Аналіз трудових ресурсів підприємства

        ,                               (1.9)

0,96 –  коефіцієнт невиходів на роботу  з поважних причин.

      Основними показниками зміни чисельності  є відносні показники руху, які  характеризують частку працівників, що зазнали зовнішніх професійних  переміщень, у загальній кількості  персоналу підприємства (відсоток, коефіцієнти) і містять важливу  аналітичну інформацію. Рух персоналу  характеризується такими відносними показниками:

      - рівень плинності кадрів (ПК) оцінюється співвідношенням чисельності працівників, що звільнилися з підприємства за власним бажанням або з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни (Чт), та середньооблікової чисельності працівників (Чс.о), у відсотках. Нормальним вважається рівень плинності кадрів до 5% за рік.

    ,                                             (1.10)

де  Чз.пл. – звільнення по плинності (за власним бажання; за порушення).

      - інтенсивність обороту із прийняття  (Іоп) — це співвідношення загальної чисельності працівників, прийнятих за певний період (Чпр), та середньооблікової чисельності працівників за цей період (Чс.о):

    ,                                          (1.11)

де  Чпр. – число прийнятих працівників.

      - інтенсивність обороту зі звільнення (Іов) — співвідношення загальної чисельності працівників, звільнених за певний період (Чзв), та середньооблікової чисельності працівників за цей період (Чсо):

    ,                                         (1.12)

де  Чз.п. – число звільнених працівників.

      - коефіцієнт сталості (Кст) - відношення чисельності працівників, що пропрацювали весь період (Чст) до середньо-облікової чисельності працівників за цей період (Чс.о.).

      Найбільш  повною характеристикою процесу  руху робочої сили є коефіцієнт змінності, який характеризує ступінь оновлення  складу робітників. Його обчислюють як частку відділення найменшого з двох показників, прийому на роботу та звільнення на середньоспискову чисельність.

      Рух персоналу відображається в балансі  кадрів, який містить відомості про  зміну їх чисельності і структури. Баланси складаються за місяць, квартал, рік, у тому числі за окремими спеціальностями, професіями, категоріями. У них відображаються дані про чисельність працівників  на початок і кінець періоду, про  кількість прийнятих та звільнених за період з відмітками про джерела  набору і причини звільнення [6, c.182].

      Щоб виявити причини плинності кадрів та резерви її скорочення, треба  мати повну і своєчасну інформацію про мотиви звільнень працівників. Для вивчення структури мотивів  звільнень звичайно використовується анкетне опитування. Попередження реальних звільнень працівників має ґрунтуватися не лише на аналізі мотивів звільнень, що вже відбулися, а й на даних  про мотивацію потенційної плинності  — готовності працівників до зміни  місця роботи.

      Від ефективності використання трудових ресурсів у процесі виробництва багато в чому залежать показники обсягу виробництва продукції, її собівартість, якість тощо. Тому аналіз використання трудових ресурсів є важливим розділом системи комплексного економічного аналізу діяльності підприємства [7,с.43].

      Треба також враховувати, що вони характеризують тільки потенціал трудових ресурсів і його відповідність іншим факторам та умовам виробництва. Ефективність використання трудових ресурсів виявляється тільки через показники, що характеризують кінцеві результати діяльності підприємства. 

      1.2. Критичний огляд проблемних питань щодо аналізу трудових ресурсів підприємства 

       Сучасне становище характеризується високою нестачею кваліфікованих кадрів за окремими професіями та спеціальностями. Однією з причин є неспівпадання структури професійної освіти з потребами ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою. Кожний четвертий український менеджер вважає, що брак кваліфікованих кадрів стримує зростання виробництва. Підприємствам важко знаходити навіть некваліфікований персонал. У 40% випадків середній розряд робітників на підприємствах відстає від робіт, що виконуються, на 0,2 – 0,3 розряду, простій техніки внаслідок недостатньої кваліфікації робітників становить 30 – 50% часу простоїв обладнання.

       Аналіз статистичних матеріалів за останні роки свідчить про те, що в Україні склалися три регіони з різними за масштабами резервами трудових ресурсів. До складу таких резервів входять незайняті в народному господарстві, зайняті в особистому і підсобному сільському господарстві та особи працездатного віку, що навчаються. До першого регіону входять: Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Черкаська та Хмельницька області, в яких зазначені потенційні резерви трудових ресурсів становлять майже 17% загальної чисельності трудових ресурсів, у Київській області резерви трудових ресурсів становлять до 25%. До другого регіону входять Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська та Херсонська області, в яких потенційні резерви трудових ресурсів становлять 25-29% загальної чисельності наявних трудових ресурсів. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою незайнятих в народному господарстві. До його складу входять Львівська, Одеська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. У цьому регіоні незайняті в народному господарстві становлять від 31 до 41% загальної чисельності трудових ресурсів.

