Економічнйи цикл

б) на періоди підвищувальной хвилі кожного великого циклу доводиться найбільша кількість соціальних потрясінь воєн, в революцій;

в) періоди пониженої хвилі кожного великого циклу супроводжуються тривалою і особливо різко виявленою депресією сільського господарства;

г) в період підвищувальної хвилі великих циклів середні капіталістичні цикли характеризуються стислістю депресії і інтенсивністю підйомів; в період пониженої хвилі великих циклів спостерігається зворотна картина". Н. Д. Кондратьев вважав, що, хоча вивчений період недостатній для остаточних висновків, існування великих циклів представляється, щонайменше, вельми вірогідним. Як перша гіпотеза для пояснення великих хвиль кон’юнктури була висунута концепція, істота якої полягає в наступному. "Великі цикли можна розглядати як порушення і відновлення економічної рівноваги тривалого періоду. Основна причина лежить в механізмі накопичення, акумуляції і розсіяння капіталу, достатнього для створення нових основних продуктивних сил".2 Згідно прогнозу Н. Д. Кондратьєва, після економічної кризи 1920-1921 рр. світове господарство вступає в низхідну смугу великого циклу, що провіщає надзвичайно великі господарські потрясіння. Це передбачення повністю виправдалося: в 1929-1933 рр. гігантська руйнівна хвиля захлеснула світову економіку.

Приблизно через півстоліття - в 1974-1975 рр. відбулося найглибше за післявоєнний період падіння виробництва. Ця обставина знов нагадала про великі цикли, знайдені Н.Д.Кондратьевим [2].

Була проведена періодизація "великих циклів". Кожний з них має п'ять фаз: 1) депресія, 2) пожвавлення, 3) під'їм, 4) процвітання і 5) стабільність. Кожна фаза має тривалість від 8 до 12 років. У зв'язку з цим були уточнені тимчасові відрізки протікання довгих хвиль:

1-а хвиля: від депресії 1772-1783 рр. до нестабільності 1812-1825 гг.;

2-а хвиля: від депресії 1825-1838 рр. до нестабільності 1866-1873 гг.;

3-а хвиля: від депресії 1873-1885 рр. до нестабільності 1913-1929 гг.;

4-а хвиля: від депресії 1929-1938 рр. до нестабільності 1966-1974 гг.;

5-а хвиля: від депресії 1974-1982 років... Н.Д.Кондратьев попереджав, що "великі цикли" можуть повторюватися "за інших рівних умов". Проте життя, як відомо, вносить численні поправки. До того ж концепція довгих хвиль не є універсальною теорією, покликаною пояснити всі економічні факти. Разом з тим вона є важливим науковим інструментом вивчення довготривалих закономірностей соціально-економічного розвитку [2].

Сучасні вітчизняні і зарубіжні дослідники внесли немало нового в концепцію "великих циклів". Перш за все підтвердилася нерівномірність і циклічність науково-технічного прогресу. Але не знайдений зв'язок довгих хвиль з оборотом основного капіталу. Було помічено, що характер цих хвиль обумовлений довготривалими коливаннями норми прибутку: періодами її зниження і зростання на протязі приблизно 50 років. При тривалому падінні норми прибутку (що відображає зниження ефективності економіки) нагромаджуються такі істотні суперечності, що звичайні хвилі середньої тривалості не можуть їх дозволити. Тільки під час "великих депресій" відбуваються глибокі структурні зміни в продуктивних силах і соціально-економічних відносинах.

1.5 Криза як один з факторів циклічного розвитку

Все різноманіття криз можна класифікувати по трьох різних підставах.

Перша підстава - по масштабах порушення рівноваги в господарських системах.

Загальні кризи охоплюють все національне господарство. Часткові розповсюджуються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.

Так, фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Воно виявляється в постійних бюджетних дефіцитах (коли витрати держави значно перевищують його доходи). Крайнім проявом фінансової кризи є неплатоспроможність держави по іноземних позиках (під час світової економічної кризи 1929-1933 рр. припинили платежі по зовнішніх позиках Великобританія, Франція, Німеччина, Італія. В 1931 р. США на рік відстрочили всі платежі по зовнішніх боргах).

