Фінансові посередники та їх функції

• Інвестиційні посередники, до складу яких долучаються:

1. інвестиційний банк, який проводить довготермінове кредитування, завдяки чому імовірне втілення великих науково-технічних проектів. Розподіл функцій між комерційними та інвестиційними банками, наприклад, у США відбувся після кризи 1929-1933 років. Спеціалізація у сфері довготермінового кредитування має сенс, оскільки впровадження великих інвестиційних проектів пов’язане із значним ризиком. Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам завдяки випуску та розміщенню  облігацій або інших боргових зобов’язань;
2. іпотечний банк – банк, що спеціалізується на видачі довготермінової позики під іпотеки ( тобто ресурси за рахунок випуску та розміщення іпотечних облігацій);
3. інвестиційні фонди – забезпечують спільне вкладення коштів індивідуальних інвесторів, акумулювання яких здійснюється шляхом випуску і розміщення на ринку цінних паперів таких фондів.
4. інвестиційні компанії – забезпечують реалізацію інвестиційних намірів окремих індивідуальних інвесторів, здійснюють за рахунок акумульованих коштів надання позик (переважно споживчих) тощо.
5. фінансова компанія – отримує фонди шляхом продажу комерційних паперів, випуску акцій та облігацій. Залучені кошти надає споживачам у вигляді позик або кредитів на придбання споживчих товарів довготермінового користування. Для ремонту будинків, на потреби малого бізнесу.

     Рис.1. Види фінансових посередників за ринково орієнтованою моделлю фінансового посередництва

     У структурі банківсько орієнтованої моделі організації фінансового  посередництва виділяють такі види професійних учасників ринку:

• банківські установи;
• небанківські фінансові установи.

     Банки розглядаються як основні агенти фінансового посередництва, які забезпечують універсальне фінансування економіки, як за рахунок надбання кредитів, так і за рахунок проведення інвестиційних та посередницьких операцій з фінансовими активами. Функції банків за банківсько орієнтованою моделлю є доволі широкими Ці установи здійснюють як суто банківські операції, так і провадять інші види діяльності, зокрема, іпотечні, інвестиційні, довірчі операції, реалізують окремі страхові операції тощо.

     Небанківським установам за такою моделлю належить другорядна роль у фінансовому посередництві. Такі установи спеціалізуються на проведенні окремих фінансових операцій, що не є пріоритетними для банків, займають свої невеликі ніші на ринку фінансових послуг та, як правило, не можуть здійснювати банківські операції.

      Змішана модель фінансового посередництва, що набуває поширення в окремих  країнах світу, характеризується активною діяльністю банківських і небанківських  установ, їх взаємопроникненням на ринки  один одного та поєднанням в діяльності фінансових посередників як банківських, так і небанківських операцій.

      Українське  законодавство поділяє фінансових посередників на два види: банківські установи та небанківські фінансові  установи. До банківських установ належать банки, небанківськими фінансовими установами є: кредитні спілки, ломбарди, довірчі товариства, страхові та фінансові компанії, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії, торговці цінними паперами, компанії з управління активами та інші.[6, с.60-65]

      2. Формування капіталу фінансових посередників.

      Фінансові посередники можуть формувати капітал. Вони допомагають приватним особам, що мають заощадження вкласти  капітал у різні підприємства.

     Передача  капіталу від заощаджувачів до позичальників  може відбуватися за двома схемами, а саме шляхом прямого і опосередкованого фінансування. Пряме фінансування забезпечується без участі фінансових посередників, і полягає у переміщенні заощаджень безпосередньою від власників заощаджень до позичальників шляхом розміщення фінансових активів позичальників на ринку (рис.2). Проте це її механізм в більшості випадків характеризується низькою ефективністю, що пов'язана зі значними витратами позичальників на пошук інвесторів, тривалим терміном розміщення на ринку випущених фінансових активів та недооцінкою їх вартості, впливом фінансових ризиків тощо.

                       Фінансові активи

         Власники капіталу       Позичальники капіталу  

                              Гроші     

     Рис.2. Пряме фінансування суб’єктів господарювання без участі фінансових посередників

     При опосередкованому, фінансуванні всі  ризики, що пов'язані з залученням додатковою капіталу на ринку, позичальник  передає посереднику за винагороду. Діяльність фінансових посередників забезпечує: фінансування суб'єктів господарської  діяльності шляхом розміщення випущених ними фінансових активів на ринку або за рахунок передачі позичальникам акумульованого, за ініціативою посередників капіталу, на засадах співвласності або боргу.

     Фінансування  діяльності суб'єктів економічної  діяльності за участю фінансових посередників може відбуватися за трьома схемами.

     При першій – фінансовий посередник здійснює розміщення випущених емітентом фінансових активів за винагороду. Посередництво забезпечує продаж фінансових інструментів позичальника у більш короткі строки та за найбільш реальною ціною. У результаті такої діяльності капітал, що був акумульований посередником внаслідок продажу фінансових активів на ринку, передасться позичальнику. За надання послуг і з розміщення цінних паперів фінансовий посередник одержує від емітента комісійну винагороду, що обчислюється у відсотках до вартості типів, залучених внаслідок продажу цінних паперів.

