Економічна суть та призначення державного бюджету

У процесі реалізації названого  концептуального підходу необхідно  передбачити декілька етапів здійснення програми використання боргів: розробка концепції одержання і використання боргових коштів; їх планування; обґрунтування  їх цільового використання; оцінка ефективності проектів, реалізованих із застосуванням боргових коштів. Можливе також використання елементів  саморегулювання варіантного й  індикативного планування процесу  залучення і направлення боргових коштів.

Програма зовнішніх боргів має включати декілька розділів. По-перше, обґрунтування оптимального їх обсягу. По-друге, встановлення конкретних форм залучення боргових засобів, які  б найповніше відповідали національним інтересам і національній безпеці. По-третє., застосування найраціональнішої  структури кредитів. Здійснюючи планово-прогнозну  роботу, важливо і вносити в  неї певні корективи стосовно як тих чи інших аспектів залучення  боргових коштів, так і загальних  вимог щодо регулювання державного зовнішнього боргу.

При обґрунтуванні річного  обсягу зовнішніх коштів і на перший (п'ятирічний) період доцільною є  розробка декількох варіантів. Критерієм  вибору найоптимальнішого мають  стати граничні розміри зовнішнього  боргу з урахуванням зобов'язань  по боргових платежах, забезпечення критичного імпорту, додаткових потреб у валютних коштах для підтримки поточного  платіжного балансу, непередбачених потреб. Важливо особливо виважено приймати рішення про одержання державою торгових та інвестиційних кредитів, які далеко не завжди забезпечують очікуваний результат.

В залежності від конкретної ситуації можливе й дострокове залучення  валютних коштів з метою використання їх у подальших періодах. Це пов’язано  з прогнозом зміни в негативний бік пропозиції і попиту на ринку  міжнародних кредитних ресурсів і дає змогу одержати необхідні  суми боргових засобів на вигідніших умовах, ніж через певний час.

Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього боргу, його скорочення, а значить, і зміцнення  негативного впливу на бюджетний  дефіцит необхідний державний контроль за показниками боргової залежності, що встановлюються шляхом співставлення  обсягу заборгованості і платежів по ній з величиною ВВП і розміром експорту. Тут слід враховувати, що Україні як державі з перехідною економікою об'єктивно властива низька питома вага експорту у ВВП. Очевидно, що ця причина, а також недостатня інтеграція вітчизняної економіки  світовий ринок роблять більш  обґрунтованим використання як бази для встановлення рівня реальної боргової залежності не показника ВВП, а обсягу експорту.

Для якісного управління зовнішнім  боргом і пом'якшення його впливу на бюджетний дефіцит слід також  глибше аналізувати умови, на яких надаються  зовнішні кредити. Очевидно, що більшу перевагу (якщо це можливо) доцільно віддавати  довгостроковим позичкам, тому що це не обтяжує боржника подальшими турботами  і додатковими затратами по пролонгації  короткострокових кредитів. Це особливо актуально для України, яка вже  й так має істотний зовнішній  борг. Крім того, необхідно вивчати  й розробляти підходи щодо інших  умов одержання зовнішніх коштів зокрема, враховувати, чи є ці умови  ринковими чи неринковими, в якій валюті надаються кошти, чи є пільговий  період, як і ким (чим) фінансується кредит тощо.

З часом Україна вийде  на світовий ринок з облігаційними  позичками. Це вимагатиме врахування специфічних  форм їх обороту на фондовому ринку, умов емісії й розміщення, особливостей діяльності й впливу на ринок цінних паперів міжнародних і національних фінансово-кредитних інститутів[23,40c].

Зміцнення вільного доступу  України до міжнародних фінансових ринків дозволить використовувати  нові облігаційні позички для  дострокового погашення іноземних  кредитів, які одержані на менш вигідних умовах. Іншими словами, йдеться про  можливість самостійно переглядати  умови виплати зовнішніх позичок  без погодження їх з кредиторами. Однак при цьому слід враховувати  і вірогідні потенційні перепони та труднощі включення в світовий фінансово-кредитний ринок країн  з істотним зовнішнім боргом і  відсутністю достатнього досвіду  розміщення облігаційних позичок на зовнішньому ринку кредитних  ресурсів.

