Єдиний казначейський рахунок та переспективи його розвитку

      оптимальні можливості для прийняття  представниками законодавчої та  виконавчої влади оперативних  рішень щодо використання залишків коштів на Єдиному казначейському рахунку;

      повну незалежність держави від  банківської системи у справі  контролю та обліку доходів і платежів.

    Державне  казначейство організовує, контролює і забезпечує роботу Єдиного казначейського рахунку через єдину інформаційно-обчислювальну систему. Територіальні органи Державного казначейства здійснюють попередній контроль за використанням наявних ресурсів Єдиного казначейського рахунку в межах лімітів, що встановлюються Державним казначейством для кожного розпорядника коштів на підставі розподілу, затвердженого відповідним головним розпорядником.

    Державне  казначейство з Єдиного казначейського рахунку перераховує через систему  своїх органів у межах кошторисів бюджетних установ кошти в обсягах, визначених головними розпорядниками або розпорядниками коштів II ступеня. При надходженні коштів до органу Державного казначейства за місцезнаходженням розпорядника бюджетних коштів зарахування здійснюються на відповідні рахунки, які є складовою частиною Єдиного казначейського рахунку, що відкриваються згідно з порядком, встановленим нормативними актами. 

    1.2. Правова база функціонування  казначейства

    З метою створення умов для більш ефективного управління коштами державного бюджету шляхом консолідації рахунків органів Державного казначейства в Національному банку Кабінетом Міністрів України і Національним банком затверджено постанову від 15 вересня 1999 року №1721 "Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства".[15,c. 143-144]

    Відповідно  до цієї постанови Державне казначейство має зосередити всі кошти державного бюджету на своєму єдиному рахунку, що дасть змогу більш ефективно використовувати ці кошти і управляти ними.

    Платіжна  система виконання державного бюджету є частиною національної платіжної системи, у якій держава виконує функції отримувача і відправника платежів державного бюджету.

    Під платежами державного бюджету слід розуміти переказ коштів від держави до зовнішнього отримувача і навпаки — від зовнішнього отримувача до держави. Тобто платіж складається з двох складових: надходжень і виплат. Якщо переказ коштів здійснюється між кількома державними відомствами, то такі платежі вважаються внутрішніми у системі органів Держказначейства.

    Чинна платіжна система виконання Державного бюджету України регулюється Національним банком України, Міністерством фінансів, Державним казначейством України відповідно до покладених на ці органи функцій.

      Платіжна система виконання бюджету  включає три елементи:

     1.       Система норм, що визначає правила проходження  платежів.

     2.       Технічне забезпечення  здійснення платежів.

     3.       Механізм взаємовідносин  користувачів коштів з казначейською  системою.

    Казначейське  виконання державного бюджету за доходами і видатками включає: 
 
 

      При цьому важливо дотримуватись  таких принципів.

     1. Принцип єдності каси і єдиного  бухгалтерського обліку.

     2. Принцип оплати рахунків установ, які утримуються за рахунок коштів бюджету, державними бухгалтерами (казначеями).

     3. Принцип повноти включення доходів  та видатків до бюджетів.

    Практика  фінансового управління та організація  ефективного контролю за бюджетними коштами та бюджетним процесом сформулювала як найважливішу норму бюджетного права  принцип єдності каси. Згідно з  останнім, усі державні гроші акумулюються в одній касі та регулюються єдиним бухгалтерським обліком, що значно посилює контроль органів казначейства над рухом готівки. При цьому в казначейства з'являється можливість планувати оптимальну величину використання грошових коштів через їх розподіл за термінами здійснення операцій позик та зведення до мінімуму їх невикористаних залишків.

    Принцип єдності каси і єдиного бухгалтерського  обліку логічно випливає із визначальної норми бюджетного права про єдність (цілісність) бюджетної системи. У свою чергу, ця норма забезпечується існуванням єдиного рахунку надходжень і платежів до бюджету та єдиної бюджетної класифікації доходів та видатків, єдністю регулювання бюджетних правовідносин, єдиною структурою бюджетної документації, вимогами надання необхідної статистичної та бюджетної інформації від одного бюджету до іншого, спільною грошовою системою та єдиною соціально-економічною політикою держави. При цьому всі державні кошти акумулюються в одній касі та регулюються єдиним бухгалтерським обліком.

