Факторинг та форфейтинг як основні види міжнародного кредитування

«Українська фінансова  група» знаходиться на четвертому - п’ятому місці за рівнем свого портфелю і позиції на ринку (портфель=130 млн. грн.). Портфелі так званих «монстрів ринку» — в середньому 250-200 млн. грн., так портфель Укрексімбанку складав близько 300 млн. грн.[13]

У світовій практиці факторингові операції стали широко використовуватись для обслуговування процесів реалізації продукції, починаючи з 60-х років ХХ сторіччя. Динаміка розвитку ринку факторингових послуг у провідних країнах світу протягом останніх 7 років позитивна – щорічне зростання обсягів факторингових послуг близько 18%. Обсяг факторингових операцій у країнах Європи за 2009 рік становив 806 млрд.євро, Азії - 145 млрд.євро, Америки – 141 млрд.євро, всього у світі – 1,134 трлн.євро. На сьогодні обсяг послуг факторингу у країнах Європи становить до 10% ВВП. Активно зростають обсяги факторингових послуг у країнах Прибалтики та Росії.

У Німеччині послугами  факторингу користуються понад 2,5 тис  клієнтів. В Англії, де почався розвиток факторингу, його використовують близько 35 тис. клієнтів.[14]

Факторинг передбачає переважно  постійні відносини між банком і  постачальником, оскільки вимагає спостереження і контроль за фінансовим станом постачальника, а також платоспроможністю покупців.

На сьогодні проведення факторингових операцій в Україні  регламентується на законодавчому рівні. [1-4] :

Цивільним кодексом України (глава 73, ст. 1077): факторинг – договір (фінансування під відступлення права грошової вимоги), де одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується віддати факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Законом України «Про банки і банківську діяльність»: факторинг – придбання банком права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг).

Законом України «Про податок на додану вартість»: факторинг – операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Відповідно до закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулюються саме здійснення факторингових операцій, як специфічного виду міжнародного кредитування. [33]

Постановою НБУ «Про заходи щодо реалізації Програм реформування бухгалтерського обліку та звітності Національного банку України і комерційних банків України»: факторинг – це різновид торгівельно-комісійної операції, яка поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта.

Факторинг віднесено  до фінансових послуг, тому державне регулювання факторингових компаній здійснюється Держфінпослуг. За даними Держфінпослуг, в Україні зареєстровано лише 7 фінансових компаній, які відповідно до законодавства можуть надавати факторингові послуги.[11]

Вартість факторингових  послуг в Україні формується банками, що надають ці послуги. Вартість їх залежить від ступеня ризику, який на себе приймає фактор. Факторингові послуги включають три основні компоненти.

1. Фіксований збір за обробку документів ( у більшості компаній світу – 10-15 дол. США).
2. Фіксований процент з обігу постачальника (плата за послуги та премія за прийняті ризики).
3. Вартість кредитних ресурсів, необхідних для фінансування постачальника.

Банківський факторинг  в Україні поділяється на наступні види:

1) за прийняттям кредитного  ризику: банківський факторинг з регресом, факторинг без регресу, факторингове обслуговування з частковим регресом;

2) за характером виплачуваного  фінансування: факторинг за графіком  і за вимогою;

3) за географією: внутрішній  і міжнародний.[18]

Основними суб’єктами факторингу є:

1. Банк-партнер - надає пасиви під проведення факторингових операцій, а так само здійснює бухгалтерський супровід операції.
2. Агент - спочатку розробляє схему проведення операцій, вносить корективи. На етапі взаємодії агентові ставиться перевірка ділової репутації клієнта, його дебіторів, аналіз фінансово-господарської діяльності клієнта, юридичний аналіз договорів постачання, перевірка товарності постачання, здійснення поточного адміністрування заборгованості.
3. Клієнт - юридична особа, що здійснює постачання ліквідного товару дебіторам на умовах відстрочення платежу від 4 до 90 днів.
4. Покупець – юридична /фізична особа (дебітор Клієнта), що набуває товару на умовах відстрочення платежу від 4 до 90 днів.