Грошово-кредитна криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного і банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, гонитва населення і підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, а також норми банківського відсотка.[6]

Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку і знеціненні валюти окремих країн (брак іноземних "твердих валют", виснаження валютних резервів в банках, падіння валютних курсів).

Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.

Друга підстава класифікації криз - по регулярності порушення рівноваги в економіці:

А) Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва - циклічні кризи).

Б) Проміжні не дають початку повного ділового циклу і уриваються на якійсь фазі; є менш глибокими і менш тривалими.

Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.

Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства і викликається зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв'язків і ін. Прикладами можуть служити криза морського судноплавства в 1958-1962 рр., криза в текстильній промисловості в 1977 р. Аграрна криза - це різке припинення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін на сільськогосподарську продукцію).

Структурна криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень між галузями виробництва (однобоким і потворним розвитком одних галузей в збиток іншим, гіршому положення в окремих видах виробництва). Наприклад, в середині 70-х років виникла сировинна і енергетична криза. Третя підстава класифікації криз - по характеру пропорцій відтворювання. Тут виділяються два види криз.

Криза перевиробництва товарів - випуск зайвої якості корисних речей, що не знаходять збуту.

Криза недовироблення товарів - гострий їх брак для задоволення платоспроможного попиту населення [2].

Економічні кризи перевиробництва мають дві сторони. Одна з них - руйнівна. Вона пов'язана з ломкою, рішучим усуненням ненормальних пропорцій, що склалися, в народному господарстві. Нерідко великі надлишки товарів варварське знищувалися. От як описує такі випадки американський письменник Д.Стейнбек в романі "Кетяги гніву" (1939 р.):

"Апельсини цілими вагонами зсипають на землю. Люди їдуть за декілька миль, щоб підібрати викинуті фрукти, але це абсолютно неприпустимо! Хто ж платитиме за апельсини по двадцять центів за дюжину, якщо можна з'їздити за місто і отримати їх даром? І апельсинові гори заливають гасом з шланга, а ті, хто це робить, ненавидять самих себе за такий злочин, ненавидять людей, які приїжджають підбирати фрукти. Мільйони голодних потребують фруктах, а золоті гори поливають гасом".

Інша сторона - оздоровча. Вона неминуча, оскільки під час депресії падіння цін робить виробництво невигідним: воно не дає звичайного, середнього прибутку. Виходом з цього тупика стає оновлення основного капіталу (його активної частини - машин, устаткування). Це дозволяє здешевити виготовлення продукції, зробити її достатньою мірою прибутковою і вийти на нові, більш високі рубежі виробництва.

Отже, при класичному капіталізмі діяв мимовільний механізм циклічного розвитку макроекономіки. Вона могла не тільки входити у фазу спаду виробництва, але і без втручання держави повертатися до господарського підйому.

Кожна криза дозріває у фазах пожвавлення і підйому. Це фази стійкого розширення виробництва. В цей період збільшуються прибуток' населення і росте сукупний споживацький попит. Зростання споживацького попиту спонукає підприємців розширювати виробничі потужності і збільшувати капіталовкладення. Отже, росте попит на засоби виробництва. Збільшення загального сукупного попиту починає випереджати темпи зростання суспільного виробництва. Кругообіг індивідуальних капіталів протікає безперешкодно, знижується гострота конкурентної боротьби. Тому зменшуються стимули нових упроваджень, оновлення виробництва. Відтворювання протікає на переважно екстенсивній основі. Такий розвиток продовжується до тих пір, поки темпи зростання виробництва не починають випереджати темпи зростання платоспроможного попиту. Коли це відбувається, то наступає перевиробництво товарів, а разом з ним і економічна криза [5].

Економічна криза знаходить той, що перенакопичив капіталу, який виступає в трьох формах: перевиробництво товарного капіталу (зростання нереалізованої продукції), перенакопичило продуктивного капіталу (збільшення недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття), перенакопичило грошового капіталу (збільшення кількості грошей, не вкладених у виробництво). Загальним результатом перенакопичило капіталу стає зростання витрат виробництва, падіння цін і, отже, прибули.

Але економічна криза знаходить не тільки межу, але і імпульс в розвитку економіки, виконуючи стимулюючу («очисну») функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва і збільшення прибутку, посилюється конкуренція. Економічна криза приводить до морального зносу засобів виробництва, не здатних забезпечити прибуткове функціонування капіталу. Він же створює стимули для оновлення капіталу на новій технічній основі. Тому криза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки. З ним кінчається попередній період розвитку і починається наступний. Криза — найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової економіки [1].

Розділ ІІ. Аналіз впливу економічних циклів на розвиток економіки
2.1 Значення економічних циклів для ринку в Україні

Україна як незалежна держава переживає вже не першу фінансово-економічну кризу. Це є закономірним "побічним ефектом" ринкової економіки, курс на побудову якої задекларувала і дотримується, хоча і з певними зауваженнями, українська влада.

Нинішня криза для України матиме досить багатогранні негативні наслідки, які проявляться в зниженні об'єму ВВП, погіршенні фінансових результатів підприємств, падінні реальних доходів населення та охолодженні інвестиційної активності.

Проте сьогоднішня криза для України є необхідною і обов'язковою передумовою наступного економічного піднесення, як і криза 1998 року дала імпульс для десятилітньої фази зростання вітчизняної економіки.

Фінансово-економічні кризи створюють "ресурс зростання" для української економіки. Саме завдяки їм Україна отримує імпульс, з якого починається довгострокове, проте скінченне економічне пожвавлення.

Даний принцип лежить в основі протікання економічного циклу по-українськи. При цьому, він ґрунтується не на абстрактній тезі про конструктивний початок кризи як такої, а на конкретній специфіці її прояву в Україні.

Залишимо осторонь досить сумнівні твердження, що криза очищує та зміцнює економічну систему держави. Воно справедливе для економічно розвинутих країн, проте не спрацьовує в умовах перехідної економіки.

Ні економічна криза першої половини 90-х років минулого століття, ні фінансова криза 1998 року не сприяли поліпшенню галузевої конфігурації господарського комплексу України. Якщо 1991 року на сировинні та низькотехнологічні галузі промисловості припадало 25,6% обсягів промислового виробництва, то 2000 року їх частка зросла до 59,0%.

В той же час, питома вага машинобудування з 1990 року до 2000 року зменшилася з 30,5% до 13,2%, легкої промисловості - з 10,8% до 1,6%. В першій половині 2008 року - у вищій точці економічного піднесення, структура національної економіки була ще більш деформованою в бік сировинних і низько-технологічних галузей.

За нашими оцінками, в першій половині 2008 року - передкризовий період, на сировинні та низькотехнологічні галузі промисловості припадало близько 65% загальних обсягів виробництва. Для порівняння: частка машинобудування склала 13,9%, легкої промисловості - 0,7%.

Безумовно, за період 1991-2008 років відбулися значні економічні зрушення, такі як підвищення в структурі ВВП сфери послуг та підвищення ролі фінансової системи. В той же час, основою господарського комплексу України продовжує залишатися промисловий сектор, і ситуація в наступні 10-15 років навряд чи зміниться.

Проте саме вітчизняна промисловість характеризується найповільнішою динамікою якісних перетворень. Підприємства базових галузей не зуміли вчасно провести модернізації основних фондів, та оптимізувати технологічні процеси.

Натомість, спекулюючи на статусі бюджето- та містоформуючих, вони зуміли пролобіювати численні податкові пільги, "доходи" від яких, в більшості випадків, спрямовувалися на поповнення обігових коштів, а не на інвестиційні цілі.

Названі кризи лише зміцнили і кристалізували багатоукладне розбалансування національної економіки. Аналогічний ефект має місце і в умовах нинішнього спаду.

Теперішня криза в дуже малій мірі сприяє очищенню та зміцненню національної економіки, натомість вона продовжує "розгойдувати" її структуру, руйнуючи високотехнологічні галузі й консервуючи домінантний статус низько-технологічних та сировинних галузей.

Порівняльна характеристика галузевої структури промислового виробництва в Україні в кризовий і передкризовий рік[1]

(питома вага галузей за обсягом виробництва в діючих оптових цінах), %