Факторинг та форфейтинг як основні види міжнародного кредитування

Враховуючи викладене, зазначимо, що в сучасних умовах в  Україні немає обставин, які сприяли  б застосуванню такої сучасної форми  кредитування експорту, як форфейтинг. Залишається сподіватись, що українські підприємства нарощуватимуть свій експортний потенціал, а українські банки надаватимуть у майбутньому новий для нашої країни вид банківського кредитування – форфейтинг, який широко використовується у закордонній банківській практиці для експортерів.

2.3 Переваги та недоліки факторингових  послуг

 

 

Основні конкурентні  переваги факторингу для постачальників є:

1. Можливість збільшення  обсягів поставок у результаті  надання покупцям конкурентних  ринкових переваг, таких як: збільшення  обсягів поставок з відстрочкою платежу (на умовах товарного кредиту); збільшення строку відстрочки платежу (товарного кредиту); зменшення ціни на товари (роботи, послуги).

2. Отримання додаткових  прибутків за рахунок збільшення  обсягів поставок:

• можливість підтримання стабільних відносин з покупцями, які мають постійну можливість придбання товару з відстрочкою платежу (на умовах товарного кредиту);
• можливість планування своїх фінансових потоків без врахування платіжної дисципліни покупців (дебіторів);
• можливість здійснення оптових закупок у зв‘язку з наявністю коштів (за вигідними цінами) та відповідно підтримання розширеного асортименту товарів для миттєвого задоволення вимог покупців;
• покращання ділового іміджу та платоспроможності через можливість проведення своєчасних розрахунків зі своїми кредиторами;
• покриття банком торгових ризиків, які виникають у зв‘язку з реалізацією продукції з відстрочкою платежу.

Основні переваги факторингу для покупців:

• можливість проведення розрахунків з постачальниками з відстрочкою платежу після реалізації товару (робіт, послуг) кінцевому споживачу;
• можливість користування товарним (комерційним кредитом), а тому відсутність необхідності брати кредит в банку.

Основні переваги факторингу для банку:

• посилення ділових стосунків клієнтів з банком через надання їм додаткових конкурентоспроможних послуг;
• зменшення кредитного ризику внаслідок диверсифікації кредитного ризику між покупцями та наявності в банку права регресу до постачальника, в разі несплати дебітором відвантаженого йому товару (виконаних робіт, наданих послуг), незалежно від причин такої несплати;
• збільшення ресурсної бази в результаті додаткових грошових надходжень на поточні рахунки постачальників;
• додаткова можливість збільшення клієнтської бази, шляхом залучення на обслуговування платоспроможних дебіторів постачальника;
• можливість отримання банком додаткових джерел доходів.

Поряд з позитивними  моментами використання факторингу його розвитку можуть перешкоджати деякі негативні моменти, а саме:

• експортери можуть надавати перевагу традиційним методам фінансування;
• можлива думка, що використання факторингу є свідченням нестабільного фінансового стану;
• в експортерів виникає побоювання, що втручання факторингової фірми чи банку може погіршити взаємовідносини між партнерами.[24]

Основні переваги факторингового фінансування для клієнта:

• Фінансування надається на строк фактичного відстрочення платежу;
• Сума фінансування не збільшує заборгованість за кредитами у балансі клієнта при тому, що зменшується обсяг дебіторської заборгованості;
• Фінансування погашається з коштів, що надходять від дебіторів;
• Фінансування супроводжується сервісом, який включає кредитний менеджмент, захист від ризиків, консалтинг;
• Фінансування не потребує надання заставного забезпечення;
• Розмір фінансування може збільшуватися в міру зростання обсягів продажу клієнта.

Додаткові вигоди постачальника, який користується факторинговими послугами: 

• Додатковий прибуток від збільшення обсягу продажу. 
• Економія на витратах на банківське кредитування. 
• Економія за рахунок можливості купівлі товару у постачальників за більш вигідною ціною внаслідок можливості скорочення терміну оплати. 
• Захист від втрат у разі несплати або несвоєчасної оплати боргу дебіторами. 
• Захист від втрати вигоди через втрату клієнтів унаслідок неможливості надання конкурентних термінів відстрочки платежу та підтримання достатнього рівня асортименту у разі недостатності оборотних коштів. 

