Фінанси як економічна категорія

      • проведення активної політики в галузі ресурсозберігання, посилення боротьби з втратами, непродуктивними видатками і понаднормативними

23

запасами  у народному господарстві.

      Тобто, сновними шляхами покриття або зменшення бюджетного дефіциту є:

      1. оподаткування: а) можливе за  економічного зростання, зростання  виробництва; б) фінансування  виробництва можливе за допомогою  лізингу; в) держмонополія на  виробництво і продаж алкогольних  напоїв; г) експортне регулювання; 

      2. приватизація державної власності: а) державний контроль за національно значимими об'єктами;

      3. експортне регулювання.

     Головною  ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і

місцевими бюджетами будуються на основі єдності  бюджетної системи і фінансової політики держави.

     Зміни в економіці, керівництві господарством  держави і зміни у структурі  й функціях державної влади та управління стосуються і бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню структуру.

     Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються  права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

     Нові  економічні відносини, які запроваджуються  в Україні, потребують змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:

     - зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямів виробництва,

   24

   стабілізації  національної валюти;

     - при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів;

     - надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

     Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної  системи та бюджетного устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки продовжують зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів

Національного банку та шляхом централізованого розподілу  коштів між ланками бюджетної  системи, що, безперечно, є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукування додаткових коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на підтримку діючих установ охорони здоров’я, освіти, культури та фінансування інших заходів, передбачених бюджетами. Адже якщо держава мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, і останні змушені будуть скорочувати видатки саме за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров'я, що дуже небезпечно.

     Реформування  спонукає органи місцевої влади і  управління до розробки

25

невідкладних  заходів щодо пошуку засобів для  фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади  та їх бюджетам виділяється мінімум  допомоги.[10, c. 45 – 46]

     Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, пов’язане зі значним навантаженням на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним

моментом  є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна  самостійність місцевих рад при  формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

     Як  бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального  та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм власності є ведучою ланкою в утворенні   фінансів   держави,   оскільки   фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, що виникають при створенні і використанні грошових доходів для формування основних і обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та обслуговування кругообігу коштів підприємств і зміну форм вартості у процесі цього кругообігу. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з державою через податкову систему, то загальнодержавні   фінанси  використовуються   для розподілу і перерозподілу з метою задоволення потреб загальнодержавного споживання

26

через державний та місцеві бюджети  й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування, пенсійний  фонд тощо.

     Таким чином, фінансову систему України  утворюють:

     1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та різних фондів;

     2) державний і місцевий бюджети, або консолідований бюджет;

     3) централізовані державні та інші фонди;

     4) фондовий ринок.

     В умовах переходу до ринкової економіки  активно вживається у фінансову  систему фінансовий ринок.

     При збільшенні державних витрат виникає “ефект витіснення” – інвестиційна конкуренція між державою і приватним сектором (домашні господарства і підприємства), що веде до перерозподілу чинників виробництва

на користь  держави. Збільшення державних закупівель підвищує ставки відсотка, що веде до скорочення приватних інвестицій. Скорочення реальних приватних інвестицій впливає на темпи економічного росту і рівень життя.

       Сукупні державні видатки є складовою частиною сукупного попиту, вони впливають і на приватний попит, і на сукупну пропозицію в економіці. Зміна структури видатків шляхом вибіркового скорочення окремих категорій витрат не лише спричиняє скорочення сукупного попиту, але й впливає на інші характеристики економічної системи, наприклад, на розподіл доходів та розміщення ресурсів. Причому зміна різних компонентів структури державних витрат має різні наслідки для економіки. Так, скорочення державних витрат на субсидіювання виробництва сприяє ефективнішому розподілу ресурсів в економіці, оскільки завдяки цьому долається викривлення цін. А скорочення витрат на соціальні трансферти, наприклад, шляхом збільшення пенсійного віку, може спричинити зростання безробіття.

       Збільшення державних видатків змінює структуру сукупного попиту, але його рівень не обов'язково змінюється на ту ж саму величину. Все залежить від обсягу державних видатків, які заміщують приватні витрати. Це заміщення

27

має дві  форми. Якщо відбувається “пряме витіснення”, коли державні видатки рівноцінно замінюють  приватні (наприклад, видатки на освіту), то сукупні витрати зростають майже так, як і державні. Але державний сектор вступає в конкуренцію з приватним за залучення обмежених фінансових ресурсів, особливо коли державні витрати фінансуються за рахунок підвищення податків або позик. Тоді зростання державних витрат підвищує процентні ставки, і відбувається “фінансове витіснення” приватного сектора державним, у тому числі витіснення приватних капіталовкладень.

       Оскільки державні видатки впливають  на рівень цін, розміщення ресурсів, розподіл доходів, зайнятість і виробництво, вони є важливим інструментом короткострокової макроекономічної політики.

     З утворенням незалежної України жодного  року до складу державного бюджету  не входив державний фонд соціального  страхування, що використовується для виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності, для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін.

     Відповідно  до чинного законодавства на Пенсійний  фонд України, як централізований державний  фонд, покладається завдання забезпечення фінансування витратна виплату пенсій громадянам, яким виповнилась необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.

     Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової системи.

     Контролювати  процеси становлення ринку цінних паперів та фондової біржі має  Державна комісія з цінних паперів  та фондового ринку, яка видає  ліцензійна продаж цінних паперів, реєструє нові випуски в обіг цінних паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних паперів — як біржового, так позабіржового.

     Розширення  мережі об'єктів приватизації дає  могутній поштовх розвиткові ринку  цінних паперів. Сьогодні в Україні  мало інвесторів. Чітко проглядається недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес

28

західних  інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть своїм капіталом  брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського та міжбанківського кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі.

     Головною  ознакою, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, є рух грошових потоків, у якому відображаються і фінансові відносини, і фінансова діяльність. Саме вони є тією універсальною властивістю, що поєднує всі аспекти функціонування фінансів. У них завжди чітко відображаються відносини двох суб`єктів:

     - обмін (оплата рахунків за товари  і послуги);

     - розподіл та перерозподіл (сплата  податків, виплата дивідендів, отримання  субсидій та ін.).

     Рух  грошових  коштів - надходження і вибуття грошових коштів

     та  їхніх еквівалентів.

     Держава планує та законодавче регулює грошовий обіг. У законодавчому порядку  закріплюються основні умови  грошового обігу на території  країни:

• найменування національної грошової одиниці;
• види грошових знаків, порядок їх випуску в обіг і вилучення з обігу;
• встановлення межі використання готівки і проведення безготівкових розрахунків;
• порядок здійснення контролю за дотриманням правил зберігання, витрачання і обігу коштів.

Рух грошових потоків у світовому господарстві виконується за такими напрямами:

- взаємовідносини  між суб`єктами  господарювання різних країн;

- взаємовідносини  між урядами інших країн та  міжнародними організаціями;

- взаємовідносини  держави та суб`єктів світових господарських зв`язків. 
 
 

    29

    Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. 
За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.[11, c. 24]

    Внутрішній  державний борг – сукупність зобов'язань  держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).