До  головних підсистем бюджетного механізму належать:

• забезпечуючі (використовуються під час прогнозування та бюджетного планування);

— оперативні (використовуються у процесі виконання бюджетів);

— ретроспективні (використовуються на заключних стадіях бюджетного процесу) (див. додаток A).

   У структурі бюджетного механізму  можна виділити такі складові: організаційні  форми, форми бюджетного забезпечення, методи та інструменти бюджетного регулювання, бюджетні стимули і санкції.

   До  організаційних форм бюджетного механізму належать бюджетне прогнозування, бюджетне програмування, бюджетне планування, оперативне управління і бюджетний контроль.

   До  форм бюджетного забезпечення відносять  кошторисне фінансування, бюджетне інвестування, бюджетне кредитування, бюджетне субсидіювання, бюджетне дотування, бюджетне резервування.

   Методами (важелями) бюджетного регулювання  вважають податки, обов'язкові збори, неподаткові  платежі, міжбюджетні трансферти, бюджетні призначення, бюджетні зобов'язання, бюджетні асигнування. До інструментів належать ставки податків, зборів, норми амортизаційних відрахувань, проценти за кредит, бюджетні нормативи, бюджетні норми, норми витрат, тарифи тощо.

   Під бюджетними стимулами і санкціями  розуміють бюджетне фінансування, пільги, штрафи, пеню, бюджетні відшкодування тощо.

   Формуючи  бюджетний механізм, держава повинна  намагатися забезпечити його найповнішу відповідність до вимог бюджетної  політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації її мети й завдань. При цьому має зберігатися постійне прагнення до найбільш повного об'єднання бюджетного механізму, його окремих елементів з особистими та суспільними інтересами, що є запорукою ефективності. Бюджетний механізм діє ефективно, якщо злагоджено функціонують усі його складові. Приводячи їх у дію, держава може спрямувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети досягають за допомогою створення і використання централізованого фонду грошових коштів.[3, стр.150]

 

      Розділ ІІ

2.1 Характеристика бюджетної політики і бюджетного механізму

   Основою бюджетної політики є стратегічні  напрями економічної та соціальної політики держави – вони визначають розміри і пропорції фінансових ресурсів, які централізуються державою, перспективи використання державних  коштів в інтересах вирішення головних економічних і соціальних завдань.[5,76]

   Побудова  якісно сформульованої бюджетної політики, здатної ефективно впливати на соціально-економічні процеси, є життєво необхідною для  України.

   Основними цілями бюджетної політики є:

• вирішення проблем економічного, соціального, екологічного характеру та інших, адже не існує проблем які б були розв’язані остаточно, раз і назавжди. У кожному суспільстві є специфічні, виявлені та приховані проблеми, задля можливостей регулювання яких розробляється бюджетна політика;
• визначення та врахування стану й тенденцій розвитку суспільства, а не інтересів окремих його груп;
• досягнення гармонії соціальних, економічних та екологічних цілей в контексті сталого розвитку, визнаючи пріоритет Людини.

   Бюджетна політика є суспільною політикою, адже вона проводиться у суспільстві і для суспільства.

   Бюджетна  політика як суспільно-економічна категорія  відображає суспільно-економічні відносини  між людьми у процесі розподілу  та перерозподілу ВВП, вироблення, розподілу та споживання суспільних благ і послуг та регулювання соціальних і економічних процесів з метою задоволення потреб та розв’язання різноманітних проблем суспільства на основі сталого розвитку.

   Бюджетна  політика є складним і багатоаспектним  феноменом. Суспільно-економічне призначення бюджетної політики найбільш повно розкривається у її деталізації на різнопланові типи, види та форми реалізації на основі відповідним критеріїв.

   Ф.О. Ярошенко, структуруючи бюджетну політику за функціональною ознакою, вирізняє  «головні складові бюджетної політики – політику у сфері державних доходів, державних видатків, державного боргу, бюджетного регулювання та міжбюджетних відносин» (рис. 1.1). 

   

   Рис 1.1 Складові бюджетної політики

   (функціональний підхід)

   Зосереджуючи  увагу на організаційному аспекті  бюджетної політики та розглядаючи  етапи практичної реалізації її цілей і завдань на всіх рівнях управління, виокремлюють бюджетне планування, організацію бюджетного процесу, бюджетне регулювання,  бюджетний контроль (рис.1.2).[5, стр.34-35] 
 

   

   Рис.1.2 Складові бюджетної політики

   (організаційно-управлінський  підхід)

 

    Слід сказати, що бюджетна політика в першу чергу повинна бути спрямована на розвиток тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Звідси випливають принципи бюджетної політики для всіх періодів:

1. Постійне сприяння розвитку виробництва, підтримка підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.
2. Мобілізація й використання бюджетних ресурсів для забезпечення соціальних гарантій.
3. Вплив за допомогою бюджетного механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборона технологій, що погрожують здоров’ю суспільства. [6, стр.38]

   А отже, результатом обґрунтованої бюджетної політики є ефективне функціонування бюджетної системи, яка в свою чергу повинна забезпечити відповідність між витратами та наявністю необхідних ресурсів; права і стимули для мобілізації бюджетних надходжень з місцевих бюджетів; виконання органами влади і управління своїх повноважень у законодавчій та виконавчій сферах при дотриманні вимоги їхньої фінансової незалежності; регулювання стану і режиму використання природно-ресурсного потенціалу як основи існування держави і життєзабезпечення її населення; стимулювання ділової активності; підвищення інвестиційної привабливості.[5, стр.76]

   Бюджетний механізм – це сукупність способів організації бюджетних відносин, які застосовує держава для забезпечення належних умов економічного та соціального  розвитку.[6, стр.44] В цілому бюджетний механізм можна розглядати як систему встановлених державою форм і методів організації бюджетних відносин. Він є зовнішньою оболонкою бюджету, що виявляється у бюджетній практиці У практичному плані, бюджетний механізм – це налагоджена економічна структура, яка відображає послідовність і способи дій відповідних державних органів у процесі мобілізації і використання бюджетних коштів. Механізм мобілізації бюджетних ресурсів називають податковим механізмом. Призначення механізму використання бюджетних коштів полягає у виконанні двох найважливіших функцій – фінансового забезпечення та фінансового регулювання соціально-економічних процесів у державі.[7, стр59-64]

   Бюджетний механізм відіграє визначальну роль у функціонуванні бюджетної системи. Від належних якості та рівня організації законодавчого і нормативного забезпечення, бюджетного планування, бюджетного регулювання, бюджетного нормування, оподаткування, неподаткових методів мобілізації доходів, кошторисного фінансування, бюджетного інвестування, бюджетного резервування, міжбюджетних відносин, бюджетного контролю залежить рівень практичної реалізації бюджетних відносин у кожній ланці бюджетної системи і якість виконання державою своїх функцій.[3, стр.152]

 

2.2 Аналіз формування  бюджетних доходів в ринкових умовах

 

   Оскільки  функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних  форм— доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій  і форми їхнього прояву. Але насамперед слід з'ясувати відмінності в поняттях «державні доходи» і «доходи державного бюджету», а також «державні видатки» і «видатки державного бюджету». 

   Державні  доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов'язана з формуванням  фінансових ресурсів у розпорядженні  держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються в розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи державного бюджету включають загальний і спеціальний фонди. 

   Доходи  загального фонду державного бюджету  призначені для забезпечення фінансовими  ресурсами загальних видатків спрямовуються  на конкретну мету.

   Спеціальний фонд має формуватися з конкретно  визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

   Як  економічна категорія доходи бюджету  виражають економічні відносини, які  виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі  формування бюджетного фонду країни.

   Формою  прояву категорії доходи бюджету  є різні види платежів підприємств, організацій і населення в  бюджет, а їхнім матеріальним —  втіленням грошові кошти, які  мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості валового внутрішнього продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з другого — об'єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

   Головне матеріальне джерело доходів  бюджету — валовий внутрішній продукт. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає  національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і  залучених в процес відтворення природних ресурсів, яким розпоряджається суспільство на визначений момент часу), а саме, доходи від приватизації державного майна, від продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватися також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових грошей. Кошти, що залучаються державою на відплатній основі, -  тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал (шляхом продажу на фінансовому ринку державних облігацій; отримання кредиту під заставу пакету акцій великих підприємств; отримання державних позик від окремих держав або від міжнародних фінансово-кредитних установ) відображають кредитний метод формування бюджетних ресурсів, що передбачає поворотність запозичень і платність за їх використання. Виходячи з цього, кошти, мобілізовані на основі державних позик, необхідно розглядати не як джерело формування доходів бюджету, а як спосіб тимчасового поповнення бюджетного фонду. Аналогічно слід характеризувати і емісію паперових грошей, до якої держава вдається за надзвичайних обставин, коли отримання доходів і позик утруднене, а фінансування бюджетних витрат — невідкладне. Це найбільш непопулярний захід, оскільки він посилює інфляційні процеси і має негативні соціально-економічні наслідки. Водночас за своїм змістом кредитні надходження та емісійні доходи — це сума фактичної незбалансованості доходів та видатків бюджету. Таким чином, доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі згідно з діючим бюджетним і податковим законодавством. Співвідношення способів формування бюджетного фонду— на основі справляння бюджетних доходів, залучення позик і грошової емісії— різниться по країнах і в часі, залежить від конкретної економічної ситуації, від стану самої фінансової системи та ін. 

   Склад бюджетних доходів, їхня структура  органічно пов'язані з обсягами вартості валового внутрішнього продукту і визначаються фінансовою політикою держави. 

   Доходи  бюджету класифікують за різними  ознаками. Залежно від методів  мобілізації доходи бюджету поділяють  на податкові та неподаткові.[9, стр 139-141].

   Першою  й основною групою доходів бюджету  є податкові надходження, які  становлять 55—60 % у загальній структурі доходів бюджету.

До податкових надходжень належать:

   1) прямі податки (податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата за землю);

   2) непрямі податки (податок на додану вартість, акцизний збір і мито);

   3) ресурсні платежі (збір за спеціальне використання водних ресурсів, лісовий дохід, збір за спеціальне користування надрами для видобутку корисних копалин);

   4) платежі за державні послуги, рентні та компенсаційні платежі (державне мито, рентні платежі за нафту і природний газ, Що видобуваються в Україні, збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, різниця у цінах на природний газ, відрахування на дорожні роботи тощо);

   5) місцеві  податки і збори (податок з  реклами, комунальний податок,  ринковий збір, курортний збір, збір  за паркування автотранспорту, збір  за дозвіл на розміщення об'єктів  торгівлі та сфери послуг, збір  за здійснення закордонного туризму, збір за видачу ордера на квартиру, збір за право використання місцевої символіки, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збір з власників собак тощо)[10] 

   Питома  вага надходжень до загального фонду  державного бюджету п’яти найбільших податків і зборів (податку на прибуток підприємств, ПДВ, акцизного збору, ввізного мита, рентних платежів) знизилась до 86,2 відсотка проти 87,1 відсотка у 2008 році.

   У 2009 році відбулося зниження питомої  ваги у загальному обсязі надходжень податку на прибуток підприємств, ввізного мита, рентних платежів тощо.[3,стр 41-43]

Таблиця 2.1 
 
 

    Структура доходів загального фонду

    Державного  бюджету України  в 2004-2009 роках [сайт минфина]