Організаційно–правові форми підприємств торгівлі

Ліквідація  і  реорганізація  (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства  провадяться  з  дотриманням вимог антимонопольного законодавства за  рішенням  власника,  а  у випадках, передбачених  Законом “ Про підприємства в Україні”, - за рішенням власника  та  за участю трудового колективу або органу,  уповноваженого  створювати

такі підприємства, чи за  рішенням суду або  арбітражного суду.

Реорганізація  підприємства, що зловживає своїм монопольним

становищем на ринку, може  здійснюватись  також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Реорганізація підприємства, яка може призвести  до

екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною  Радою народних депутатів.

Підприємство ліквідується також у випадках:

1)         визнання його банкрутом;

2)         якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через  невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності ;

3)         якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

4)         на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Закон передбачає дві  правові форми припинення діяльності підприємства: ліквідацію і реорганізацію (ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні”).У випадку ліквідації підприємство припиняється як суб’єкт права без правонаступництва. Відповідно до чинного законодавства загальна процедура ліквідації підприємства за рішенням власника складається з таких дій :

1)        прийняття рішення про ліквідацію відповідно до вимог чинного законодавства і установчих документів ;

2)        створення ліквідаційної комісії (ст.20 Закону України  “Про господарські товариства”, ст.35 Закону України “Про підприємства в Україні”);

3)        розміщення в офіційній пресі за місцем знаходження підприємства повідомлення про намір підприємства ліквідуватись , порядок і терміни з’явлення  кредиторами своїх претензій ( не менше двох місяців з моменту публікації);

4)        виявлення кредиторів і проведення з ними розрахунків за рахунок наявного майна ( в першу чергу – заборгованість перед бюджетами і відшкодування шкоди , заподіяної природному середовищу);

5)        розрахунки з власниками за рахунок решти майна ;

6)        складання ліквідаційного балансу з обов’язковим висновком аудиторів (висновок не потрібен структурам , що не займаються підприємницькою діяльністю);

7)        повідомлення за встановленою формою по намір ліквідуватись до ДПІ , де зареєстроване підприємство ;

8)        перевірка підприємства податковими органами і видача довідки про відсутність податкової заборгованості ;

9)        повідомлення про ліквідацію до Пенсійного Фонду і проведення ним документальної перевірки ;

10)   складання Пенсійним Фондом акта перевірки , що є основою для остаточних розрахунків ;

11)   аналогічні дії по відношенню до Фонду зайнятості , Фонду соціального страхування і до деяких інших фондів з проведенням відповідних перевірок і складанням актів , що є підставою для остаточних розрахунків ;

12)   закриття розрахункових рахунків у банках – до зняття з податкового обліку ;

13)   здача печаток і штампів до органів МВС з отриманням відповідної довідки;

14)   подання заяви до органу державної реєстрації про виключення з Державного реєстру. На підставі п.4 ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні” підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення з Державного реєстру  України ”.

Згідно з п. 1 ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні” приймати рішення про ліквідацію підприємства можуть такі особи :

-            власники (учасники , засновники)

-            орган , уповноважений створювати такі підприємства (органи управління громадськими організаціями , відповідні державні органи управління тощо);

-            загальні або господарські суди.

Втім , зустрічаються випадки , коли рішення про ліквідацію , про створення ліквідаційної комісії приймаються директором , головою правління або іншими особами , що не є власниками підприємства. У випадку наявності податкової чи цивільно – правової заборгованості , яку не можливо погасити за рахунок наявного у підприємства майна , це може стати перешкодою для ліквідації у вищенаведеному порядку.

Ліквідація підприємства являє собою складну і тривалу процедуру , здійснити яку в рамках нинішнього правового поля досить складно. Складність полягає не тільки у самій ліквідації підприємства , але й у неурегульованості на законодавчому рівні  деяких важливих процедурних питань щодо порядку формування ліквідаційної комісії.

Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого підприємства одного або більше нових підприємств як суб’єктів права.

Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. Реорганізація підприємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів

Підприємство ліквідується також у випадках:

-                     визнання його банкрутом;

-                     якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

-                     якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

-                     на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

При реорганізації і ліквідації підприємства вивільнюваним працівникам гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України.

Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття.

При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства.

У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства.

При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства , яке починає функціонувати як самостійний суб’єкт господарської діяльності.

Таким чином на підставі викладеного  можна зробити наступні  висновки :

1.Підприємство – це самостійна  господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції , роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов’язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках. Кожне підприємство має свою організаційно - правову форму, яка визначається Конституцією України, Законом України “Про власність”, Законом України “Про підприємства в Україні”,  Законом України “Про господарські товариства” та іншими спеціальними законами, які регулюють особливості правового становища підприємств окремих видів.

Найбільш значущими ознаками , що відрізняють якусь одну організаційно – правову форму від інших  доцільно вважати :

-                     кількість учасників створюваного господарського суб’єкта                         ( об”єднання ) ;

-                     хто є власником використаного капіталу ;

-                     джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності ;

-                     межі майнової (матеріальної ) відповідальності ;

-                     спосіб розподілу прибутку і збитків ;

-                     форма управління суб’єктами господарювання.

Вибір організаційно – правової форми підприємства залежить від багатьох чинників :

-                     відповідальність ( необмежена , обмежена , необмежена генерального партнера і обмежена молодшого партнера ) ;

-                     оподаткування ;

-                     потреба у фінансових коштах ( власних , позичкових);

-                     передбачувана тривалість існування фірми , підприємства , господарського товариства ;

-                     можливість зміни власника.

Основними організаційно – правовими формами визнаються : приватне підприємство , засноване на приватній власності особи , колективне підприємство , засноване на власності трудового колективу , державне підприємство , засноване на власності держави в тому числі і казенне підприємство , спільне підприємство , в тому числі  і з іноземними інвестиціями. Законодавство України не передбачає чіткого переліку всіх організаційно – правових форм підприємств , тому в Україні діє багато видів організаційно – правових форм підприємств і підприємництва , в тому числі продовжують діяти і інші види підприємств , які були створені до прийняття чинного законодавства , такі як індивідуальні , сімейні.

Державне підприємство можна визначити як самостійний господарюючий статутний суб’єкт з правами юридичної особи , який створений уповноваженим державним органом , заснований на державній власності та володіє закріпленим за ним державним майном на праві повного господарського відання ( за казенним підприємством – на праві оперативного управління ) , здійснює виробничу , науково – дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Приватне підприємство – це організаційно – правова форма підприємства , заснованого на власності фізичної особи , де власник водночас є і підприємцем , а  володіння і управління майном не розмежовується.    

Розділ II Аналітична частина

2.1. Закон України «Про підприємництво»

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 14, ст.168 )

(Вводиться в дію Постановою ВР

Цей  Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні

засади   здійснення  підприємницької  діяльності  (підприємництва)

громадянами та юридичними особами на території України, встановлює

гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Підприємництво в Україні

Підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на

власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню

робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється

фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти

підприємницької діяльності у порядку, встановленому

законодавством.

Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності -

юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є

підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених

законодавством.

(Стаття 1 в редакції Закону N 1481-III від

22.02.2000 )

Стаття 2. Суб'єкти підприємницької діяльності

Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть

бути:

громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не

обмежені законом у правоздатності або дієздатності;(Абзац другий

статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1807-III

від 08.06.2000)

юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом

України "Про власність";