    Єдність каси і бухгалтерського обліку досягається через виконання державного бюджету на основі Єдиного казначейського рахунку. Цей рахунок являє собою систему бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих у регіональних розрахункових палатах органів Державного казначейства, із відображенням руху коштів на кореспондентських рахунках в регіональних управліннях Національного банку України. На ці рахунки зараховуються податки, збори, обов'язкові платежі державного бюджету і надходження з інших джерел, встановлених законодавством України.

    Водночас  з цих же рахунків органами Держказначейства здійснюються платежі безпосередньо  на користь суб'єктів господарської  діяльності, які виконали роботи або  надали послуги розпорядникам бюджетних  коштів. Ці рахунки діють у єдиному режимі, створюючи, таким чином, загальнодержавну систему Єдиного казначейського рахунку і забезпечуючи підґрунтя для обліку всіх здійснених на ньому операцій.

    Принцип єдності каси за умов повсюдного його запровадження дає змогу забезпечити  як повну незалежність держави від  банківської системи щодо контролю та обліку доходів і платежів, так і ефективне вирішення завдань, пов'язаних з управлінням державними доходами і витратами. Реалізуючи принцип єдності каси і бухгалтерського обліку, державний казначей забезпечує здійснення платежів, а також проводить платежі і оплату державних витрат.

    Єдність бюджетної системи України не може бути забезпечена лише наявністю  єдиного рахунку надходжень і  платежів, її цілісність ґрунтується  також на запровадженні єдиного  бухгалтерського обліку на основі єдиної бюджетної класифікації доходів і видатків. Лише тоді внутрішня платіжна система Державного казначейства України забезпечує повне і своєчасне проходження коштів державного та місцевих бюджетів через органи Державного казначейства з одночасним їх відображенням у бухгалтерському обліку.

    Наказом Державним казначейством України  від 28 листопада 2000 р. №119 затверджено  План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів. [15, c. 233] Слід зазначити, що при складанні нового плану рахунків були використані підходи, які застосовуються в обліку виконання бюджету в країнах з розвинутими ринковими відносинами. Новий план рахунків дає можливість:

      враховувати всі зміни, що відбулися в економічній і фінансовій сферах, а також усі джерела надходження до державного бюджету в розрізі складових;

      відображати операції з виконання  видаткової частини з урахуванням  діючих методів і прийомів, а  також операції щодо взаємодії  державного бюджету з іншими ланками бюджетної системи в процесі його виконання;

      відображати на рахунках бухгалтерського  обліку державні внутрішні та зовнішні боргові зобов'язання.

    Виконання державного бюджету здійснюється шляхом відображення Державним казначейством  усіх операцій у системі відкритих  на ім'я органів Державного казначейства рахунків з надходження коштів до Державного бюджету України та їх використання.

    При здійсненні повернень надмірно та/або  помилково сплачених платниками платежів кошти з внутрішньої  платіжної системи Державного казначейства потрапляють через субкореспондентський рахунок управління Державного казначейства в СЕП НБУ, а звідти через кореспондентський  рахунок відповідного банку у  його внутрібанківську платіжну систему, де зараховуються на рахунок платника.

    Щоб повною мірою уявити дію та переваги ЄКР, необхідно чітко визначити  сферу діяльності ЄКР і межі охоплення  ним фінансових ресурсів країни. Інакше кажучи, стоїть питання про доцільність створення й використання ЄКР для кожного рівня управління (державного, регіонального, місцевого) або утворення ЄКР спільного користування.