Таким чином, як і у  випадку з послугами форфейтингу, фінансисти конкретного підприємства мають оцінювати доцільність  застосування факторингу в конкретному випадку. Це ж стосується і банку або факторингової компанії.[14]

 

РОЗДІЛ 3

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ФАКТОРИНГУ ТА ФОРФЕЙТИНГУ В УКРАЇНІ

3.1 Порівняльна характеристика  форфейтингу і факторингу

 

 

Обидва методи є унікальними видами міжнародного кредитування і кожен з них має свої власні переваги та недоліки. Доцільність застосування одного або іншого виду залежить від мети, яку переслідує кредитор (продавець, експортер). Так, факторингове обслуговування найбільш ефективно здійснюється для малих та середніх підприємств, які традиційно відчувають фінансові ускладнення через несвоєчасне погашення боргів дебіторами та обмеженість доступних для них джерел кредитування. Цей метод ще більш цікавим є для цих підприємств, оскільки він доповнений елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового обслуговування кредитора (клієнта), що надає можливість клієнтам зосередитися на виробництві та економити на витратах на оплату праці саме за цими сферами.

Форфейтинг найбільш ефективний для крупних підприємств, що переслідують мету накопичення грошових коштів для реалізації довгострокових і дорогих проектів.

Головні відмінності форфейтингу від факторингу:

• неможливість регресу відносно експортера, тобто експортер повністю звільняється від ризику неплатежу;
• форфейтинг здійснюється лише за сприяння банка і спеціального фінансового інституту (форфейтера);
• продається лише одна вимога;
• вимоги повинні носити середньо- і довгостроковий характер;
• форфейтер бере на себе також політичні ризики;
• сплата повної суми ціни вимоги (при факторингу звичайно заморожується 10%);
• необхідність наявності банківських гарантій імпортеру.[22]

Отже, сформувавши певні  відмінності у цих поняттях, розглянемо їх у таблиці для більш наочного викладу.

Таблиця 3.1 – Порівняння факторингу та форфейтингу.

ФАКТОРИНГ	ФОРФЕЙТИНГ
1. Об’єкт операції - переважно  рахунок-фактура.	1. Об’єкт операції - переважно  вексель (звичайний або переказний).
2. Короткострокове кредитування (до 180 днів).	2. Середньострокове кредитування (від 180 днів і до 10 років).
3. Сума кредиту обмежена  можливостями фактора.	3. Сума кредиту може  бути досить високою внаслідок  можливості синдикування
4. Фактор авансує оборотний  капітал кредитора 70-90% суми боргу. Решта 10-30% поступає на рахунок кредитора лише після погашення боргу покупцем продукції за вирахуванням комісії та відсотків.	4. Форфейтер виплачує  суму боргу повністю за вирахуванням дисконту.
5. Фактор відмовляється  або залишає за собою право  регресу до кредитора, але в  цьому випадку при експорті товарів політичні та валютні ризики несе експортер.	5. Форфейтер несе усі  ризики несплати боргу, включаючи політичні та валютні при експорті товарів.
6. Операція може бути  доповнена елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та ін. обслуговування клієнта.	6. Не передбачає будь-якого  додаткового обслуговування.
7. Можливість перепродажу  факторингового активу фактором не передбачається.	7. Передбачається можливість  перепродажу форейтором форфейтингового активу на вторинному ринку.
8. Не потребує поручительства  від третьої особи.	8. Потребує гарантії  третьої особи або аваль.
9. Передбачає кредитування  під вже існуючу або майбутню грошову вимогу, але чітко зазначену в договорі фінансування під поступку грошової вимоги.	9. Можливе кредитування  під поступку фінансового векселя, випущеного з метою акумуляції коштів, для реалізації інших цілей не обмежених торговими.

 

Таким чином, бачимо, що обидва види є специфічними і питання  застосування кожного з них лягає на плечі підприємств.

 

3.2 Можливості і перспективи  міжнародного кредитування в  Україні

 

 

Розглянемо основні  шляхи розвитку форфейтингу на українському ринку кредитування.

Продавцем вимог при  форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість. Предметом форфейтингу є здебільшого «першокласні» (забезпечені) вимоги, боржниками за якими є імпортери, що знаходяться в країнах з високим кредитним рейтингом. Як забезпечення виконання зазначених вимог можуть використовуватися банківські чи державні гарантії.

Договори форфетування укладаються переважно в доларах США, євро, швейцарських франках. Враховуючи обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, які діють в Україні, обмежуються і можливості стимулювання експорту на основі надання комерційних позичок, а отже, звужуються рамки використання форфейтингу.[6]

В останні роки розвиток форфейтингових послуг в країнах  з розвиненою ринковою економікою йшло за такими напрямками.

