Економічнйи цикл

Як помітно з графіку, питома вага машинобудування в січні поточного року знизилася до 8% з 14,1%, які були зафіксовані в період економічного піднесення, натомість вага виробництва та розподілення електроенергії, газу та води зросла в 1,5 разу - до 30,8%. Загалом частка продукції сировинних та низькотехнологічних галузей промисловості в січні 2009 року збільшилася до 70% загальних обсягів виробництва.

В чому ж тоді полягає конструктивний ефект кризи для національної економіки, та передусім промисловості? З точки зору нашої концепції економіки, яка розвивається лише через фінансово-економічні кризи, останні формують ресурс цінової конкурентоспроможності національної продукції. Даний ефект досягається через:

- девальвацію національної валюти;

- зниження реальних доходів та зайнятості населення, що дозволяє знизити реальні витрати на фінансування фондів заробітної плати;

- зниження реальних витрат на послуги та товари суміжних та інфраструктурних галузей в України, динаміка цін яких мало залежить від курсу національної валюти.

Названі фактори з досить коротким часовим лагом дають можливість українським експортерам певний простір для цінового маневру, завдяки чому вони укріплюють позиції на світовому ринку.

Те, що ціновий фактор є визначальним чинником конкурентоспроможності більшості статей вітчизняного експорту, доводить співвідношення цін національної продукції та товарів конкурентів.

Наприклад, вартість вітчизняної металопродукції, з урахуванням транспортного плеча, на світових ринках в більшості випадків на 8-15 % нижча чим турецької, китайської та російської.

Пожвавлення в експортно-орієнтованих галузей стимулює розвиток суміжних, обслуговуючих та інфраструктурних сегментів економіки. Це пояснює, чому після криз в Україні традиційно першими відновлюються хімія, металургія і АПК, тоді як галузі, орієнтовані на внутрішній ринок, «підводяться» значно пізніше.

Тепер повернімося до початкової стадії економічного піднесення в Україні в 2000-2008 років. Хоча вперше зростання ВВП було зафіксовано саме в 2000 році, піднесення базових галузей економіки, передусім чорної металургії, розпочалося в 1998-1999 роках.

Пояснювати цей процес лише сприятливою кон'юнктурою буде не досить коректним, цінова динаміка на експортних ринках залишалася стабільною до 2002 року, а ринок розширювався значно повільніше, ніж зростала вітчизняна металургія.

Успіх українських металургів не можна пояснити і інвестиційними факторами, на кшталт китайського варіанту. Нагадаємо, що приблизно в цей саме час свої позиції почали зміцнювати китайські компанії, проте цей процес був обумовлений значними інвестиціями в новітні технології виплавки сталі, енергозбереження та управляння виробничим процесом.

Натомість в Україні в 1999 році інвестиції в чорну металургію складали 5,7 долраів за тону сталі, що в чотири рази менше порівняно з радянськими показниками і в 10 разів менше в порівнянні з економічно розвинутими країнами.

В 1990-1998 роках вітчизняні металургійні підприємства в кращому випадку обмежувалися капітальним ремонтом окремих агрегатів, а основна маса інвестицій направлялася на фінансування поточних ремонтних робіт. Економічний експеримент, тобто послаблення податкового тиску, почав діяти лише з другої половини 1999 року, а його ефективність почала проявлятися ще пізніше.

В даному контексті закономірно постає питання про ключові фактори піднесення чорної металургії та національної економіки загалом, яке, в принципі, має єдину природу. Очевидним є те, що значну, якщо не визначальну, роль в цьому зіграло підвищення ресурсу цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світових ринках.

Це стало результатом не оптимізації затрат через раціоналізацію споживання матеріалів та енергії й технологічне оновлення, а різкої девальвації гривні в 1998 році, що, в свою чергу, стало одним із наслідків фінансової кризи.

На цінову конкурентоспроможність, окрім виробничих затрат, які через високу матеріало- і енергоємність виробництва залишаються на досить високому рівні, значний вплив здійснюють два параметри: динаміка курсу національної валюти по відношенню до грошової одиниці її торговельних партнерів та рівень інфляції.