Функції факторингу:

• Регулювання взаємин між банком, агентом і клієнтом шляхом підписання трибічного Договору факторингу, предметом якого є переуступка банку права вимоги грошових коштів до дебіторів клієнта шляхом сприяння і супроводу окремих етапів переуступки агентом.
• Повернення засобів в рахунок оплати дебіторської заборгованості, інкасуються на рахунки банку-агента, і пересилаються в банк-партнер.

 

Рисунок 2.1. Товарообіг факторингових операцій в Україні.

 

Складено за даними Держкомстату, 2009р.

На сьогоднішній день найбільшу увагу приділяють договору міжнародного факторингу. Грошовою вимогою до боржника може поступитися клієнт фінансовому агенту також в цілях забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фінансовим агентом. Як фінансові агенти договір фінансування під поступку грошової вимоги можуть укладати банки і інші кредитні організації, а також інші комерційні організації, що мають дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності такого роду.[8]

У сучасних умовах в Україні немає  обставин, які сприяли б застосуванню такої сучасної форми кредитування експорту, як форфейтинг. Залишається сподіватись, що українські підприємства нарощуватимуть свій потенціал, набуватимуть конкурентоспроможності, а українські банки на основі цього надаватимуть у майбутньому новий для нашої країни вид банківського кредитування - форфетування, що широко використовується у зарубіжній банківській практиці для експортерів.[23]

В рамках торгівельного фінансування клієнтам пропонується багато продуктів. Це відкриття гарантій і акредитивів  з оплатою після надання і з розстрочкою платежу. Існують і такі інструменти торгівельного фінансування, як банківські акцепти, факторинг тощо. Особливе місце у цьому переліку займає форфейтинг.

Форфейтинг застосовується, як правило, виключно для фінансування зовнішньоторговельних (транскордонних) операцій. Форфейтингове фінансування має середньостроковий характер і призначається для експортерів товарів (машин, транспортних засобів та устаткування) і послуг (будівництво промислових та інфраструктурних об'єктів за кордоном) капітального (інвестиційного) призначення. Також об'єктами форфейтингового фінансування можуть бути устаткування і рішення у сфері інформаційних технологій.

Загалом, форфейтинг можна  застосовувати практично в будь-якій галузі на етапі виходу на нові ринки, платіжні ризики на яких невідомі/неприйнятні для експортера - так звані ринки, що розвиваються. Як приклад  "екзотичного" об'єкта форфейтингу варто відзначити фінансування майбутніх надходжень за трансфери футболістів між європейськими клубами. [26]

На сучасному етапі  розвитку економіки більшість українських  промислових компаній стикаються з  різноманітними труднощами. Беручи це до уваги, експортери змушені відшукувати нові методи конкурентної боротьби. Одним з таких методів є надання комерційного кредиту, або ж відстрочка оплати для потенційних покупців.

Проте, зважаючи на сучасні  складнощі у фінансуванні, не кожне  українське підприємство може дозволити  собі надання такої відстрочки. Як правило, слабкіші програють більш сильним конкурентам «війну за контракт».

Саме в таких випадках доцільним є застосування такої  малорозвиненої досі послуги на теренах  України, як форфейтинг.

Дослідивши сучасний український ринок форфейтингових банківських послуг, можна вказати  на те, що їх надають лише деякі банки. Так, серед найвідоміших банків АТ «Укрексімбанк», АКБ «Укрсоцбанк», Приватбанк, Райффайзен Банк Аваль, ВАТ "Ощадбанк", ПАО «Альфа-Банк» (Україна), УкрГазбанк, лише останній  – співпрацює з банками, що надають форфейтингові послуги та форфейтинговими компаніями.

За даними компанії «Простобанк Консалтинг», основними операторами ринку факторингу на сьогодні є Укрсоцбанк, Укрексімбанк, ПриватБанк, Сведбанк (ТАС-Комерцбанк), Райффайзен Банк Аваль, Банк Європейський, компанії «Арма Факторинг», Перша Факторингова Компанія і «ФК Факторинг». Декларують надання факторингу «СЕБ Банк», Актив-Банк, VAB Банк та УніКредит Банк.[15]

 

 

2.2 Переваги та недоліки форфейтингу як виду міжнародного кредитування

 

 

До основних переваг  форфейтингу для експортера можна  віднести такі:

- зменшення кредитного  ризику;

- мінімізація валютних  ризиків;

- мінімізація ризику  зміни процентних ставок;

- поліпшення ліквідності  (платоспроможності).

Для визначення доцільності  форфейтингу слід порівняти його вартість з вартістю альтернативних інструментів фінансування. При цьому здебільшого використовують метод ефективної ставки процента. За грамотної організації фінансової роботи на підприємстві фінансисти завчасно прогнозують можливість розрахунків за допомогою форфейтингу, оцінюють вартість певних послуг і включають відповідні затрати в ціну експортованих товарів.[6]

Основною негативною стороною форфейтингу у світовій банківській практиці є його вартість - це досить дорогий вид банківських послуг, що витікає з ризикованості цієї операції для форфейтера. Вадами форфейтингу можуть бути будь-які причини, через які експортер не знайде банк, який би діяв у ролі форфейтера через незадовільну кредитоздатність покупців; обмеження уряду на платежі за кордон; нестачу резервів іноземної валюти; відмову покупців виконати платіж за товари тощо.

У сучасних умовах в Україні  немає обставин, які сприяли б  застосуванню такої сучасної форми кредитування експорту, як форфейтинг. Залишається сподіватись, що українські підприємства нарощуватимуть свій потенціал, набуватимуть конкурентоспроможності, а українські банки на основі цього надаватимуть у майбутньому новий для нашої країни вид банківського кредитування - форфетування, що широко використовується у зарубіжній банківській практиці для експортерів.[23]

Отже, плата за форфейтинг має кілька складових, які відображають різні види ризиків, що їх зазнає форфейтор:

• ризик неплатежу;
• ризик переведення, що криється у неможливості країни покупця виконати свої зобов’язання у іноземній валюті;
• валютний ризик;
• процентний ризик.

Розглянемо деякі з  основних видів ризиків, що супроводжують  операцію форфейтингу. Наприклад, комерційні ризики, пов’язані з невиконанням боржником або гарантом своїх зобов’язань (тут форфейтеру важливо оцінити кредитоспроможність гаранта з урахуванням економічних ризиків і ризиків країни). Зокрема, економічні ризики пов’язані з діями урядових органів, які перешкоджають виконанню зобов’язань боржником (тут необхідно оцінювати можливість виконання країною імпортера і гаранта платіжних зобов’язань перед закордонними кредиторами).

Валютні ризики форфейтера пов’язані із зміною валютних курсів, що може призвести до суттєвої зміни  контрактної ціни при перерахунку  її у валюту експортера. Цей ризик ураховується при укладенні угоди й визначенні її вартості через використання ставок форвардного ринку.

Нестійка політична  ситуація в країні боржника може призвести  до ускладнень у виконанні угоди, тому при визначенні вартості форфейтингової угоди необхідно враховувати й політичні ризики.

Форфейтинг є досить гнучким інструментом міжнародних фінансів. Проте для нього також характерний ряд обмежень:

- експортер має погоджуватись  продовжити строк кредиту на  період від 6 місяців і аж  до 10 років;

- експортер має погоджуватись  приймати погашення боргу частинами;

- якщо імпортер не є державним агентом або міжнародною компанією, то повернення боргу має бути безумовно гарантоване банком або іншим державним інститутом.

В цілому даний інструмент має і переваги і недоліки для  його користувачів, які можна проаналізувати в Додатку 2. Як бачимо, наразі форфейтинг займає досить хитку позицію, оскільки для кожного з суб’єктів операції є ряд переваг і не менший ряд недоліків. Таким чином, кожен із них має аналізувати операцію для себе і встановлювати пріоритети, які, потрапивши до списку переваг, зіграють визначальну роль у виборі саме цього виду кредитування.[9]

Серед причин, через які  банки неохоче виступають у ролі форфейтера, можна виділити такі:

• існування у країні імпортера обмежень на платежі за кордон;
• незадоволеність кредитоспроможністю покупця;
• незадовільний стан банку, що буде здійснювати аваль.[24]