Організаційно–правові форми підприємств торгівлі

Іноземне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. По­рядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підпри­ємства регулюється законодавством країни, якій воно нале­жить. Законодавство України не регулює цих відносин. Ра­зом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприє­мства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється на­ціональний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифі­кації підприємств поняття категорії (ст.2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) кла­сифікацію усіх підприємств усіх організаційно-правових форм за кількістю працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Кількість працівників, за якою підприємство відноситься до малих, диференційована залежно від галузей народного господарства:

1.                 у промисловості та будівництві – до 200 чоловік;

2.                 в інших галузях виробничої сфери – до 50 чоловік;

3.                 у науці і науковому обслуговуванні – до 100 чоловік;

4.                 у галузях невиробничої сфери – до 25 чоловік;

5.                 у роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.

Малі підприємства відокремлені в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних статей Закону «Про підприємства в Україні», врегульовані ще і постановою Ради міністрів УРСР від 22 вересня 1990 р. «Про заходи щодо створення і розвитку ма­лих підприємств» в редакції від 19 жовтня 1991 р. (ЗП УРСР.– 1991.–№1.–Ст.1; №11.–Ст.114).

Як зазначено в статті 28 Закону «Про підприємства в Ук­раїні», держава стимулює розвиток малих підприємств України, надає пільги при оподаткуванні, одержанні держав­них кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

1.3. Порядок створення підприємств

Термін “створення “ – це правове поняття господарського права, яке включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприємства в статусі правового господарюючого суб’єкта права.

Виходячи з того , що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно – правових форм , господарське законодавство визначає загальні  і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені Законом України “Про підприємства в Україні” (ст.5), “Про підприємництво” (ст.6) та Цивільним Кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи, в тому числі і підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Як правове поняття створення включає визначення засновників , їх засновницької компетенції , порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, яка має право створити у встановленому законом підприємство (організацію) як юридичну особу. За законами України “Про власність” (ст.6 і ст.33) і “Про підприємства в Україні” (ст.5) таким правом наділені безпосередньо уповноважені власником (власниками) органи тобто фізичні та юридичні особи, що мають засновницьку  право- і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип , згідно з яким засновниками ( співзасновниками) можуть бути фізичні і юридичні особи, крім випадків, передбачених  законодавчими актами України.

Уповноважені органи, що можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності – це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади:

міністерства, державні комітети, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємства державної власності, затверджують статути і контролюють їх додержання , укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємством майна, його збереження. Це загальне правило. У деяких випадках (наприклад щодо підприємств будівельного комплексу) зазначені функції  і повноваження Кабінет Міністрів України делегує господарським об’єднанням: корпораціям, концернам тощо.

Щодо підприємств комунальної власності уповноваженими органами із засновницькими правами є сільські , селищні та міські ради (п.30 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року)1  , а також місцеві державні адміністрації (п.1 ст.19 Закону України “Про місцеві державні адміністрації від 9 квітня 1999 року).

  Засновники реалізують засновницькі права шляхом :

1)            обрання організаційно - правової форми підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності;

2)            прийняття рішення про його створення ; затвердження у встановленому законом порядку статуту;

3)            передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та оборотних коштів;

4)            формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо;

Говорячи про правові засади створення підприємств неможливо не зупинитись  на загальних умовах створення підприємств , про його державну реєстрацію , про що і піде мова у наступній главі.

Створення підприємства в юридичному розумінні – це затвердження та одержання передбачених законом документів.

Відповідно до ст.5 Закону України “Про підприємства в Україні”  підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених Законом України “ Про підприємства “ та іншими законами України. Рішення про створення підприємства у випадках, передбачених чинним законодавством, приймається за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Підприємство може бути створено внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України.

Підприємство може бути створено в результаті виділення із складу діючого підприємства, організації одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу.

Створення підприємств шляхом виділення здійснюється із збереженням за новими підприємствами взаємо зобов’язань та укладених договорів з іншими підприємствами.    