Раціональне управління зовнішнім  боргом передбачає й аналіз варіантів  вибору кредитів. На практиці це не обов'язково виступає наче завершальною стадією  розробки програми залучення зовнішніх  боргових коштів. Орієнтація на певну  структуру кредиторів нерідко є  переважно визначальним моментом по відношенню до обсягів і умов одержання  зарубіжних кредитних коштів. Ще далекий  від оптимального механізм використання кредитів міжнародних фінансових організацій, які є особливо привабливими не лише внаслідок своєї пільговості, а  ще й тому, що зміцнюють довіру інших  кредиторів, особливо недержавних.

Враховуючи серйозні труднощі нашої держави в обслуговуванні зовнішнього боргу, іноземні кредитори  можуть наполягати на забезпеченні нових  позичок шляхом депонування валютних ресурсів на спеціальних рахунках у  західних банках. Широкомасштабне застосування таких заходів негативно вплине на внутрішній валютний ринок і стабілізацію національної грошової одиниці.

В перспективі необхідно  поступово відходити від практики одержання боргових коштів від імені  уряду, що в принципі відповідає практиці країн з розвинутою економікою. Однак, слід мати на увазі й те, що в перехідних умовах відмова уряду від частини  зарубіжних кредитних коштів на користь  тих чи інших суб єктів господарювання може зумовити й негативні наслідки. Адже уряд (державні органи) має вищий кредитний рейтинг, ніж підприємницькі структури. Тому за інших рівних умов можливе залучення в економіку країни зовнішніх коштів на вигідніщих умовах[10,34c].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ УКРАЇНИ.

3.1. Вдосконалення  чинної системи бюджетних надходжень.

 

Оскільки в структурі  доходів Державного бюджету України  основну частку складають податкові  надходження, то вдосконалення діючої системи оподаткування буде мати найбільш вагомий вплив на подальше поліпшення системи доходів державного бюджету. Необхідність удосконалення  податкової системи України очевидна. На даний час ця система потребує перенесення центру ваги з фіскальної функції до регулюючої. Якщо проаналізувати відсоток доходів зведеного бюджету  країни у структурі ВВП, то бачимо, що спостерігається стійка тенденція  до зниження цієї частки у ВВП (2006 рік  – 37,1%; 2007 рік – 30,1; 2008 рік – 28,2%; 2009 рік – 25,4%). На даний момент цей  показник стабілізувався і складає 25,9% [10,83-84c].

 Це говорить не про  велике податкове навантаження  на платників податків, а, навпаки,  про зниження із року в рік  рівня оподаткування в країні. Враховуючи досвід проведення  податкових реформ у розвинених  країнах та орієнтуючись на  завдання та потреби України  в сучасних умовах, можна запропонувати  такі методи щодо розвитку  податкової системи: по-перше,  одночасне застосування множини  податків та єдиного податку  для різних суб’єктів господарювання; по-друге, справедливе використання  податків на споживання і прямих  прибуткових податків як основних  складових податкової системи;  по-третє, використання доходів  юридичних осіб як основних  об’єктів прибуткового оподаткування  (на підставі досвіду європейських  країн) та широке застосування  непрямих методів перерозподілу  незадекларованих доходів населення  через податки на споживання по-четверте, перехід до ідеології партнерських відносин між платниками та органами ДПС після стабілізації економіки країни та переорієнтації функціонування оподаткування на умовах чіткого визначення форм та методів справляння податків; по-п'яте, кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання - тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки; по-шосте, з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації – все це значно гальмує реальні інвестиції тощо.

Таким чином, можна зробити  висновок, що з метою визначення дієвості податкового законодавства  і його впливу на формування доходів  бюджету пропонується ввести показники  оцінки ефективності бюджетних рішень зокрема: індекс ефективності прийнятого законодавчого акта з питань оподаткування, індекси зміни обсягу надходжень, пільг та податкової заборгованості після введення закону. Визначені  критерії ефективності податкового  законодавства та відповідні показники  його оцінки, на нашу думку, сприятимуть  поліпшенню прийняття рішень і вибору з метою досягнення оптимально допустимого  рівня податкового навантаження на товаровиробника, максимально можливого  перерозподілу ВВП через бюджет та забезпечення реального бюджетного навантаження[18,77c].

