Економічна суть та призначення державного бюджету

  В Україні понад  90 % усіх бюджетів дотаційні й  лише 8 % - це бюджети, які є донорами  в умовах чинної системи бюджетного  регулювання. За відсутності в  достатньому обсязі власних доходів  видатки місцевих бюджетів забезпечуються  за рахунок надання трансфертів  із державного бюджету, які  відіграють важливу роль у  формуванні доходів місцевих  бюджетів. Отже, питома вага трансфертів  у доходах місцевих бюджетів  має сталу тенденцію до зростання[18,271c].

 

2.2. Динаміка видатків  бюджету України протягом 2005-2010 рр.

 

Видатки з державного бюджету  України — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізова-пого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумов­лена  низкою факторів: природою і функціями  держави, рівнем соціально-економічного розвитку країни, адміністративно-територіальним устроєм держави, формами надання  бюджетних коштів тощо. Поєднання  цих факторів породжує систему видатків державного бюджету України. Однак  соціально-економічний розвиток України  останніми роками кардинально змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками, які пов'язані з економічною функцією держави. Левова частка бюджетних коштів, майже 65-70%, спрямовувалась у галузі матеріального виробництва. Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка зорієнтована безпосередньо на забезпечення благ людини, не має свого фінансо­вого втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміститись, насамперед, у бік посилення соціальної функції держави і зміни напрямку та змісту економічної функції.

Державний бюджет України  передбачає видатки на:

— фінансування загальнодержавних  централізованих програм підтримання  та підвищення життєвого рівня населення, заходів щодо соціального захисту;

— фінансування заходів  у галузі освіти, культури, науки, охорони  здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що має загальнодержавне значення;

— фінансування виробничого  і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних  програм;

— національну оборону;

— охорону навколишнього  природного середовища;

— утримання правоохоронних і митних органів;

— утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;

— здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;

— трансферти, що передаються  з державного бюджету України  до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— виплату усіх видів  пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, які постраждали від  Чорнобильської катастрофи, виплату  допомог з безробіття, витрати на професійне навчання незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

— утворення державних  матеріальних і фінансових резервів;

— інші заходи, що фінансуються з державного бюджету України  відповідно до законів України[26,161c].

Проаналізуємо фіскальну  політику у сфері державних видатків в Україні. Структура видатків Зведеного бюджету України за економічною класифікацією відображає співвідношення на користь поточних видатків, частка яких у 2010 р. склала 91,9 в.п. проти 8,1 в.п., які припадають на долю капітальних видатків. При чому за період 2005-2010 рр. питома вага поточних видатків збільшилася на 4,8 в.п., а капітальних видатків знизилася на аналогічну величину.

Поточні видатки  Державного бюджету у 2005 році складали 87% (або 28,0 ВВП);

• 2006 рік: 86,0%, 27,7 ВВП;
• 2007 рік: 82,9%, 26,0 ВВП;
• 2008 рік: 86,7 %, 28,3 ВВП;
• 2009 рік : 93,3 %, 31,9 ВВП;
• 2010 рік : 92,9 %, 31,7 ВВП.

Щодо соціальних трансфертів, то вони склали:

• 2005рік: 27,5%, 8,8 ВВП;
• 2006 рік: 22,4 %,7,2 ВВП;
• 2007 рік: 19,8%, 6,2 ВВП;
• 2008 рік: 23,1%, 8,3. ВВП;
• 2009 рік : 24,7%, 8,3 ВВП;
• 2010 рік: 26,5 %, 9,2 ВВП.

Капітальні видатки  за даний період складали:

• 2005 рік: 12,9%, 4,1 ВВП;
• 2006 рік: 14,0 %, 4,5 ВВП;
• 2007 рік: 17,1%, 5,4 ВВП;
• 2008 рік: 13,3 %, 4,3 ВВП;
• 2009 рік: 6,5 %,  2,2 ВВП;
• 2010 рік: 3,9 %,1,14 ВВП.

Видатки бюджету України  на придбання основного капіталу складали:

• 2005 рік: 5,6 %, 1,9 ВВП;
• 2006 рік : 6,7 %, 2,2 ВВП;
• 2007 рік : 7,9% , 2,5ВВП;
• 2008 рік: 6,9 %, 2,3 ВВП;
• 2009 рік: 3,5 %, 1,2 ВВП;
• 2010 рік: 3,9%, 1, 4 ВВП.

