Економічнйи цикл

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи дослідження теорії економічних циклів
1.1 Суть економічного циклу
1.2 Причини циклічного розвитку економіки
1.3 Фази економічних циклів
1.4 Види циклів
1.5 Криза як один з факторів циклічного розвитку
1.6 Регулювання циклічного розвитку або антикризова політика держави

Розділ ІІ. Аналіз впливу економічних циклів на розвиток економіки
2.1 Значення економічних циклів для ринку в Україні
2.2 Антициклічні методи регулювання економіки та атникризова політика
 

Висновки
 

Список використаної літератури

Вступ

Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Тому важливою рисою економіки є її нестабільність. Процвітання змінюється крахом або панікою. Національний доход, зайнятість і виробництво падають. Ціни і прибуток знижується, а робітників викидають на вулицю (зростає безробіття). Врешті-решт досягається критична точка і починається пожвавлення. Відновлення може бути повільним або швидким. Воно може бути неповним і ,навпаки, настільки сильним, що призведе до нового буму. Нова смуга процвітання може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, велику кількість вільних робочих місць, підвищення цін і життєвого рівня. Або вона може означати швидке інфляційне роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова важка криза.

Така загалом картина "економічного циклу", який характеризує народне господарство індустріально розвинутих країн світу протягом останніх півтора століть по крайній мірі з того часу, коли розвинута грошова економіка, що характеризується тісним взаємозв'язком її ланок, прийшла на зміну суспільству з відносно натуральним господарством.

Хоча жоден цикл не подібний до іншого, всі вони мають багато спільного. Вони не подібні між собою, як близнюки, але в них можна виявити риси приналежності до однієї сім'ї. За своїм бурхливим і неврівноваженим проявом економічні цикли нагадують хвилі епідемічних захворювань, мінливості погоди.

Це попереднє зауваження повинно показати, що економічний цикл - це лише один з аспектів проблеми досягнення і підтримки високого рівня зайнятості та виробництва, а також прогресуючої економіки.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час розширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д. Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази - відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази.

Економічні цикли охоплюють не лише сферу безпосереднього виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Тому їх ще називають циклами відтворення. Матеріальна основа циклічного виробництва - масове фізичне оновлення капіталу і, насамперед, засобів праці.

І. Макроекономічна нестабільність :

циклічність як форма економічного розвитку

Наше суспільство прагне до економічного росту, а також до повної зайнятості і стійкого рівня цін. Протягом всієї історії людства спостерігається значний ріст економіки. Технічний прогрес, збільшення виробничих можливостей і життєвого рівня, являються стратегічними напрямками динамічного розвитку економіки.

Але довготривалий економічний процес не був рівномірним, а переривався періодами економічної нестабільності.

Періоди зростання економіки іноді затьмарювала інфляція, тобто підвищення рівня цін. Були і такі періоди, коли ріст поступався спаду і депресії, тобто низькому рівню зайнятості і виробництва. В деяких випадках було й таке, що коли поряд з підвищенням рівня цін різко зросло безробіття. Коротко говорячи, довготривала тенденція до економічного росту переривається і ускладнюється як безробіттям, так і інфляцією.[2]

У минулому при розгляді економічного циклу через обмеженість статистичної інформації приділяли надто велику увагу панікам або кризам, таким як банкрутство дутих колоніальних підприємств в Англії у 1720 р., і, звичайно, грандіозний біржовий крах у "чорний вівторок" 29.10.1929 р.

Пізніше почали говорити вже про дві фази економічнох активності: процвітання і депресію, або бум і кризу, з вершинами і низинами, які є поворотними точками між цими фазами.

Для ринкової економіки характерні періоди переважно екстенсивного і переважно інтенсивного типів економічного зростання. В основі такого чергування лежить перш за все циклічність економічного руху.

Циклічність економічного розвитку — це безперервні коливання ринкової економіки, коли зростання виробництва зміняється спадом, підвищення ділової активності — пониженням. Циклічність характеризується періодичними зльотами і падіннями ринкової кон'юнктури. Періоди підвищення економічної активності характеризуються переважно екстенсивним розвитком, а періоди пониження економічної активності — початком переважно інтенсивного розвитку. Отже, цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього немає розвитку економіки [1].

Розділ І. Загальна характеристика економічного циклу
1.1 Суть економічного циклу

Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Еконо-мічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.[1]

За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40—60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічні цикли (кризи)

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.[2]

В економічній літературі цикли різної тривалості отримали назви на ім'я їх дослідників. Так, цикли тривалістю 3-4 року іменуються як цикли Китчина, 10-річні цикли — цикли Жугляра або цикли Маркса, 15-20-річні цикли — цикли Коваля, 40—60-річні цикли — цикли Кондратьєва.

Основу економічного циклу складають періодично виникаючі економічні кризи. Рух виробництва від однієї економічної кризи до початку іншого і називається економічним циклом [1].

Можна дати найзагальніше визначення кризи. Економічна криза - це значне порушення рівноваги в господарській системі, часто що супроводиться втратами і розривом нормальних зв'язків у виробництві і ринкових відносинах, що кінець кінцем веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому. В свою чергова рівновага - стан економічної системи, при якому забезпечена балансова ув'язка ресурсів і мети господарського розвитку.

Органічна цілісність циклу виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для переходу до іншої. При цьому такий перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5.

Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли (які ще називають промисловими, або бізнесовими). Вони розрізняються за глибиною падіння економіки та терміном, протягом якого вона повертається у передкризовий стан.

1.2 Причини циклічного розвитку економіки

Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання, зумовлені специфікою сфери обігу — незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до цієї позиції стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між грошовим капіталом і пропозицією (І. Фішер).[4]

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причинами — наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

Характерними особливостями середніх циклів після Другої світової війни є:

по-перше, скорочення їх тривалості, що об’єктивно пов’язано із посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР;

по-друге, необов’язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення (без піднесення) настає нова криза;

по-третє, зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє і досвід державного антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою економікою.

Для коротких циклів, на відміну від циклів середньої тривалості (які відтворюють спосіб функціонування основного капіталу), матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

Довгі цикли (хвилі)

Довгострокові циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.[5]

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х роках XX ст. опублікував ряд аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Великобританії, Франції та США за період 100—150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток даного напряму наукового дослідження.