Організаційно–правові форми підприємств торгівлі

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

Обсяг прав та обов’язків підприємства в основному залежить від того , є  воно власником майна чи ні , хоч вказаний  Закон проголошує всі підприємства самостійними суб’єктами господарювання. Однак статус юридичної особи , який мають всі підприємства незалежно від форми  власності , на базі якої вони функціонують , організаційно-правової форми господарювання тощо робить їх лише формально самостійними. Фактично такими є лише підприємства – власники майна , які повинні відповідати вимогам закону. До таких господарських організацій ( у тому числі підприємств) належать корпоративні форми підприємницької  діяльності – господарські товариства, виробничі кооперативи , а також колективні підприємства (хоч щодо правового режиму майнової бази останніх , наприклад , колективних  сільськогосподарських підприємств, Законом передбачена певна специфіка).

Підприємства – не власники майна фактично залежать від вказівок власника, які можуть бути зафіксовані в законі (для державних , казенних підприємств), в статуті (який , до речі , затверджується власником майна або уповноваженим ним органом ) або в тій формі , яку передбачає статут , якщо це не суперечить вимогам закону. За таким підприємством майно може закріплюватись  або на праві повного господарського відання (що за змістом подібне до права власності , але вужче від останнього , тому що власник , як правило , обмежує права підприємства щодо розпорядження майном з відповідною фіксацією цього у статуті ), або на праві оперативного управління , яке ще більше обмежує права підприємства щодо використання (насамперед розпорядження ) закріпленого за ним майна.

Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції

Джерелами формування майна підприємства є:

1.                 грошові та матеріальні внески засновників;

2.                 доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

3.                 доходи від цінних паперів;

4.                 кредити банків та інших кредиторів;

5.                 капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

6.                 надходження від роздержавлення і приватизації власності;

7.                     придбання майна іншого підприємства, організації;

8.                     безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

9.                     інші джерела, не  заборонені законодавчими актами України.

Підприємство,  якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом,  має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Підприємству надається право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть бути в їх власності. Безоплатна передача і надання підприємствами матеріальних цінностей громадянам здійснюються з дозволу власника або уповноваженого ним органу, крім випадків, передбачених законодавством України.

Підприємство , як цілісний майновий комплекс може бути предметом іпотеки. При цьому встановлено , що якщо інше не передбачено  законом або договором , іпотека підприємства поширюється на все майно , відображене в балансі підприємства. Підприємство як майно включає в себе не просто розрізнені речі , а одну  складну сукупність речей , тобто приміщення , земельні ділянки , майнові права , боргові зобов’язання , крім виключних (невідчужуваних ) особистих немайнових прав юридичної особи. У новоприйнятому , але ще неопублікованому в офіційних джерелах  Цивільному кодексі  підприємство визнається нерухомістю.

Як господарюючий суб’єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація підприємства є обов’язковою юридичною дією при їх створенні. Вона встановлена ст.6 Закону України “ Про підприємства в Україні “  та ст.8 Закону України “ Про підприємництво “ від 07 лютого 1991р. Ці статті визначають державні органи , на які покладено реєстрацію підприємств ( органи державної реєстрації ), а також загальні умови і порядок реєстрації. Детальніше вони визначаються Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 .

Реєстрація підприємств є процесуально – правовою дією , внаслідок якої підприємства включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. Днем включення визначено день реєстрації підприємства. зазначена дія має за мету надати підприємству формально – юридичних ознак суб’єкта права , згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа. Детальніше ми зупинимось на порядку реєстрації підприємств в третьому розділі.

Розглянувши загальні ознаки підприємств можна перейти до їх основних організаційно – правових форм , про що і піде мова в другому розділі , який присвячений поняттю та видам організаційно – правових форм підприємств та проблемам їх діяльності.

1.2. Організаційно – правові форми підприємств

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст.2 Закону «Про власність», та від способів роз­межування в підприємствах окремих форм власності і уп­равління майном. Юридичне значення цього полягає в ура­хуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового ста­новища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприєм­ства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприєм­ства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особ­ливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежу­вання функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж пра­во власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, корис­тується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відан­ня майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія — правовий режим май­на державних підприємств (ст.37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджу­ють і контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

1.      державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

2.      державні підприємства, засновані на республіканській (Рес­публіки Крим) власності;

3.      державні комунальні підприєм­ства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства – державні юридичні особи.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») – це організа­ційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство нале­жить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб’єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з пра­вами юридичної особи) реалізується через юридичну особу – підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (ст.ст-6,20,21 Закону «Про власність»). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпо­середньо здійснюють його органи управління – вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє,– це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його заснов­ники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»:

1.                 колективні підприємства (наприклад, підприєм­ство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);

2.                 акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст.ст.25,26 Закону «Про власність»);

3.                 виробничий кооператив (ст.24 Закону «Про власність»);

4.                 підприємство громадської організації (наприк­лад, профспілкове – ст.28 Закону «Про власність»);

5.                 підпри­ємство релігійної організації (ст.29 Закону «Про власність»);

6.                 підприємство, створене господарським об'єднанням (ст.27 Закону «Про власність»).

Специфічним видом колективного підприємства с також орендне підприємство (ст.22 Закону «Про власність»).

Приватне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає го­ловну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України влас­ник уданому разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розме­жовуються.

Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визна­чених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:

1.             індивідуальне приватне підприємство, засноване на при­ватній власності і праці однієї фізичної особи (підприєм­ство однієї особи);

2.             сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське [фермерське] господарство);

3.             приватне підприємство з правом найму робочої сили за­сноване на приватній власності окремого громадянина Ук­раїни, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох влас­ників (наприклад, сімейне), його майно с спільною суміс­ною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, по­винна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону «Про власність»).

Спільне підприємство – це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності ст. 3 Закону “Про власність”, ст. 2 Закону “Про підприємства в Україні” (так звана змішана форма влас­ності). Спільні підприємства, як правило, мають форму гос­подарських товариств, тобто є суб'єктами права колектив­ної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цьо­го є два види спільних підприємств:

–        звичайні (національні) спільні підприємства;

–        спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, ство­рене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвес­тиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути мен­ше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тися­чам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 трав­ня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Зако­ном України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономіч­ну діяльність».