Витрати бюджету України  на капіталбні трансфети протягом даного періоду складали:

• 2005 рік: 6,6 %, 2,1 ВВП;
• 2006 рік: 7,1 %,2,3 ВВП;
• 2007 рік: 8,7 %, 2,7 ВВП;
• 2008 рік: 5,7 %, 1,9 ВВП;
• 2009 рік: 2,8%, 0,9 ВВП;
• 2010 рік: 4,0%,1,4 ВВП.

У структурі капітальних  видатків спостерігається значне зниження бюджетних інвестицій (видатків на придбання основного капіталу). Так, у 2010 р. їх частка склала 3,9 в.п. проти 5,8 в.п. у 2005 р. Такі тенденції, на нашу думку, не характеризують структуру видатків як таку, що орієнтована на економічне зростання. Підтвердженням цьому є  відповідність динаміки реального  зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) та питомої ваги видатків у  ВВП. Існує обернена залежність між  зростанням частки поточних видатків у ВВП та темпами зростання  національної економіки. І навпаки, зростання питомої ваги капітальних  видатків у ВВП, головним чином видатків на придбання основного капіталу, стимулює економічне зростання.

Рис.6. Динаміка зростання  ВВП та питомої ваги Зведеного  бюджету України за 2005-2010 роки.

Рис. 6 . Динаміка реального  зростання ВВП та питомої ваги видатків Зведеного бюджету України  у ВВП за період 2005-2010 рр.

Отже, на основі проведеного  аналізу, ми дійшли наступних висновків: напрямками трансформації державних  видатків у контексті стимулювання економічного зростання мають стати: підвищення частки капітальних видатків, зокрема бюджетних інвестицій; нарощування  потенціалу інноваційної складової  Зведеного бюджету України[15,511c].

2.3. Процес використання  позик і кредитів як дохідного  джерела Державного бюджету України.

 

Дефіцит державного бюджету, залучення й використання позик  для його покриття призвели до формування державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього  боргу, а також відповідно зростання  витрат на його обслуговування зумовлюють необхідність розв'язання проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів удосконалення  механізму його управління. Як переконує  досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений  зовнішній і внутрішній борг, тим  активніше входить його обслуговування у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні.

Основою системи управління державним зовнішнім боргом є  безперервний моніторинг — збір, обробка  та аналіз інформації — з метою  оптимізації процесу управління ним. Аналізуючи інформацію про державний  борг, розраховуючи оптимальні та критичні значення його показників, оцінюючи ризики, визначають рівень кредитоспроможності  країни та необхідність застосування інструментів активного управління боргом. Важливою складовою аналізу  державного зовнішнього боргу є  дослідження періодизації його розвитку.

Вивчаючи проблему державного боргу України, важливо визначити  його структуру, тенденції, можливі  напрямки необхідні розміри обслуговування погашення кожного структурного елементу державного боргу.

Проблема державного боргу  України нерозривно пов'язана з  вирішенням проблем дефіциту платіжного і торгового балансів, зростанням зовнішньої та внутрішньої заборгованості. Макроекономічна ситуація, яка склала в Україні, а також політична  нестабільність, незбалансованість  дій різних гілок влади — одна з головних причин неефективного  використання державних кредитів і  зростання заборгованості.

Суттєвим фактором зростання  державного боргу є також нецільове  використання державних запозичень, відсутність урядового контролю за їх використанням у виробництві, тобто рентабельністю залучення  у виробничий процес.

Державний борг України на 1 жовтня 1998 року за даними Міністерстерства фінансів становив 50,5 млрд. грн., у тому числі державний зовнішній борг 10,9 млрд. дол. США, або 37,1 млрд. грн. (73,47%), а державний внутрішній борг — 13,4 млрд. грн. (26,53%).

Міжнародна фінансова  практика виробила різні критерії оцінки критичного рівня державного боргу  щодо можливості країни з його обслуговування. Так, наприклад, Світовий банк вважає критичним  рівень державного зовнішнього боргу, якщо він перевищує 50% від ВВП. Відповідно до вимог Маастріхської угоди державний борг не повинен становити більш як 60% ВВП країни[30].