       Стабільно високим залишається відсоток молодих  безробітних у віці до 35 років: 52,5%  у 2008 році, 45,5% у 2009 році від кількості всіх безробітних. У 2009 році на 23,6% у порівнянні з 2008 роком зросла кількість не працевлаштованих випускників вищих навчальних закладів. Кількість осіб, які закінчили або припинили навчання у вищих та професійно-технічних навчальних закладах також збільшилася на 29,8% у 2009 році. Серед зареєстрованих безробітних у 2009 році 67% складали особи з повною вищою, базовою та неповною вищою, професійно-технічною освітою ( у 2008 році – 64,4%).

       У 2009 році продовжувалося вивільнення працівників з галузей економіки, які найбільше постраждали від кризи. Без роботи у 2009 році залишилося 119 616 робітників сільського господарства (у 2008 році – 222 723 робітника), 111 650 працівників переробної промисловості (у 2008 році – 171 502 працівника), 72 241 працівник сфери торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів (у 2008 році – 107 137 працівників), 26 493 будівельники (у 2008 році – 38 928 працівників).

       Працевлаштування не зайнятих трудовою діяльністю громадян найбільше здійснювалося також по цим галузям. У 2009 році у сільське господарство працевлаштовані 153 034 особи (у 2008 році – 203 693 особи), у переробній промисловості – 136 286 працівників (у 2008 році – 232 196 працівників),  у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів – 135 279 працівників (у 2008 році – 238 306 працівників), на будівництві – 25 894 робітника (у 2008 році – 50 850 робітників). Найбільш дефіцитними на сьогодні є професії, за якими відсутня спеціальна базова освіта.

       Потреба підприємств, установ та організацій у працівниках на кінець 2009 року становила 65 846 робочих місць (у 2008 році – 91 127). З яких 42 % припадає на робітничі місця та стільки ж на посади службовців (у 2008 році – 48 % та 37 % відповідно). Переробна промисловість потребує 18 % працівників, державне управління – 17 %, торгівля – 12 %, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 11,5 %. Приблизно такий розподіл характерний для минулого року також.

       Незайняте населення на кінець року становило 542 827 осіб. Попит підприємств у працівниках складав 65 846 осіб. Навантаження на одне робоче місце становить трохи більше 8 осіб.  Навантаження на одне робоче місце за професіями у 2009 році можна побачити у таблиці 1.1.

       Табл.1.1

       Навантаження на одне робоче місце за професіями

 

       У громадських роботах у 2009 році взяло участь 240 440 безробітних, у 2008 – майже вдвічі більше: 426 825 осіб.

       Незайняте населення, яке пройшло професійне навчання у минулому році становить 135 332 особи, що на третину менше, ніж у 2008 році. За спеціальностями найбільше підготовлено електрогазозварників, кухарів, перукарів, продавців продовольчих товарів, операторів котельні та водіїв.[5]

       Станом на 1 квітня 2010 року офіційна статистика визнає існування в Україні 2 млн. безробітних, з яких 518,9 тис. зареєстровано у державній службі зайнятості. Але за результатами профспілкового моніторингу, реальне число безробітних орієнтовно становить 4 млн. 588 тис. 700 осіб. На відміну від офіційних державних органів, система моніторингу НФПУ враховує не тільки безробітних, які реєструються у службі зайнятості, а й різні форми прихованого безробіття.

       Найбільшою була кількість працівників, які перебували у тимчасовій вимушеній у будівництві – 12,4% усіх працюючих у галузі. У режимі скороченого робочого дня або тижня тут працювали 25,9% усіх зайнятих у галузі. У промисловості відповідні показники співвідносяться як 2,2% до 15,6%. У сфері транспорту і зв’язку – 1,6% і 13,0%. [6]

       Сучасна ситуація у сферах регулювання та управління трудовими ресурсами в країні є результатом існування проблем та суперечностей, які тривалий час не вирішувались та продовжують загострюватися. Зокрема, встановлено, що існує висока залежність економічної сфери від політичної кон'юнктури, короткострокова орієнтованість економічної діяльності, мають місце негативні демографічні тенденції, територіальні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, структурні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, незбалансованість існуючих трудових ресурсів та робочих місць, невідповідність сфери професійної освіти потребам ринку праці, низький рівень заробітної плати в бюджетному секторі. 

     1.3 Методика аналізу трудових ресурсів на підприємстві

     Трудові ресурси підприємства відіграють провідну роль у розв'язанні науково-технічних, організаційних і економічних завдань  щодо досягнення поставлених результатів  господарювання. Рівень забезпеченості підприємства робочою силою і  її раціональне використання значною  мірою визначає організаційно-технічний  рівень виробництва, ступінь використання техніки та технології, предметів праці.

     Від ефективності використання трудових ресурсів у процесі виробництва багато в чому залежать показники обсягу виробництва продукції, її собівартість, якість тощо. Тому аналіз використання трудових ресурсів є важливим розділом системи комплексного економічного аналізу діяльності підприємства.

      Етапи аналізу трудових ресурсів:

1. Оцінка забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та рух робочої сили
2. Аналіз використання робочого часу
3. Вивчення продуктивності праці та трудомісткості продукції
4. Оцінка витрат на оплату праці

    Для аналізу руху та ефективності використання трудових ресурсів використовуються джерела інформації, наведені в табл. 1.2.

     Таблиця 1.2

     Інформаційна  база для аналізу  ефективності використання трудових ресурсів