Фінансові інвестиції підприємства

• вкладення до статутного капіталу інших підприємств, включаючи дочірні та залежні підприємства;
• придбання цінних паперів інших емітентів;
• надання позик іншим юридичним і фізичним особам;
• переказ грошових коштів на депозити в банки.

Таким чином, до фінансових інвестицій належать: внески до статутних  фондів підприємств (за винятком акціонерних  товариств), акції, облігації, інвестиційні й депозитні сертифікати, векселі  й інші цінні папери.

Цінний папір — це документ, що засвідчує з дотриманням установленої форми та обов’язкових реквізитів майнові права, здійснення або передача яких можливі лише при і його поданні [5,с.78].

 До цінних паперів  згідно з Законом “Про цінні  папери і фондову біржу” належать: “акції; облігації внутрішніх та  зовнішніх державних позик; облігації  місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери”

Акція – це емісійна ціна папера, що закріплює право її власника на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним  товариством і на частину майна, що залишається після його ліквідації. Вона є безстроковою, оскільки обертається  на ринку доти, поки існує акціонерне товариство, яке її викупило.

Розрізняють акції по емітенту, тобто випущені акціонерним товариством, біржею, банком, інвестиційним фондом і компанією. Причому всі акції  поділяють на розміщені та об’явлені.

Розміщені акції – це реалізовані акції, які визначають величину статутного фонду акціонерного товариства.

Об’явлені акції – це акції, які акціонерне товариство має  право розмістити додатково до розміщених. Кількість об’явлених акцій визначено  в статуті.

Залежно від фіксованості доходу та участі в управлінні розрізняють  звичайні (прості) і привілейовані акції.

Звичайна акція засвідчує: а) право власника на участь в управлінні справами акціонерного товариства; б) право на одержання дивідендів, причому  не гарантованих і не фіксованих; в) право на певну частину майна, яке залишається після ліквідації акціонерного товариства.

Привілейована акція засвідчує: а) право власника на одержання дивідендів з фіксованим відсотком, який виплачується незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства; б) переважне право власника на першочергове одержання дивідендів і на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства під час його ліквідації (якщо це передбачено умовами випуску акцій) [3,с.102].

Облігація — це борговий цінний папір, що визначає боргові відносини між власником облігації та емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у погоджений термін, а також виплачувати визначений відсоток.

Облігація засвідчує таке: а) право на одержання у фіксований термін її номінальної вартості або  іншого майнового еквівалента; б) право  на одержання фіксованого відсотка від номінальної вартості облігації.

За характером обороту  облігації поділяють на конвертовані та неконвертовані.

Конвертовані облігації  підлягають обміну на акції або інші облігації відповідно до умов емісії. Власники неконвертованих облігацій  подібним правом покупки акцій не володіють.

За способом погашення  розрізняють: облігації з відкладеним фондом; облігації з викупним фондом; відзивні облігації; безвідзивні облігації.

Відкладений фонд призначається  для погашення облігаційної позики (частково або всієї суми) за номінальною  вартістю облігацій шляхом прямого  обернення до власників цих цінних паперів.

Викупний фонд призначається  для викупу частки облігаційної позики на ринку за раніше встановленою ціною.

Відзивні облігації передбачають можливість їх дострокового погашення  за бажанням власників. При цьому  рішенням про випуск облігацій визначаються вартість погашення і строк, не раніше якого облігації можуть бути пред’явлені  до погашення достроково.

Безвідзивні облігації погашаються  у встановлений товариством строк  погашення за номіналом, тобто в  розмірі тієї грошової суми, яка  позначена на лицьовому боці облігації.

   За способом виплати доходу розрізняють облігації: з фіксованою купонною ставкою; з плаваючою купонною ставкою; з рівномірно зростаючою купонною ставкою; з нульовим купоном (емісійний курс облігації встановлюється нижче від номінального, різниця між ними являє собою дохід інвестора, що виплачується в момент погашення облігації; відсоток по облігації не сплачується); з оплатою на вибір (купонний дохід за бажанням інвестора може замінюватися облігаціями нового випуску); змішаного типу (протягом певного періоду виплата доходу здійснюється за фіксованою ставкою, потім – за плаваючою ставкою) [14,с.109].