    Немає єдиної моделі, яка б могла стати орієнтиром при визначенні сфери діяльності ЄКР і пов'язаних з ним казначейських операцій. Казначейські системи в країнах, де вони функціонують, склалися історично й дуже різняться між собою підходом до охоплення регіональних і місцевих фінансових операцій І, зокрема, до питання про консолідацію грошових ресурсів на ЄКР. У будь-якому разі питання про консолідацію грошових ресурсів зводиться до реалізації одного з двох рішень:

      створення загального ЄКР спільного  використання для органівуправління  різних рівнів;

      створення ЄКР для кожного  рівня управління окремо з метою необмежувати самостійність регіональних і місцевих органів владив галузі управління фінансами.

    Інші  рішення можуть розглядатися лише як похідні від цих базових варіантів вирішення даного питання. Немає сумніву, що є ряд обгрунтованих аргументів на користь кожного з рішень. Так, єдине казначейство, якщо це вивірений крок Уряду, надає такі переваги органам управління:

    1. Уведення ЄКР спільного використання для органів управліннярізних рівнів потенційно вдосконалює управління коштами, їх фінансове планування та операції казначейства з позичання коштів,а також забезпечує ефективний контроль за рівнем бюджетногодефіциту. Централізація операцій позичання коштів  зводить витрати до мінімуму.

    2. Загальне казначейство здатне  застосовувати єдині економічноефективні  робочі процедури для виконання  та обліку державнихплатіжних операцій і грошових надходжень для всіх органів управління. Це забезпечує більшу результативність, цілеспрямованість і дієвість фінансових операцій.

    3. Дешевше організувати, укомплектувати персоналом і обладнатиелектронно-обчислювальними машинами казначейство загальне,що складається з центральної штаб-квартири та деякої кількостірегіональних відділень, в основному відділів платежів і звітності,замість того щоб вводити мережу казначейських управлінь дляорганів управління кожного рівня.

    Однак функціонування загального казначейства з ЄКР спільного використання ставить важливе питання про  наслідки такого крокудля самостійності  місцевих органів управління. У зв'язку з цим дуже важливо визначитися  з такими питаннями:

      чи будуть казначейські операції (фінансове планування, управління  коштами, виконання бюджету та  управління платежами) негативно  позначатися на самостійності  регіональних і місцевих органів  управління в галузі управління  фінансами;

      чи не обмежить зведення всіх грошових ресурсів разом, у межахЄКР спільного використання, можливість кожного органу управління здійснювати належний контроль за власними ресурсами.

    Тому  доречно розглянути також ситуацію, за якої ЄКР використовуватиметься  органами управління всіх рівнів спільно без втратиїх самостійності у сферах залучення та розподілу ресурсів. Для цьогослід обговорити питання визначення функцій та обов'язків казначейства та досягти консенсусу. Особливо це стосується питань розмежування повноважень, у межах яких має працювати казначейство.

    За  наявності таких домовленостей навіть дія класичної організації казначейського управління, яка відповідає принципу "одне казначейство — один адміністратор", не викликатиме серйозних побоювань з боку регіональних і місцевих органів управління. Річ у тому, що казначейські операції, зокрема контроль за станом ЄКР, управління коштами та їх фінансове планування, є вузькоспеціалізованими й потребують прийняття оперативних рішень відповідно до фінансової ситуації, що склалася. Цими операціями неможливо ефективно управляти в режимі подвійного підпорядкування казначейства центральним і регіональним (або місцевим) органам управління. Тому якщо загальне казначейство задовольняє потреби органів управління різних рівнів, воно має залишатися під винятковим контролем з боку центрального уряду та, зокрема, Кабінету Міністрів України. Однак це не означає, що казначейство, яке реалізує свої функції на зазначених засадах, має діяти незалежно від місцевої адміністрації. Звичайно, казначейство повинно мати змогу здійснювати свої повсякденні операції без втручання з боку управлінських структур місцевих органів влади, однак воно є обслуговуючою організацією, тому йому слід працювати в тісному контакті з органами управління, яким воно надає послуги. Серед іншого, казначейство має надавати регулярні звіти про фінансові операції зацікавленим органам управління, а також управлінську інформацію, яка може бути отримана на підставі його даних.