У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною Радою народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках - Верховною Радою України за поданням первинного природо-користувача при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів. Відмову у наданні природних ресурсів може бути оскаржено в порядку, передбаченому законодавством України.                                                                                                                              

Підприємству може бути передана у колективну власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, встановленому Земельним кодексом України ( ст.19, 21,23, 32, 34 та ін.).Відмова в наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи створення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповноваженого ним органу.

Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво". Діяльність незареєстрованих підприємств не допускається .

Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. За загальним правилом , це державні органи за місцем знаходження підприємств , а саме :

1)            виконкоми міських , районних у містах рад ;

2)            районні , районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.

Законодавством також визначені органи , які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб’єктів господарського права. Так , господарські товариства , що займаються банківською діяльністю , реєструє Національний банк України в порядку , визначеному Законом України “ Про банки і банківську діяльність”. Фондова біржа підлягає державній реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Для державної реєстрації реєструю чому органу необхідно подати документи , перелік , яких визначено ст.8 Закону України “ Про підприємництво”.

За наявності всіх документів реєстрація підприємства здійснюється у строк не більше п’яти робочих днів. Протягом цього часу реєструючий орган зобов’язаний видати   заявнику свідоцтво про державну реєстрацію підприємства. Свідоцтво є юридичною підставою для відкриття підприємству рахунків у банку за місцем його реєстрації або у будь – яких інших банках за згодою сторін. Банк зобов’язаний відкрити рахунок і в 3-дений термін повідомити про це податкову інспекцію.

Орган , який здійснює реєстрацію , зобов’язаний у 10- денний термін подати відомості до відповідної податкової інспекції та органу державної статистики. Ці органи встановлюють коди підприємств відповідно до Загального класифікатора галузей народного господарства Міністерства статистики України.  

Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджує положення про них.     

Філія – це відособлений структурний підрозділ підприємства , який знаходиться не за місцем знаходження підприємства. Філії уповноважуються здійснювати в інтересах  головного підприємства частину його функцій .

Представництво – це теж відособлений структурний підрозділ , який теж знаходиться не за місцем знаходження підприємства. Представництво , як правило , наділяється правами представляти інтереси головного підприємства: укладати від його імені угоди , здійснювати його захист прав та інтересів та інших юридичних дій.

Філії і представництва відповідно до п.12 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності не потребують державної реєстрації.

На відміну від філій представництва не вправі здійснювати функції юридичної особи , вони наділяються правами лише здійснювати юридичні дії – укладання контрактів , захист інтересів головного підприємства. Межі повноважень   керівника цих структурних підрозділів , крім положення про них , визначаються генеральною довіреністю.

Погодження питання про розміщення таких відособлених підрозділів підприємства з відповідними місцевими Радами народних депутатів провадиться в порядку, встановленому для створення підприємства.

Діяльність розташованих на території України відособлених підрозділів підприємств, які знаходяться за межами республіки, регулюється Законом України “Про підприємства” та іншими законами України.

Звичайно крім поняття “створення” підприємства існує також і поняття “припинення діяльності підприємства” про що піде мова в наступному розділі даної дипломної роботи.

1.4. Припинення діяльності підприємства

Припинення діяльності підприємства – одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття “припинення” входять юридичні підстави (”умови”), акти та процесуально – правові дії  щодо припинення діяльності підприємства як суб’єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства. Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені Законом України “Про підприємництво”(ст.11). Загальний процесуальний (процедурний) порядок і форми припинення регулює Законом України “Про підприємства в Україні” (ст.34- 36). Уразі банкрутства  підприємства правовідносини припинення регулюються  Законом України “Про відновлення платоспроможності   боржника або визнання його банкрутом “ .

Діяльність підприємства припиняє його власник (вищий орган підприємства, уповноважений орган).Припинення за юридичними підставами, як зазначалось вище, може бути двох видів :

1.      Добровільним

2.      Примусовим

Юридичними підставами добровільного припинення діяльності підприємств є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

Види юридичних підстав примусового припинення підприємства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку (ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні”, ст.19 Закону України “Про господарські товариства”).