Девальвація національної валюти робить позитивний внесок в ресурс конкурентоспроможності продукції вітчизняних експортерів, тоді як зростання цін, навпаки, його погіршує. Це обумовлено тим, що інфляція, за незмінного номінального курсу, здійснює ревальваційний вплив на реальний  ефективний обмінний курс національної валюти (РЕОК).

Після різкої девальвації гривні в 1998 році українські експортери отримали додатковий ресурс конкурентоспроможності, сформувати який завдяки оптимізації виробничих затрат в короткостроковому періоді було на той час неможливо.

Як бачимо, в наступні роки, з 1998 по 2004, державна влада, жертвуючи курсовою стабільністю національної валюти, підтримувала на позитивному рівні резерв цінової конкурентоспроможності експортерів з базових галузей, завдяки чому в країні спостерігалося стабільне зростання експортно-орієнтованого сектору економіки.

Дані галузі здійснювали значний позитивний вплив на фінансовий, виробничий та інвестиційний стан українського господарського комплексу.

По-перше, вони формують значну частину внутрішнього попиту, як на інвестиційні товари машинобудування, так і на продукцію сировинних, інфраструктурних, обслуговуючих галузей.

По-друге, саме в них сформувався потужний національний капітал, який частково реінвестується в інші сфери української економіки. Врешті-решт, саме експортно-орієнтовані галузі є значним джерелом припливу валюти, бюджетних надходжень та робочих місць.

Проте в 2005 році експортно-орієнтований сектор економіки втратив підтримку держави. Помаранчева  влада для абсорбції надлишкової грошової маси, яка була виплеснута в економіку у вигляді широкомасштабних соціальних видатків бюджету, почала стимулювати імпорт.

Серед інструментів такої політики була і ревальвація гривні. Укріплення національної валюти не становило б значної небезпеки для експортерів, якби уряд зумів втримати інфляцію. Проте, починаючи з 2005 року, показник інфляції вийшов з під контролю і став додатковим ударом по ціновій конкурентоспроможності.

При стабільному номінальному обмінному курс, реальний ефективний обмінний курс гривні за останні 5 років зміцнився майже на 30%.

Це значно ослабило позиції українських експортерів на світовому ринку. Лише через небачений ажіотаж на світових ринках сировини в 2006- першій половині 2008 років, вони продовжували триматися.

Скоріш за все, за менш сприятливої кон'юнктури, економічні проблеми України почали проявлятися набагато раніше. Українські виробники вичерпали ціновий ресурс конкурентоспроможності, що проявилося в умовах "приземлення" глобальних сировинних ринків.

Першими хто був витіснений з них в серпні-листопаді минулого року, були саме вітчизняні компанії. Лише чергове зниження вартості національної валюти в жовтні-грудні 2008 року стало поштовхом для певного відновлення позицій експортерів на глобальних ринках.

Зокрема, починаючи з грудня минулого року вітчизняна металургія демонструє повільну, але сталу динаміку приросту продукції, хоча до досягнення докризових об'ємів виробництва ще далеко. З певним часовим лагом, поступово почнуть "підніматися" і суміжні з нею галузі економіки.

Таким чином, в "сухому підсумку" вимальовується така модель економічного циклу української економіки:

1. фінансова криза, яка девальвує національну валюти, збільшуючи цінову конкурентоспроможність української продукції;

2. піднесення експортно-орієнтованих галузей економіки (металургія, хімія, АПК);

3. поширення позитивних імпульсів на суміжні, обслуговуючі та інфраструктурні сегменти економіки;

4. вичерпання потенціалу цінового ресурсу конкурентоспроможності експортно-орієнтованих галузей.

5. стагнація в очікуванні чергової фінансової кризи.

Подібний економічний цикл в принципі є кращим сценарієм розвитку економіки, ніж пробуксовування на місці. Він створює ілюзію прогресивного економічного розвитку, яка дає віру громадянам у тому, що держава рухається в правильному напрямку.

В свою чергу, політичні лідери на хвилі загального оптимізму мають можливість пролонгувати своє перебування у владі. Проте насправді ситуація виглядає іншим чином. На відміну від економічних циклів розвинутих країн, цикл в українській економіці має зовсім інший характер. В країнах ЄС та США, незважаючи на наявність таких драматичних періодів, як Велика депресія, все ж чітко простежується висхідний вектор.