Акція та облігація належать до різних видів цінних паперів. Акція  — це право на власність, а облігація  — право на позику. Власник акції  бере участь в управлінні (маються  на увазі не привілейовані, а звичайні акції), а власник облігації такого права не має. Власнику облігацій  гарантовано стабільний дохід (у вигляді твердої відсоткової винагороди), у той час як дивіденди можуть бути як великими, так і малими, або певний час взагалі не виплачуватися. Акції пов’язані з підвищеним ризиком, хоч, з іншого боку, обіцяють і більший прибуток. Вища надійність облігації супроводжується нижчим відсотком під час виплати з неї. Сукупність різних цінних паперів, якими володіють інвестори, називається “портфелем інвестицій”.

Для цілей обліку, аналізу  й планування фінансові інвестиції групуються за окремими ознаками.

Придбані цінні папери залежно від мети інвестування, терміну  перебування на підприємстві та ліквідності  поділяють на довгострокові й поточні фінансові інвестиції.Поділ інвестицій на довгострокові та поточні не має чітко визначених законодавчих критеріїв, але таке розмежування вкладень на сьогодні суттєве, тому що вони по-різному відображаються в обліку й звітності. Чіткого визначення критеріїв такого розподілу інвестицій у національних П(С)БО немає, тому під час вибору методів первісної та подальшої їх оцінки в обліку й звітності слід керуватися пунктами 17 та 33 П(С)БО 2, в яких зазначається, що в балансі за рядком “Довгострокові фінансові інвестиції” відображаються фінансові інвестиції на період понад один рік, а також такі, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, а за рядком “Поточні інвестиції” — фінансові інвестиції терміном до одного року, які можуть бути вільно реалізованими в будь-який момент (окрім вкладень, що є еквівалентами грошових коштів).

Таким чином, поточні фінансові інвестиції — це інвестиції, які легко реалізуються та призначаються для утримання протягом терміну, що не перевищує одного року. Тобто вони використовуються для вигідного розміщення тимчасово вільних грошових коштів підприємства. В основному це інвестиції в легкореалізовані цінні папери.

 Довгострокові фінансові інвестиції — це вкладення, які не можуть бути визначені як поточні. Отже, це інвестиції, що вкладені на термін більший за один рік у юридично самостійні підприємства заради можливого їх придбання, впливу на них або для одержання додаткового прибутку [13,c.504].

 

2. Методи оцінки фінансових інвестицій при  відображенні їх у фінансовій звітності

 

   Метою складання фінансової звітності є надання користувачам повної, правдивої, неупередженої інформації про майновий і фінансовий стан підприємства.

Інформацію про фінансові  інвестиції можна отримати з таких  основних форм звітності: Баланс —  форма № 1; Звіт про фінансові  результати — форма № 2; Звіт про  рух грошових коштів — форма № 3.

Оцінка та облік фінансових інвестицій здійснюється в розрізі  їх окремих об'єктів, а не в рамках портфеля інвестицій. Стандартами бухгалтерського  обліку передбачено три основні  методи оцінки інвестицій для відображення їх у фінансовій звітності:

1) оцінка фінансових інвестицій  за справедливою вартістю;

2) метод ефективної ставки  процента при оцінці фінансових  інвестицій;

3) метод участі в капіталі  [12,с.101].

Фінансові інвестиції, що не є вкладеннями в боргові цінні  папери та не обліковуються за методом  участі в капіталі, слід відображати  в балансі за справедливою вартістю.

Справедлива вартість —  це сума, за якою може бути здійснено  обмін активу або оплата зобов’язання у результаті операції між поінформованими, заінтересованими і незалежними сторонами. Інакше кажучи, справедлива вартість — це реальна ринкова вартість активу.

