Забороняється використовувати для формування статутного фонду кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит та під заставу, і вносити нематеріальні активи.