3.2. Проблеми планування  та формування видатків бюджету  України.

Формування і розподіл видатків починається на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання  бюджету по видатках за попередній період. Звітні дані про виконання  бюджетів по видатках, що є у розпряженні  як Міністерства фінансів України, так  і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою  очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається  до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця  року дають змогу визначити очікуване  виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки яких не буде у плановому році.

Видатки бюджету класифікуються за:

• функціями,    з    виконанням   яких   пов'язані   видатки (функціональна класифікація видатків);
• економічною характеристикою операцій,  при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);
• ознакою  головного  розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);
• за    бюджетними    програмами   (програмна   класифікація видатків).

На сьогоднішній день можна  виділити такі актуальні проблеми процесу  формування місцевих бюджетів в Україні  як:

- існування істотних  протиріч в нормативно-законодавчій  базі;

- надмірна централізація  управління місцевими бюджетами  та відсутність чіткого розподілу  компетенції між центральними  та місцевими органами самоврядування;

- нестабільність джерел  формування доходів місцевих  бюджетів та відсутність ефективного  механізму міжрегіонального перерозподілу  державних доходів; 

- недосконалість міжбюджетних  відносин, що зумовлена їх невідповідністю  швидким змінам, що відбуваються.

Задля  покращення  наповнюваності  коштами  місцевих  бюджетів  необхідним є вирішення таких завдань:

-  формування  мінімальної   фінансово-ресурсної  бази  в   органах  місцевого самоврядування, що включає місцеві податки  і збори на комунальну власність; 

-  закріплення  за  місцевими  бюджетами  на  довгостроковій  основі загальнодержавних  податків;

-  надання  місцевим  органам  влади  більших   прав щодо  регулюючих  ставок  закріплених  за  місцевими   бюджетами  податків,  розширення  податкової  бази місцевих бюджетів;

-  вироблення  чітких  критеріїв  надання  державної   підтримки  розвитку регіонів;

-  забезпечення на конкурентній  основі процедур фінансування  регіональних програм; 

- упровадження механізму  надання бюджетних трансфертів  для забезпечення виконання делегованих  повноважень; 

-  забезпечення  формульної  системи  розподілу  фінансових  ресурсів за визначеними критеріями.

Проте найголовнішою проблемою  формування та планування видатків бюджету  України є недосконале законодавство  України,воно є застарілим. Потрібно внести масу змін у законодавство  для більш ефективного  розподілення видатків бюджету України, а також необхідно досконало перевіряти і контролювати кошти бюджету,які вкладаються в певну галузь[20,11-18c].

3.3.Використання  зарубіжного досвіду щодо процесу  вдосконалення бюджетної системи  України.

В сучасних умовах бюджет є  обов’язковою умовою ефективного функціонування будь-якої держави, і розвинені зарубіжні  країни пройшли значний шлях, який вимірюється сторіччями, завдяки  чому кожна країна напрацювала свою схему бюджетних відносин.

Західна політична і економічна теорія приділяє бюджетним відносинам значну увагу. Бюджет розглядається  як економічна категорія, політичний інститут, центральна ланка фінансової системи.

В процесі розвитку держав формувались і поліпшувались  бюджетні системи. На сьогодні в розвинених країнах існують дві форми  державного устрою – унітарна (єдина, ціла) та федеративна. Бюджетні системи  унітарних держав (Франція, Італія, Японія) складаються із державного та місцевих бюджетів, а бюджетні системи федеративних держав (США, Канада, ФРН) – із федерального бюджету, бюджету членів федерації та місцевих бюджетів.

Після Другої світової війни  процес централізації бюджетної  системи у всіх державах різко  підсилився, у відношенні доходів. Істотно  зросла питома вага державного бюджету  в загальному обсязі ресурсів бюджетної  системи. У США – більш 50%, Великобританії – більш 70%.

У державний бюджет направляються  найбільші доходи: