Фінанси фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві

5

Вступ

Актуальність проблеми. Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані оскільки розміри тих виплат, які здійснюються державою громадянам є досить малими і не дають змоги громадянам задовольнити всі свої мінімальні потреби виходячи з цільового призначення таких виплат.

Невдоволені пенсіонери та громадяни України, які потребують соціального захисту з боку держави, на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, перемонтувати телевізор. Нещодавно Верховна Рада України затвердила зміни до Закону України «Про державний бюджет України» як зазначив уряд це соціальний бюджет. Дійсно багато змін на краще задекларовано в бюджеті, наприклад, встановлено новий розмір допомоги по народженню дитини, який є досить великим і надасть змогу забезпечити дитину бодай самим необхідним, але багато питань все ж таки ще не вирішено.  Проте уряд також не вдоволений, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов‘язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. А як можна говорити про вихід з кризи при зменшенні інвестицій?

Чому виникла така ситуація? Чи зумовлено це лише тяжкою економічною кризою, яку переживає Україна, помилками в економічній політиці, чи позначаються також причини, пов‘язані з невирішеністю питань трансформації соціального захисту.

Об’єктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

Предметом є особливості соціального захисту населення в Україні.

Метою даної курсової роботи є дослідження питання формування і використання фонду соціального захисту населення.

Завданнями курсової роботи, що забезпечують досягнення вищевказаної мети, є дослідження:

- загальнообов'язковового державного соціального страхування громадян в Україні;

- фонду загальнообов'язкового державного соціального  страхування  України на випадок безробіття, його формування і використання;

- фонду  соціального   страхування   від   нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України,  його формування і використання;

- фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його формування і використання.

Методологія дослідження. Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: історико-хронологічний та системний аналіз, порівняльний економічний аналіз тощо. А також використання історико-парадигмального підходу до періодизації еволюції системи соціального захисту.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Джерельна база. Нормативною базою для написання дипломної роботи стали наступні нормативні акти: Конституція України, Закони України “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”(14.01.1998), “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000), та інші нормативні акти згідно списку використаної літератури.

Розділ 1 Теоретичні основи системи соціального страхування в Україні

1.1 Необхідність і сутність соціального страхування в Україні

Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою. Проголошення України соціальною державою – великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.

Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах, тощо[1].

Основним законом нашої країни визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека. Згідно з Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Із змісту зазначених положень витікає, що держава не є пасивним спостерігачем при реалізації прав і свобод громадян, а активним учасником забезпечення їх реалізації. Зокрема, наша держава зобов’язується забезпечувати: право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом; право на достатній життєвий рівень, тощо. Це, безперечно, свідчить про її соціальну орієнтацію.

Як вже зазначалося, право громадян на соціальний захист закріплене в Основному Законі України Конституції. Згідно ст.46, воно гарантується і забезпечується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Зі змісту цієї статті Конституції України випливає, що в нашій країні розвиватиметься тристороння схема фінансування соціального захисту населення. Така схема сьогодні діє практично у всіх промислово розвинутих країнах. Відповідно до неї сторони, що беруть участь у фінансуванні соціального захисту, - це: по-перше, кожен працездатний працюючий громадянин, потенційний отримувач пенсії, допомоги, і т. д., по-друге, роботодавець і, по-третє, держава. Варто відзначити, що від колишнього Союзу РСР нам у спадок дісталася державна адміністративно-розподільча (бюджетна) система асигнувань соціального захисту, де основним суб’єктом фінансових ресурсів виступала держава. Із змісту ст. 46 Конституції України випливає, що держава не залишається осторонь від участі у фінансуванні соціального захисту своїх громадян, хоч вагоміший вклад в нього повинні вносити роботодавці, а також самі громадяни.

Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних – непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства[13, с. 101].

Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці – головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування.

Що ж до поняття “соціальне забезпечення”, то слід зазначити, що воно відноситься до числа найбільш багатогранних категорій. В правовій і економічній літературі це поняття вживається в різних значеннях, серед яких, на думку правознавця Р.І. Іванової: суспільно-історичний тип матеріального забезпечення людей у старості і непрацездатних; особлива форма розподільчих відносин; предмет соціальної політики; самостійна функція держави; правова форма матеріального забезпечення осіб, що мають соціально-правові підстави для такого забезпечення; форма опосередкованого стимулювання активної участі громадян у соціально-економічному житті суспільства;  важливе соціально-економічне право громадян; галузь права та ін. Разом з тим, звертає увагу Р. І. Іванова, не можна не помітити, що при всій різноманітності проявів, в кожному з них так чи інакше відображаються загальні риси вихідного розуміння соціального забезпечення, що надається суспільством особливому контингенту осіб в особливих випадках особливими способами. 

Особливістю соціального забезпечення є поєднання двох аспектів – економічного і правового. Під кутом зору економіки соціальне забезпечення – це організаційні заходи держави зі створення соціальних фондів і використання їх за цільовим призначенням. З погляду права відносини із соціального забезпечення є об’єктом впливу правових норм, що означає, що в державно організованому суспільстві соціальне забезпечення здійснюється в межах правових форм на тих умовах і в порядку, які закріплені в правових  нормах.              

Перелік найважливіших видів соціального забезпечення визначений Конституцією України у ст.46 і ст.92. Під видами соціального забезпечення слід розуміти соціальні виплати, пільги, послуги, що надаються непрацездатним громадянам безкоштовно чи на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування[1]. 

Конституція України розшифровує зміст права громадян України на соціальне забезпечення і визначає мету його здійснення: “пенсії, інші види соціальних виплат мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.”

Борецька Н.П. у своїй монографії наводить оцінку існуючих понять «соціальний захист населення».

Таблиця 1.1 - Оцінка деяких існуючих понять «соціальний захист населення»