Виходячи з наведених  вище критеріїв оцінки державного боргу  Україна має такі фактичні показники:

державний борг до БВП — 50%;

державний зовнішній борг до ВВП — 37%.

Отже, у відповідності  з даними Міністерства фінансів державний  борг України за тенденції його постійного зростання і водночас падіння  реальною ВВП стрімко наближається до критичного значення цих показників.

До основних структурних  елементів державного боргу України  можна віднести такі зобов'язання:

• кредити, отримані Україною від міжнародних фінансових організації МВФ, Світового банку, ЄБРР;державні кредити, отримані від іноземних держав та іноземних приватних банків;
• заборгованість держави з розміщення державних цінних паперів;

іноземні кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії Уряду;

• заборгованість уряду за отримані кредити від комерційних банків;

кредити, отримані урядом України  від НБУ;

• заборгованість держави з невиплаченої заробітної плати та інших соціальних виплат:
• зобов'язання держави щодо компенсації заощаджень громадян в установах Ощадбанку[8,19c].

Основним кредитором України  є МВФ. Фінансові ресурси надаються  на пільгових умовах. Так, кредити  Міжнародного валютного фонду "STF" та "STAND-BY" надані Україні на 10 і 5 років, при цьому пільговий період (відстрочка сплати процентних платежів) становить відповідно 4,5 і 3,25 років. Плата за користування кредитами  здійснюється на умовах значно вигідніших, ніж ринкові, процентна ставка нижча  за "LIBOR".

За рахунок цих кредитів формувалися резерви НБУ для  підтримки стабільності національної валюти і фінансувалося покриття дефіциту платіжного балансу. Значення кредитів від МВФ полягає ще й  у тому, що політика МВФ визначає відповідні дії Світового банку (МБРР) і ЄБРР. Отримання кредитів від МВФ країною з низьким  кредитним рейтингом і підвищеним ступенем кредитного ризику створює  країні-позичальнику доступ до міжнародного ринку позичкового капіталу.

Від Світового банку Україна  отримала кредитів на загальну суму понад 1,5 млрд. дол. Вони також надавалися на пільгових умовах на термін до 17 років із відстрочкою сплати і  ставкою процента за кредит близько 7%. Умовою надання кредитів є проведення ринкових реформ, реструктуризація економіки  України, розвиток сільського господарства, вугільної промисловості, металургії. Європейське Співтовариство, Європейський банк реконструкції та розвитку надали Україні кредитів на суму 350 млн. дол.

В офіційній практиці вважається, що використання зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту не відноситься  до інфляційних засобів. Це вірно, але  лише з позиції сьогоднішнього дня. Адже через певний час починається  обслуговування зовнішнього боргу, витрати на яке зростають абсолютно  і навіть можуть збільшитись відносно у структурі видатків державного бюджету, ускладнюючи можливості скорочення його дефіциту.

Таким чином, залучення зовнішніх  джерел фінансування бюджетного дефіциту не є безпечним для країни і  не може вважатись неінфляційним. Інфляція лише віддаляється до періоду, коли починають  зростати затрати по обслуговуванню зовнішнього боргу.

Управління боргом стає важливим фактором грошової і фінансової політики, її ефективним інструментом.

За наявності великого зовнішнього боргу стає проблематичним вирішення завдання зміцнення довіри до національної валюти, протидії інфляції, забезпечення необхідними валютними  резервами і досягнення конвертованості  національної грошової одиниці. Особливо гостро стоїть питання про можливі  несприятливі наслідки у випадку надмірної девальвації національної валюти і збільшення внаслідок цього реального тягapя платежів по обслуговуванню зовнішнього боргу.

Все це вкрай актуально  і для України, що обумовлює необхідність розробки концептуального підходу  до управління обслуговуванням зовнішнього  боргу. Його основними елементами, на нашу думку, мають стати: регулювання  обсягів боргових зобов’язань; умов одержання кредитних коштів у  борг чи відстрочки в оплаті товарів  і послуг; використання державного боргу перед іншими країнами для  досягнення певних цілей фінансової, грошової чи в цілому економічної  політики.