Бюджетний процес в Україні

Так, структура  видатків місцевих бюджетів протягом останніх років засвідчує їх чітко окреслену соціальну спрямованість. Зокрема, на соціальний захист і соціальне забезпечення, утримання об’єктів соціально-культурної сфери витрачається більше, ніж 70% коштів місцевих бюджетів України. Проте, незважаючи на те, що фінансування об’єктів соціальної інфраструктури поглинає переважну частку бюджетних коштів, їх не вистачає не тільки на розвиток цих установ, а й на належне поточне утримання.

Загалом структура  видаткової частини місцевих бюджетів України є досить стабільною. Частка коштів, які витрачалися протягом 2007-2009 рр. на утримання освітніх, медичних та інших закладів соціально-культурної сфери залишилася практично незмінною, зменшилися лише видатки на забезпечення громадського порядку та соціальний захист населення. Однак, уже у 2010р. видатки на освіту, охорону здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення зменшилися. Так, видатки на охорону здоров’я у 2010 р. проти 2009 р. зменшились на 1,8 %, на освіту – на 2,9 %, соціальний захист і соціальне забезпечення – на 0,9 %. Проте, відбулося деяке збільшення частки видатків на виконання загальнодержавних функцій органами місцевого самоврядування (1,1 %), житлово-комунальне господарство (3,2 %).

Аналіз динаміки видатків досліджуваного бюджету виявив, що за 2009-2011 рр. спостерігається щорічний стійкий ріст видатків, ріст проти 2009 р. складає 191,9 %, в абсолютній сумі зростання відбулося з 1057,5 млн. грн. у 2009 р. до 2030,3 млн. грн. у 2011 р. (або на 972,8 млн. грн.). Як видно з наведених даних основними статтями видатків бюджету Тернопільської області є видатки на освіту,охорону здоров’я і соціальний захист та соціальне забезпечення населення. Їх частка в загальній сумі видатків бюджету області складала у 2011 р. відповідно 32,3 %, 26,0 % і 24,0 %. У період 2009-2011 рр. видатки на освіту зросли на 259,6 млн. грн. (з 397,3 млн. грн. у 2009 р. до 656,9 млн. грн. у 2011 р.), видатки на охорону здоров’я зросли на 273,9 млн. грн. (з 254,0 млн. грн. у 2009 р. до 527,9 млн. грн. у 2011 р.), а на соціальний захист і соціальне забезпечення – на 273,7 млн. грн. (з 213,6 млн. грн. у 2009р. до 487,3 млн. грн. у 2011 р.)

У складі видатків на освіту у 2011 р. найбільшу питому вагу складало фінансування загальної середньої освіти (24,8 %), а найменшу – післядипломна освіта (0,2 %) та позашкільна освіта і заходи із позашкільної роботи з дітьми (0,9 %). Серед видатків на охорону здоров’я значний обсяг займає фінансування спеціалізованих медичних закладів (4,7 % усіх видатків бюджету області), найменшу, відповідно – санітарно-епідеміологічна служба та центри здоров’я (0,03%). Аналіз складу видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення вказує на значний обсяг фінансування державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям (6,8 %) та видатки на допомогу сім’ям з дітьми (4,1 %). Натомість по даній групі видатків фінансування додаткових виплат населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг за період 2009-2011 рр. зменшилось на 18181,7 тис. грн. і у 2011 р. складало лише 0,3 % усіх видатків бюджету області.(див. Додаток 3)

 Найменшу питому вагу у видатках бюджету Тернопільської області в 2011 р. складають видатки на охорону навколишнього природного середовища (0,02 %), послуги економічного характеру (0,1 %), забезпечення правоохоронної діяльності (0,09 %), сільське господарство, рибне господарство та мисливство (0,06 %), запобігання та ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій (0,2 %), на підтримку телебачення, радіомовлення, преси (0,2 %). Відмітимо, що видатки на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави у 2011 р. в порівнянні з 2009 р. знизились на 0,4 млн. грн., що пов’язано із реорганізацією цієї служби, зокрема щодо скорочення її персоналу. Аналізуючи темпи росту видатків бюджету Тернопільської області слід відмітити постійне зростання по всіх кодах видатків, крім фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави (81,1 %), а також видатки, які не віднесені до основних груп (на проведення виборів та референдумів, покриття заборгованостей минулих років та інше) (36,8 %). При цьому найбільш високими темпами зросли цільові фонди (264,7 %), зокрема утворені органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади, охорону навколишнього природного середовища (400,0 %).

Видатки на освіту зросли на 168,4 %, охорону здоров’я – 207,8 %, фізичну культуру і спорт – 171,7 %, культуру і мистецтво - на 176,9 %. Видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення зросли з 213,6 млн. грн. до 487,3 млн.

грн., ріст складає 228,1 %.

Проаналізувавши напрямки витрачання бюджетних коштів можна чітко стверджувати, що пріоритетним напрямком у сфері видатків місцевих бюджетів є соціальний. Саме видатки на освіту, соціальний захист та соціальне забезпечення, охорону здоров’я становлять найбільшу частку особливо в бюджетах найвищих рівнів, де відбувається безпосереднє надання послуг громадянам. Як негативний аспект можна відзначити досить значну частку видатків на управління. В цій галузі варто проводити реформи, які дали б можливість зменшення персоналу. Саме з цією метою слід вже сьогодні думати про день завтрашній і не проїдати бюджетні кошти, а спрямовувати їх на розвиток інфраструктури та економіки на місцевому рівні (див. Додаток3) 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ

3.1. Можливості застосування зарубіжного досвіду у бюджетотворенні

Прагнення до побудови в Україні ефективної системи  взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і  бажання уникнути економічно необґрунтованих  рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації міжбюджетних відносин. Будь-яка бюджетна система повинна бути зорієнтована на розв’язання завдань будівництва системи, яка відповідала б таким основним вимогам, як соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабільність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні тощо), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади у бюджетній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови міжбюджетних відносин.

Як правило, більш висока централізація бюджетної  системи і більший обсяг бюджетних  коштів, що перерозподіляються, характерні для країн з високим ступенем нерівності бюджетної забезпеченості. Наприклад, у Німеччині після об’єднання західної і східної частин спостерігається нерівність бюджетної забезпеченості між землями: близько 73,0 % податкових доходів стягуються на рівні федерації, а обсяг переданої фінансової допомоги з федерального бюджету перевищує 20 % доходів земель. Разом з тим, у Канаді,  де з 12 суб’єктів федерації лише два характеризуються істотно меншою бюджетною забезпеченістю, у федеральний бюджет стягується тільки 48,2 % податкових доходів, обсяг фінансової допомоги становить близько 15 % доходів. У результаті цього і в Німеччині, і в Канаді досягається основна мета міжбюджетного регулювання – здійснюється бажане вирівнювання бюджетної забезпеченості суб’єктів федерації, тобто кінцеві споживачі мають відносно рівний доступ до бюджетних послуг.

В усіх розглянутих  країнах, крім Австрії, регулюючу функцію  виконують бюджетні трансферти та регулюючі  доходи до місцевих бюджетів у вигляді  відрахувань частини від загальнодержавних  податків, які розподіляються на основі формалізованого механізму (що ґрунтується насамперед на подушовому підході). У той же час податки, що вводяться центром і розподіляються на частковій основі, закріплюються за всіма суб’єктами міжбюджетних відносин за єдиними нормативами.

Огляд міжбюджетних відносин у зарубіжних країнах та формування дохідної бази місцевих бюджетів включає в себе характеристику адміністративно-територіального устрою держави, короткий огляд податкової системи і, насамперед, систему взаємодії центральних і місцевих органів влади, порядок надання бюджетних трансфертів місцевим. Сьогодні усі грошові трансферти з федерального бюджету мають цільовий характер більш-менш вузької спрямованості.

Розглянемо  детальніше бюджетні відносини деяких зарубіжних країн.

У бюджетних  відносинах Франції беруть участь президент, уряд, парламент, а також спеціальні державні установи — Національна кредитна рада, банківська контрольна комісія, Економічна і соціальна рада. Франція у 1982 р. ухвалила закон № 82-813 "Про права і свободи комун, департаментів, регіонів", згідно з яким були значно розширені права територій. У кожному регіоні створюється контрольний орган — рахункова палата, яка стежить за фінансовою діяльністю юридичних осіб і бере участь у формуванні місцевих бюджетів.

Бюджетна політика департаменту є компетенцією Генеральної ради, а в окремих випадках — комісара Республіки і регіональної рахункової палати. Безпосереднє бюджетне управління здійснює казначей департаменту, який призначається міністром економіки і фінансів за рекомендацією представника Генеральної ради.

Місцеві бюджети  в частині видатків складаються  з двох основних розділів: бюджети  поточної діяльності (функціональний) та бюджети нового будівництва (інвестування). Джерела доходів поділяються  на внутрішні — доходи від муніципальної  власності, місцевого господарства, податкові та зовнішні — дотації, кредити (як державні, так і приватні).

У складі Міністерства економіки і фінансів функціонує Головне податкове управління, яке  має по всій території країни 830 податкових центрів і 16 інформаційних центрів. Податковий контроль здійснюється шляхом камеральних перевірок податкових декларацій, а також документальних перевірок.

Система стягнень за ухилення від сплати податків досить жорстка, застосовується також карна  відповідальність. У випадку ненавмисного заниження податку сплачується штраф у розмірі 0,75 % за місяць від суми платежу, у разі умисного приховування розміру доходів штраф сплачується в подвійному розмірі.

Консолідований  бюджет включає такі складові:

• загальнодержавний бюджет;
• місцеві бюджети;
• спеціальні рахунки Казначейства;
• приєднані бюджети для фінансування пошти та телеграфу;
• приєднані бюджети служби сільськогосподарських дотацій;
• операції тимчасового характеру.

Видаткова частина  бюджету включає видатки на утримання  заморських територій, передбачає залишок бюджету від попереднього року і плановий залишок на початок року.

В Японії діють два бюджетні рівні — державний та місцевий. Місцевий, у свою чергу, поділяється на префектурний та муніципальний. Наприкінці 90-х років в Японії налічувалось 3255 муніципалітетів. Бюджетний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня.

У бюджетному процесі  беруть участь: парламент, кабінет, Міністерство фінансів, міністерства й урядові  агенції, Аудиторська палата, а також  науковці, журналісти, які беруть участь у процесі обговорення бюджету. Бюджетний процес охоплює такі стадії:

Схвалення кабінетом "Основних принципів формування бюджету". Ці принципи кабінет має  оприлюднити в липні. Вони мають  передбачати верхні межі витрат, у  тому числі щодо соціального забезпечення. Також передбачаються рівні зростання чи зниження у відсотках основних статей витрат.

Підготовка  власних бюджетів міністерствами й  урядовими агенціями. Здійснюється на основі затверджених принципів.

Підготовка  бюджету Міністерством фінансів і подання на узгодження кабінету. Триває до кінця грудня.

Парламентський  розгляд бюджету. Цей період досить нетривалий — з кінця грудня до кінця лютого.

Передання затвердженого  бюджету в кабінет для виконання  бюджету.

Передання інформації щодо виконання бюджетів міністерствами, урядовими агенціями в Міністерство фінансів. Це робиться в липні.

Надання кабінетом  інформації щодо виконання бюджету  правлінню ревізії, яке не залежить від кабінету.

Подання кабінетом  бюджету із зауваженнями Правління  ревізії на затвердження парламенту. Цей підсумковий етап здійснюється в грудні.

Бюджет як фінансовий документ охоплює такі розділи:

• загальні умови;
• доходи і видатки;
• довготривалі витрати;
• перенесені витрати;

фінансування  особливих проектів.

Державний бюджет, або бюджет національного уряду, містить два види бюджетів — загальний рахунок і спеціальні рахунки. Загальний рахунок передбачає виконання поточних зобов'язань,а спеціальні рахунки встановлюються законодавством і передбачені на виконання спеціальних проектів. Починаючи з 2000 фінансового року налічується 38 спеціальних рахунків.

Характерною особливістю  бюджету Японії є те, що невикористані  кошти переходять у наступний  бюджетний рік.

Отже, бюджетні системи розвинутих держав світу  сьогодні є сформованим динамічним механізмом, який дає змогу вирішувати основні соціально-економічні завдання держави та характеризуються різними підходами до вирішення своїх завдань, але вони обов'язково враховують специфіку розвитку держави.

Як свідчить порівняння механізмів бюджетного вирівнювання, які застосовуються в різних країнах світу, підходи, що використовуються в Україні, мають з ними багато спільного. Більше того, Україна застосовує ряд елементів, які не тільки дозволяють урахувати особливості міжбюджетних відносин в інших країнах, а й забезпечують вищу порівняно з ними прозорість у розподілі фінансової допомоги.

Головне завдання бюджетного регулювання полягає  в тому, щоб у конкретних економічних  і політичних умовах обрати найефективнішу модель бюджетних відносин. Для цього  насамперед необхідно чітко розподілити видаткові функції між рівнями влади, закріпити відповідні джерела фінансування, сформувати систему надання фінансової допомоги найбіднішим регіонам.