1. Вторинний ринок та інвестиції у форфейтингові активи.

Купуючи активи, форфейтер здійснює інвестування. Він, можливо, не бажає довго тримати свої кошти в такій формі, а навпаки, прагне перепродати інвестиції іншій особі, що також стає форфейтером. На базі цього наступного перепродажу боргів і формується вторинний форфейтинговий ринок.

Форфейтер може перепродати частину активів своєї власності, оскільки природа угоди дозволяє розбивати борг на будь-яку кількість частин, на кожну з яких оформлюють вексель зі своїм власним строком погашення. Проте, первинний і вторинний ринок не дуже розмежовані. Насправді, форфейтери, що діють на вторинному ринку можуть залишатися власниками певного портфелю форфейтингових цінних паперів, а інші, малоактивні на первинному ринку, можуть бути активними трейдерами на вторинному.

На обох ринках діють, як правило, юридичні особи. Вкладення у форфейтингові активи приватними особами відбуваються нечасто, оскільки не кожен інвестор є власником значного портфелю, що дозволяє хеджувати політичні та економічні ризики.

Найчастіше, безпосередньої передачі форфейтингових паперів новому власнику не відбувається. Він знає вартість паперів, строки їх обертання, проте не першого емітента. В такому випадку, попередній власник в строки збирає платежі і передає їх новому власнику.

Така схема перш за все пов’язана із міркуванням  конфіденційності. Експортер зацікавлений у нерозголошенні інформації щодо способів його угод і не бажає, аби покупець (або будь-які треті особи) дізнавалися про його фінансові складнощі і механізми фінансування його угод. Будь-який продаж форфейтингових паперів передбачає ризик розширення кола ділових взаємовідносин, що насправді ускладнює контроль з боку експортера. Для запобігання цьому експортер прагне встановити певні обмеження в контракті, що б запобігали вільному обертанню форфейтингових паперів.

Проте, незважаючи на усі  ускладнення, вторинний ринок процвітає. Для форфейтера вторинний ринок має наступні переваги: 

- дохід за форфейтинговими паперами зазвичай вищий, ніж за іншими цінними паперами (за однакового рівню ризику, однакових строків і валюти);

- будь-який інвестор зацікавлений у зниженні ризиків, а гарантії за форфейтинговими паперами або аваль першокласних банків – найкраще забезпечення платежів.

2. Синдикування

Другим важливим напрямком  розвитку форфейтингового ринку стало об’єднання покупців у синдикати. Ця тенденція відповідає процесу об’єднання банків як кредиторів. Сам процес відбувається на основі взаємної домовленості форфейтерів про те, яку частину форфейтингових паперів придбає кожен з них. Зазвичай різні форфейтери придбають різні папери, але якщо суми дуже великі, то навіть окремі папери можуть бути поділені між форфейтерами за допомогою договору участі. Щоправда цей спосіб ускладнює обертання паперів, що запобігає їх потраплянню на вторинний ринок. До того ж, для такого способу ще немає юридичного статусу, тож застосовують його рідко.

Існує також інший  спосіб, проте, якщо експортер готовий  до його застосування, йому доведеться значно збільшити кількість документів, кожен з яких складається на меншу суму за допомогою зміни строків (наприклад, півроку можна роздробити на два інтервали по 3 місяці). Цей спосіб не передбачає складання договору участі між держателями паперів.

3. Фінансування на основі плаваючої ставки

Наступним напрямком  розвитку форфейтингового ринку є розширення фінансування, що передбачає розрахунок дисконту на базі плаваючої процентної ставки. Це пояснюється відносною непостійністю процентних ставок і виражає небажання багатьох банків укладати угоди за фіксованими ставками. З точки зору експортера, такий спосіб скорочує можливість отримання максимальної суми грошових коштів.

Справа в тому, що первинний форфейтер продає на вторинному ринку папери з дисконтом, що базується на превалюючій процентній ставці, причому продаж здійснюється за умови остаточного фінансового урегулювання на певну дату і з урахуванням наступного руху процентних ставок. Фактично до закінчення строку векселя таких дат може бути декілька. Таким чином, угода має на увазі високий ступінь ризику і може призвести до виникнення непередбачених обставин, що є приводом до занепокоєння не тільки форфейтера, а і його аудиторів.[9]