Дослідження ринкових перспектив фінансових посередників: особливості формування страхового портфеля

    розвиток основного продуктового ряду шляхом пропозиції клієнтам нових об'єктів страхування, підвищення привабливості умов страхових полісів;

    освоєння  суміжних, близьких до страхових продуктів  видів операцій;

    експансія в інші види фінансового бізнесу. У США і провідних країнах Європейського союзу деякі найбільш великі страхові компанії пішли по шляху максимальної універсалізації своєї діяльності за придбання непрофільних видів бізнесу - комерційних та інвестиційних банків, фінансових компаній, організації інвестиційних та пенсійних фондів.

    Зазначені обставини, сприяють перетворенню страхових  організацій у впливових учасників  фінансового ринку. Крім того, зміцнення  зв'язків з банківськими та іншими кредитними інститутами сприяє підвищенню ефективності страхових компаній і  запускає механізм позитивного зворотного зв'язку, коли зміцнення одних фінансових інститутів сприяє розвитку інших. У  результаті зростає ступінь довіри економічних агентів до фінансових інновацій, що позитивно позначається на темпах і якості економічного зростання.

    Таким чином, виконання страховими організаціями їх класичних функцій, накопичення великого масиву інформації, сприяє виникненню нетрадиційних функцій страхових компаній, функцій фінансових посередників і означає, що дані інститути набувають важливий статус виробників інформації та активно залучаються до фінансування інвестиційних процесів. [7]

    В розумінні взаємозахисту і взаємодопомоги страхування існує від самого початку існування людства. Зокрема  і на землях сучасної України. 

1.2. Державне регулювання страхової діяльності 

      Страховий ринок як частина фінансової сфери  є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на:

• забезпечення формування і розвиток ефективно функціонуючого ринку страхових послуг;
• створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм;
• недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;
• дотримання вимог законодавства України про страхування.

      Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регулювання страхової діяльності, пов'язані з:

• захистом страхувальника;
• економічною політикою, що проводиться державою.

      Головною  метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика. [10]

      Державне  регулювання розвитку страхового бізнесу  здійснюється у таких напрямах:

• пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;
• законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів);
• здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів

      страхувальників та загальнодержавних потреб.

      Цілісний  механізм державного регулювання страхової  діяльності включає прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.

      До  ринкових, тобто непрямих методів державного регулювання відносяться проведення державою спеціальної податкової (фіскальної) політики, а також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики.

      Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою:

      1) законодавчої бази;

        2) нагляду за страховою діяльністю.

      Надання страхових послуг передбачає індивідуальні  конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності.

      1. Система законодавства щодо регулювання  страхової діяльності складається  з:

• загального законодавства;
• спеціалізованого страхового законодавства;

      підзаконних актів.

      Норми та принципи правового регулювання  страхової діяльності визначені  Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної  ради України, указами та розпорядженнями  Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів  України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні). [6]

      Основою системи законодавчого регулювання  страхового ринку є Конституція  України та Закон України "Про  страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 року. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України, нова редакція якого  введена з 1 січня 2004 року.

     З прийняттям нової редакції Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях. [1]

     Державний нагляд за страховою діяльністю в  Україні здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників.

     Уповноважений орган забезпечує проведення державної  політики у сфері страхування. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Уповноважений орган організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.

      Законодавство визначає обов'язки та права суб'єктів  страхового ринку, договірні відносини  між сторонами, порядок та умови  здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов'язкових  видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів  державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності  страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо. [18]

      Загальні  аспекти державного регулювання  страхового ринку характеризують такі основні законодавчі акти:

• Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 року.
• Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг " від 12.07.2001 року.
• Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки" від 02.02.2001 року та інші. [4]

      Нормативними  документами міністерств та відомств регулюються діяльність страхових  посередників, механізм проведення операцій з перестрахування, особливості  функціонування товариств взаємного  страхування, діяльність аварійних  комісарів тощо.

      Система заходів прямого державного регулювання - нагляду за страховою діяльністю включає:

• реєстрацію страхових компаній;
• видачу ліцензій на проведення певних видів страхування
• здійснення контролю за діяльністю страховиків.

      Порядок реєстрації страховиків визначений "Положенням про єдиний державний  реєстр страховиків (перестраховиків) України" (від 9 грудня 1996р.).

      Єдиний  державний реєстр страховиків України - це система збору, обліку, нагромадження  та зняття з реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності і нагляду за страховою діяльністю страховиків. У Реєстр заносяться дані про страховиків, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Ліцензія є обов'язковою. Вона видається  на проведення конкретних видів страхування  і перестрахування.

      Порядок реєстрації, ліцензування та контролю за діяльністю страховиків визначений в Законі України "Про страхування" та в іншій нормативно - законодавчій базі зі страхування. [2]

      Від організації державного страхового нагляду, його функціонування залежить подальший розвиток страхової діяльності, її спрямованість на вирішення економічних  проблем в державі, адже страхові компанії, збираючи та накопичуючи  значні грошові кошти, живлять своїми вкладеннями банківську систему, надають  страховий захист великій кількості  фізичних та юридичних осіб, мають  можливість широкого та довготривалого використання страхових коштів і  тим самим вирішувати інвестиційні потреби суб'єктів господарювання.

      Державне  регулювання також важливе для  проведення послідовної політики стосовно форм, методів і масштабів участі іноземного капіталу в страховому бізнесі.

      Взаємовідносини страховика й держави будуються  на таких принципах:

• страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика;
• не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обовязковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика та страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України;
• держава гарантує дотримання й захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності;
• утручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язано з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків. [34]

     Після 26 квітня 2003 року спеціально уповноваженим  органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка діє відповідно до Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року.

     Крім  спеціального органу державного контролю, постановою Кабінету Міністрів України в 1996 р. було створено Експерту Раду з питань страхування при Кабінеті Міністрів України.

     Функціонування  Експертної ради дозволяє розглядати питання та вирішувати проблеми страхування вже на стадії розробки законів, а не після їх прийняття, тобто реально впливати на захист інтересів страховиків та інших суб'єктів страхового ринку.

     Державно-правове  регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюють також органи законодавчої, виконавчої та судової влади. [16]

     У зв'язку з демонополізацією страхування  в Україні органи державної влади й управління не здійснюють безпосереднього керівництва страховою діяльністю. До їхньої компетенції входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом прийняття та видання законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства у сфері страхування. До таких органів входять: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України.[11]

     До  системи органів регулювання  входять ще: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання, Державна податкова адміністрація  України - податкове регулювання, Антимонопольний  комітет - антидемпінгове та антимонопольне регулювання, Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва - регуляторну політику, Фонд державного майна України - управління частками державного майна, Господарський суд - розгляд спірних питань у страхуванні.

      Відповідно  до Закону України "Про страхування" (2001 р.) інститутами - регуляторами, що здійснюють інституційно-правове регулювання на страховому ринку визнані Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.

      Державний нагляд за страховою діяльністю має  бути спрямовано на посилення якості виконання функцій щодо запобігання банкрутству страховиків, порушенню ними зобов'язань перед страхувальниками, здійсненню псевдострахування з метою відмивання коштів, виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, установ та організацій, особливо державного сектору, незаконних комісійних винагород. [20]