            Фінансові активи         Фінансові активи

       Власники капіталу  Фінансові посередники            Позичальники капіталу

                  Гроші           Гроші

     Рис.3. Механізм опосередкованого фінансування через розміщення фінансових активів позичальника на ринку

     При другій схемі посередник викуповує випущені фінансові активи емітента за фіксованою ціною з метою їх перепродажу на ринку. У такий спосіб емітент одноразово одержує від посередника суму додаткових коштів, необхідних для ведення господарської діяльності. Така схема опосередкованого фінансування для посередника пов'язана з додатковим ризиком, що може виникнути при неправильній оцінці ним інвестиційної привабливості придбаних активів. За умови невеликого попиту на такі активи з боку інвесторів ціна їх продажу на ринку може виявитися меншою, ніж ціна їх придбання у емітента. При успішному перепродажі викуплених фінансових інструментів посередник самостійно спрямовує нарощену суму капіталу в обрані ним об'єкти інвестування.

     При третій схемі опосередкованого фінансування посередник виступає ініціатором залучення наявного на ринку капіталу і для цього випускає власні фінансові інструменти (акції, боргові зобов'язання, інвестиційні сертифікати), які стають об'єктом торгівлі на ринку (рис.4). Внаслідок продажу випущених фінансових активів посередник не тільки виконує функцію переміщення капіталу, а й забезпечує збільшення обсягу своїх фінансових ресурсів. 

                       Фінансові активи          Фінансові активи

                             посередника    посередника          

       Власники капіталу  Фінансові посередники            Позичальники капіталу

                          Грошовий капітал               Грошовий капітал

     Рис.4. Механізм опосередкованого фінансування шляхом випуску фінансовим посередником власних фінансових активів

     Залучений в такий спосіб капітал посередник спрямовує у фінансові активи обраних ним позичальників. формуючи при цьому портфель фінансових інвестицій. Третя схема опосередкованого фінансування на відміну від першої та другої, забезпечує одержання додаткових фінансових ресурсів відразу декількома позичальниками коштів. Такий механізм опосередкованого фінансування в Україні забезпечується інститутами спільного інвестування, які здійснюють випуск акцій та інвестиційних сертифікатів, і акумульований внаслідок розміщення цих інструментів капітал спрямовують у інвестиційно привабливі фінансові активи декількох емітентів.[3, с. 57-59]

     Отже, фінансові посередники формують нові форми капіталу, наприклад, депозитні  сертифікати, які й надійніші, й  ліквідніші за заставні (іпотеки) Тому вони є більш якісними цінними  паперами, що зберігаються більшість осіб із заощадженнями. Наявність фінансових посередників значно збільшує ефективність ринків короткотермінового і довготермінового позикового капіталу.[13, с. 98]

      3. Функціонування фінансових  посередників на  фінансовому ринку.

      Усі фінансові посередники функціонують на фінансовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань.

      Фінансові посередники відіграють важливу роль у  функціонуванні фінансового ринку.

        Фінансові посередники на фінансовому  ринку забезпечують викуп фінансових  активів. Розміщуючи їх на ринку  фінансових активів забезпечують  «збирання» вільних грошових ресурсів з метою їх подальшого спрямування на розвиток економіки. Фінансові посередники завжди готові не тільки викупити фінансові активи, а й продати їх у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов’язані зі змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.[8, с 54]

      Фінансові посередники забезпечують перерозподіл капіталу між підприємствами, галузями, та сферами економіки, регіонами  країни та світу. Найголовнішим завданням  фінансових посередників на фінансовому  ринку є спрямування руху вільного капіталу до найефективніших споживачів. Ефективний перерозподіл капіталу в умовах ринку досягається шляхом врівноваження попиту і пропозиції на вільні фінансові ресурси та визначення їх реальної ціни. У таких умовах економічні суб’єкти, що працюють ефективно. Здатні задовольнити свої потреби в додатковому капіталі за ринковою ціною, а економічні суб’єкти, що працюють зі збитками, такої можливості не мають.

      Досягнення  ефективності інвестицій учасниками фінансового  ринку. Вільний капітал за участю фінансових посередників реалізує свою здатність до пошуку таких об’єктів вкладень, що здатні забезпечити більшу суму прибутку на одиницю інвестицій за визначеного рівня ризику.

      Фінансові посередники забезпечують альтернативних банківському кредиту способів фінансування суб’єктів економічної діяльності та споживчих потреб громадян. Діяльність небанківських фінансових установ сприяє заміні прямого фінансування суб’єктів господарювання непрямим через випуск власних фінансових зобов’язань та розвитку нових видів кредитування, що доповнюють традиційні.

      Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій з інвестування та залучення  коштів, зменшують для учасників  ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими  активами. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особлива помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною у всіх країнах світу. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів та позичальників на кредитному ринку.

      Фінансові посередники не тільки сприяють розвитку фінансового ринку, а й його інфраструктури.[10, ст. 99-100]

      4. Фінансові посередники  інвестиційного фонду.

      Становлення ринкової економіки в Україні  й гострота проблеми інвестиційних  ресурсів обумовлюють необхідність розвитку інвестиційних ресурсів. В  Україні вони виникли ще до того, як з’явилися перші законодавчі акти, що регламентували їх діяльність. Відставання нормативної бази від реального процесу ліквідовано тільки на початку 1994 р., коли Президент України підписав Указ «Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії». Згодом у 2001 р. прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».