Сутність методу оцінки фінансових інвестицій за справедливою вартістю полягає в тому, що для її здійснення на дату балансу використовується сума, котра дорівнює вартості, за якою фінансова інвестиція може бути реалізована в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Якщо відбувається збільшення або зменшення балансової вартості таких інвестицій, то під час складання бухгалтерської звітності це збільшення або зменшення відображається у складі інших доходів або інших витрат.

Якщо виникають  труднощі з визначенням справедливої вартості фінансової інвестиції, або  її зовсім неможливо визначити, то така фінансова інвестиція відображається на дату балансу за її собівартістю.

Методом оцінки за справедливою вартістю на дату балансу оцінюють фінансові інвестиції, якщо:

1) фінансові інвестиції придбані та утримуються виключно для продажу протягом дванадцяти місяців з дати їх придбання;

2) асоційоване чи дочірнє підприємство веде діяльність в умовах, що обмежують його здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, який перевищує дванадцять місяців [9,с.379].

Фінансові інвестиції (окрім  тих, які утримуються підприємством  до їх погашення або обліковуються  за методом участі в капіталі) відображаються на дату балансу за справедливою вартістю. Цей метод обліку фінансових інвестицій є найпростішим і застосовується передусім до поточних фінансових інвестицій та інших вкладень, справедливу вартість яких можна достовірно визначити  на основі аналізу операцій з купівлі-продажу  відповідних інвестицій на ринку. Справедливою вартістю цінних паперів є їх поточна  ринкова вартість на фондовому ринку, а за її відсутності — експертна  оцінка. Підтвердженням справедливої вартості цінних паперів може бути виписка про їх ціну за результатами торгів на біржі. Для визначення справедливої вартості може бути також використана інформація щодо котирування активів, які є предметом інвестування.

У разі, якщо справедлива  вартість фінансових інвестиції на дату складання звітності перевищує  їх балансову вартість, то сума збільшення відображається у складі інших фінансових доходів із відповідною переоцінкою  балансової вартості інвестицій. Якщо ж справедлива вартість є меншою за балансову, то відбувається уцінка фінансових інвестицій з відображенням  відповідних втрат за статтею  «інші витрати» звіту про фінансові  результати.

Однак не за всіма видами фінансових інвестицій можна достовірно визначити їх справедливу (ринкову) ціну. У такому разі інвестиція відображається на дату балансу за її собівартістю з урахуванням зменшення корисності інвестиції, що, в свою чергу, відбувається в результаті нарахування амортизації  собівартості інвестиції.

Метод ефективної ставки процента — метод нарахування амортизації  дисконту або премії, за яким сума амортизації  визначається як різниця між доходом  за фіксованою ставкою процента і  добутком ефективної ставки та амортизованої  вартості на початок періоду, за який нараховується процент.

Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно  з нарахуванням процента (доходу від  фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших  фінансових доходів або інших  фінансових витрат відповідно з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.

Амортизована собівартість фінансової інвестиції — це собівартість фінансової інвестиції з урахуванням  часткового її списання внаслідок зменшення  корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації  дисконту (премії).

Зрозуміло, що використання середньої величини собівартості інвестиції та вартості її погашення не дає об’єктивної картини про реальну ставку дохідності інвестиційних вкладень. Завдяки цьому прийому ефективна ставка процента за інвестиціями з дисконтом дещо занижується, а за інвестиціями з премією — завищується. Результатом застосування такого механізму нарахування амортизованої собівартості інвестицій нарахована сума амортизації інвестицій є відповідно заниженою чи завищеною [7, с.208].

Метод участі в капіталі — метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість вкладень відображає частку інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування.Метод  участі в капіталі називають ще методом  пайової участі.

Частка інвестора дорівнює первісному розміру інвестицій, скоригованому  на величину пропорційної частки інвестора  в чистому прибутку емітента акцій.

Залежно від частки інвестора  в капіталі підприємства, що інвестується, вплив інвестора може кваліфікуватися  як:

• контрольний;
• істотний.

Перший підтверджується  наявністю в інвестора контрольного пакета акцій. При переданні інвестору  такого пакета об’єкт інвестування за визначенням стає дочірнім підприємством  цього інвестора.

Поняття істотний вплив у П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції” визначено так: