Економічна суть та призначення державного бюджету

• податок з прибутку фізичних осіб;
• податок на прибуток корпорацій;
• акцизи;
• податок на додану вартість (У США ПДВ не застосовується);
• мита;
• доход від державних позик, що випускаються центральним урядом.

По витратах, навпаки, спостерігається  інша тенденція: збільшення питомої  ваги в загальній сумі витрат бюджетної  системи місцевих бюджетів, на які  уряд перекладає значну частину витрат на розвиток економічної і соціальної інфраструктури, а також частина  витрат на відтворення кваліфікованої робочої сили.

Система місцевих бюджетів також визначається державним устроєм (федеративний чи унітарний) і відповідним  адміністративним розподілом.

У кожній країні структура  державного бюджету має свої національні  особливості. Вона залежить від характеру  адміністративної системи, структурних  особливостей економіки й інших  факторів.

Організаційний устрій США  – федеративний. Федеральний бюджет влаштований за принципом “повного”  бюджету і складається з двох частин:

• власне урядовий чи бюджет федеральних фондів;
• довірчі фонди.

Власне урядовий бюджет охоплює  і фінансує загальнонародні програми, що пов'язані з політичними, економічними і соціальними функціями держави. Витрати бюджету використовуються на:

• військові цілі (займають центральне місце);
• апарат керування;
• економічні, зовнішньоекономічні, зовнішньополітичні і соціальні нестатки;
• виплата відсотків по федеральному боргу.

Дохідна частина бюджету  в основному формується за рахунок  податків (податок на прибуток акцизи, мита).

Федеральні фонди складають  близько 70 відсотків усього федерального бюджету. На них приходиться вся  сума бюджетного дефіциту.

У Великобританії Державний  бюджет складається з двох частин:

• звичайний бюджет;
• національний фонд позик[29].

Звичайний бюджет призначений  для фінансування поточних витрат держави. Його витрати підрозділяються на щорічно затверджені Парламентом  і консолідованого фонду постійних  витрат.

До щорічно затвердженого  відносять витрати на оборону, економічні і соціальні цілі, субсидії місцевим органам влади, допомога країнам, що розвиваються, (в основному тим, що входять у Британську співдружність  націй), на керування.

Дохідна частина бюджету  в основному формується за рахунок  податкових надходжень (понад 90%). Питома вага прямих і непрямих податків приблизно  рівна. Звичайні бюджети найчастіше дефіцитні і “покриваються” позичкою з національного фонду позик.

Доходи формуються за рахунок  надходжень: відсотків по довгострокових кредитах, прибутку емісійного департаменту Банку Англії, а також засобів, що надійшли зі звичайного бюджету  при утворенні позитивного сальдо.

В Франції центральний  бюджет складається з трьох частин:

• звичайний загальний (державний) бюджет;
• приєднані бюджети різних державних організацій;
• спеціальні рахунки казначейства.

Центральний бюджет розділяється на два види операцій: остаточного  характеру (безвідкличне фінансування), на котре приходиться близько 90% усіх бюджетних засобів і взаємного  характеру (кредити).

На долю загального бюджету  приходиться більш ніж 70% засобів  центрального бюджету. Загальний бюджет у своїй видатковій частині поділяється  на функціональний і інституційний (відомчий). Перший групує витрати виходячи з їхніх функцій, що використовуються на утримання адміністративних служб, обслуговування державного боргу, капіталовкладення, витрати, що супроводжують капітальні вкладення, трансферти. Другий – групує витрати по відомствах, що виконує  бюджет і направляє на: оборону, сплату відсотків і погашення державного боргу, економічні, соціальні, загальнодержавні, міжнародні, надання допомоги країнам, що розвиваються.

Основними видами доходів  загального бюджету є прямі і  непрямі податки і надходження  від підприємницької діяльності держави. Близько 40% усіх податкових надходжень дає індивідуальний податок на прибуток і податок на прибуток корпорацій. Серед непрямих податків, основне  місце в податковій системі займає податок на додану вартість[20,37c].

Приєднані бюджети введені  для організацій, що не мають статусу  юридичної особи, але здійснюють торгово-промислову діяльність і мають  фінансову автономію (бюджети пошти, телеграфу, телефону, національна друкарня, монетний двір).

У Японії, для забезпечення діяльності держави, функціонує центральний  бюджет (загальний рахунок центрального уряду), інвестиційний бюджет 457 спеціальних  рахунків.

Витрати центрального бюджету  побудовані по функціональній ознаці і відбивають основні задачі і  функції держави і спрямовані на фінансування військових витрат, витрати  економічного і соціального характеру, загальнодержавного (утримання імператорського  двору, органів керування), дотацій  місцевих бюджетів, виплати відсотків  по державному боргу.

Інвестиційний бюджет являє  собою щорічно встановлену програму капітальних вкладень і позик. Цей  бюджет призначений для державних  корпорацій і місцевих органів влади.

Спеціальні рахунки охоплюють  рахунка державних підприємств, корпорацій, фондів. Велика кількість  спеціальних рахунків – характерна риса фінансової системи Японії. Місцеві  органи влади нараховують біля семи тисяч подібних рахунків.

Затверджений державний  бюджет діє протягом визначеного  періоду – бюджетного року. Звичайно він дорівнює 12 місяцям. У XIX столітті досить розповсюдженими були багаторічні  бюджети. Початок ХХІ століття характеризувався майже повсюдним переходом до складання однорічних бюджетів. З 60-х  років у результаті розвитку програмування  як однієї з форм державно-монополістичного регулювання економіки поряд  з однорічними бюджетами в  багатьох країнах стали розроблятися також бюджети на наступні чотири роки, що містять проектні оцінки.

У різних державах початок  бюджетного року визначений по-різному. Так, у Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Голландії, Швейцарії він збігається з календарним роком; у Великобританії, Японії. Канаді бюджетний рік починається  з 1 квітня і закінчується 31 березня, у Швеції, Норвегії - з 1 липня по 30 червня. у США - з 1 жовтня по 30 вересня. На це звичайно є історичні причини, традиції, пов'язані з термінами  скликання сесій законодавчих органів. У федеративних державах бюджетний  рік у членів федерації може не збігатися з федеральним бюджетом. У США, наприклад багато штатів мають  інший початок бюджетного року.

Пільговий термін - час, наданий  для завершення фінансування окремих  об'єктів, закриття фінансових рахунків.

Цей період коливається по країнах від одного до п'яти місяців. Протягом цього часу уряд має право  робити фінансування за рахунок засобів, передбачених по вже за бюджетному року, що скінчився, не просячи нових  дозволів бюджетний рік із включенням пільгового терміну утворить рахунковий період, під яким розуміється фактичний період виконання бюджету з додаванням пільгового терміну[26,154c].

Підсумовуючи, можна сказати, як і Великобританії в 1973-1975 рр. Україні  теж потрібно реформувати територіально-адміністративну  реформу, щоб скоротити число  місцевих бюджетів з 12 тисяч до числа, яке б давало можливість полегшити  фінансові взаємини центральних  і місцевих органів влади.

Крім цього можливо  треба подумати над зниженням  ставки непрямих податків. Не всі розвинуті  країни мають податок на додану вартість, а якщо і мають, то його ставка значно нижча, у Великобританії, наприклад, деякі товари і послуги мають  нульову ставку ПДВ, в Франції - 19,6 відсотка, в Великобританії - 17,5 відсотків, в Германії - 16 відсотків [27].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Для ефективного розв'язання всіх взаємозалежних економічних та соціальних проблем Україна повинна переорієнтуватися на модель, яка передбачає розширення повноважень та відповідальності Уряду. Основним недоліком такої діяльності є те, що бюджетні витрати, пов'язані з вибором стратегії конкурентоспроможності, будуть відчутними відразу після її впровадження, тоді як переваги виявляться лише з часом. Але у кінцевому підсумку така політика зменшить вартість товарів і послуг для споживачів, підвищить шанси України на успіх на світових ринках, забезпечить економічне зростання, зайнятість та добробут, дозволить підвищити життєвий рівень населення.

Як видно з вищевикладеного, основною причиною бюджетних проблем  є систематичне невиконання дохідної частини бюджету. У результаті держава виявляється не в змозі виконувати узяті на себе зобов'язання.

     Реальність  доходів бюджету залежить багато  в чому від правильності

прогнозування соціально-економічних  процесів на майбутній бюджетний  рік.

Прорахунки цього прогнозування  є однієї з основних причин, що породжують

проблеми бюджетного планування.

     Однак слід  зазначити, що навіть максимально  правильне планування доходів бюджету не являється достатньою умовою виконання дохідної і видаткової частини бюджету через негативну практику внесення, що має місце, змін у чинне законодавство по податково-бюджетних питаннях 1999 бюджетного року після прийняття Закону України про Державний бюджет на даний рік. Так, цього рокучерез прийняття трьох законів бюджет недоодержить близько 2 млрд грн.

  Необхідно підкреслити, що незадовільний стан виконання бюджету негативно впливає на економічні процеси в цілому. Невиконання бюджетних зобов'язань приводить до виникнення нових неплатежів, підриваючи тим самим основи ринкового механізму.

     Бюджетна політика, спрямована на постійне скорочення  витрат, без

цілеспрямованих дій по збільшенню дохідної частини бюджету може привести до розвалу економіки держави.

Причиною проти дії  бюджетним витратам у цьому разі може бути негативне ставлення громадян до стягнення податків, яке вважається прямою конфіскацією приватних коштів. На жаль, неможливо зважити вплив усіх різноспрямованих факторів, як визначають вигоди і витрати суспільних благ, і встановити нетто-ефект. Але навіть тоді, коли бюджет можна визнати оптимальним за розміром, він може бути неоптимальним за структурою, тобто в деяких сферах витрати будуть надто високими, а в інших — надто низькими.

Питання обмеження державних  витрат дуже актуальне і для України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України  від 28.06.1996, №254к/96-ВР 

2. Бюджетний кодекс України  від 21.06.2001р. №2542-ІІІ. 

3. Про джерела фінансування органів державної влади: Закон України від 30.06.1999р. №783-ХІ V .

4. Про рахункову палату Верховної Ради України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №43.

5. Про структуру бюджетної класифікації України: Постанова Верховної Ради України прийнята 12.07.1996р. №327.

6. Про Державне казначейство України: Указ Президента України від 27.04.1995р. 3335/95 // Фінанси України, - 1996. - №7. – С.117.

7. Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету: Постанова Кабінету міністрів України і Національного банку від 14.01.1997р. №13.

8. Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання і коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом і місцевими бюджетами: Постанова КМУ від 05.09.2001р. №1195.

9. Порядок управління єдиним казначейським рахунком: Наказ Державного казначейства України від 11.02.2002р. №23.

10. Про затвердження бюджетної класифікації: Наказ Міністерства фінансів України №604 від 27.12.2001р. // Податки і бухгалтерський облік. – 2002. - №9.

11. Про порядок касового виконання Державного бюджету за видатками: Наказ Державного казначейства України від 22.01.2001р. №3.

Основна навчально-методична  література:

12. Алексєєв І.В., Ярошевич Н.Б., Чушак-Голобородько А.М. Бюджетна система: Навчальний посібник. – К.: “Хай-Тек Прес”, 2008. – 376с.

13. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навч. посібник / За заг. ред. Базидевича В.Д. – К.: Атака, 2009. – 368с.

14. Бюджетна система: Навчальний посібник / Керів. авт. кол. і наук. ред. проф.Л.О.Омелянович. – Х.: ВД “ІНЖЕК”, 2008.

15. Бюджетна система України: Навч. посібник / Булгакова С.О., Василенко Л.І., Єрмоленко Л.В., Огонь Ч.Б., Масляннікова Т.С., Чечуліна О.О. / За ред. С.О.Булгакової – К.: КНТЕУ, 2009. – 864с.

16. Василик О.Д. Податкова система України: Навч. посібник. – К.: ВАТ “Поліграф книга”. – 2008. – 478с.

17. Гушта О.В. Порядок формування та використання коштів місцевих бюджетів // Фінанси України. – 2005, №1. – С.10-13.

18. Дяченко Я.Я. Детінізація економіки у системі макроекономічного регулювання // Фінанси України. – 2009, №2. – С.68-77.

19. Жибер Т.В. Бюджетна політика України // Економіка і прогнозування. – 2005, №2. – С.7

20. Жибер Т.В. Проблеми вдосконалення виконання Державного бюджету в Україні // Фінанси України. – 2008, №8. – С.8-11.

21. Зайчикова В.В. Фінансова регіональна політика держави // Фінанси України. – 2009, №6. – С.29-35.