Натомість економіка України розвивається в рамках однієї моделі, за одними принципами, і без суттєвих якісних перетворень, які б свідчили про перехід від індустріальної до постіндустріальної моделі.

Нинішня криза знову створить додатковий ресурс конкурентоспроможності вітчизняних виробників, проте, якщо вона не буде супроводжуватися активною структурною політикою держави, спрямованої на підтримку високотехнологічних галузей, то економіка України продовжить рухатись не по спіралі, а по замкненому колу.

2.2 Антициклічні методи регулювання економіки та атникризова політика

Причини, які викликали різноманітні види циклів, різні, а тому необхідно визначити не лише ці причини, але й адекватні способи протидії.

Короткостроковий цикл відчувається, насамперед, окремими підприємствами, а оскільки кожний виробник зв'язаний з багатьма іншими, то циклічні коливання у виробництві викликають резонуючі коливання у ринковій кон'юнктурі в масштабі всієї національної економіки. Найдійовішим засобом боротьби є стратегія планування у межах підприємства та маркетинг.

Стратегічне планування - це визначення довгострокових цілей завдань підприємства, прийняття курсу дій та розподілу ресурсів необхідних для досягнення цих цілей.

Стратегічне планування включає 4 етапи:

І. Аналіз можливостей підприємства, та його навколишнього соціально-економічного середовища;

ІІ. Визначення цілей і основних проблем розвитку;

ІІІ. Розробка альтернативних варіантів розвитку, оцінка та вибір стратегічних дій;

ІV. Складання програми дій та контроль за її реалізацією.

Маркетинг - це система заходів щодо виробництва і реалізації продукції за умов функціонування ринку "покупців".

Найдієвішими методами антициклічного регулювання середнього строкового циклу є антикризова політика держави (основною економічною ареною є національна економіка), яка містить:

І - фіскальні інструменти та заходи (податки, субсидії, державні покупки...);

ІІ - кредитно-грошові або монетарні методи (зміна рівня проценту Центрального банку, державні позики, управління державним боргом...).

ІІІ - заходи та інструменти прямого державного контролю (обмеження зовнішньої торгівлі, контроль над цінами...).

Довгі хвилі охоплюють світову економіку загалом, а тому засобом антициклічного регулювання є розвиток міжнародного співробітництва, кооперації, ролі міждержавних економічних організацій.

Антициклічне регулювання здійснюється також за допомогою податкової, фінансово-кредитної, грошової політики тощо.

Тому, економічний цикл у післявоєнний період стає коротшим, а кризи - не такими глибокими. Замість надвиробництва товарів з'являється надвиробництво основного капіталу, коли виробничі потужності навіть у період відсутності кризи завантажені на 75-80 %, відсутнє різке зниження цін, тощо. Тому під час кризи 1990-1992 рр. падіння промислового виробництва у США становило 1,9 %, а тривалість кризи - 10 місяців. В Україні в 1991-1993 рр. внаслідок розриву господарських зв'язків, скорочення платоспроможного попиту населення, галопуючої інфляції, відсутності науково-обгрунтованої економічної політики уряду та інших факторів промислове виробництво скоротилось на 42%, кількість офіційно зареєстрованих безробітних досягла 1 млн., а приховане безробіття охопило близько 40% працездатного населення. Все це відбувалось на фоні різкого підвищення цін, зростання масштабів підпільної (тіньової) економіки тощо. За цих умов урядові необхідно перш за все всебічно і глибоко вивчати досвід антициклічного регулювання у розвинутих країнах заходу і застосовувати його стосовно специфічних умов економічної кризи в Україні.

Причини виникнення криз у світовій економічній літературі поділяються на:

1. Положення Д.Рікардо, про зумовленість криз несправедливістю розподілу багатства;

2. Твердження Жана Батіста де Сісмонді, що причина їх криється у недоспоживанні народних мас, невідповідності між виробництвом і споживанням;

3. Теза М.І.Туган-Барановського про диспропорційність розвитку економіки тощо.

Але названі причини не розкривають головну причину, зумовлену на думку К.Маркса основною суперечністю капіталізму - суперечністю між суспільним характером виробництва і капіталістичним привласненням його результатів.