Діагностика фінансово економічного стану підприємства

     2) концентрація на ресурсах, тобто  досягнення в науковій і виробничій  сферах, технологіях, управлінських  механізмах, оптимізуючи цим самим  використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних  ресурсів суб'єкта господарювання.

     Здійснення  інноваційної політики на підприємстві повинно відбуватися поетапно, згідно з визначеними цілями підприємства.

     Ефективність  інновацій в аграрному секторі залежить від системи показників технологічної, економічної, соціальної та екологічної ефективності. Такий підхід гарантуватиме аграрному підприємству постійне отримання вичерпної інформації про стан і ефективність інноваційних процесів.

     Сьогодні  інноваційна діяльність в агропромисловому виробництві великою мірою залежить від науки, яка здійснюється науково-дослідними закладами та науково-педагогічними  кадрами вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації.

     Обсяг ресурсів у сільському господарстві дуже обмежений, тому інвестиції в основний капітал і фінансування формування оборотних коштів необхідно сконцентрувати в точках (полюсах) розвитку сільського господарства, в яких процес виробництва  буде здійснюватися на інноваційній основі. Точками (полюсами) росту можуть бути: племінні тваринницькі і насіннєві господарства; репродуктивні свинарські і птахівницькі комплекси, аграрні ВНЗ, науково-дослідні установи, базові господарства з первісного освоєння і подальшої дифузії нововведень тощо.

     Інноваційний  розвиток аграрного сектора економіки не повинен направлятися винятково на забезпечення максимального економічного ефекту, а орієнтуватися на побудову гуманізованого суспільства та підвищення рівня життя сільського населення. Найбільш ефективними є механізми, які забезпечують, створення інноваційно мислячого суспільства та формують попит на інновації, який у результаті вмотивовує суб'єктів пропозиції.

     Враховуючи  особливості вітчизняної культури і соціальних інститутів механізмами сприяння покращенню інноваційного клімату в суспільстві є:

     1. Зміна установок вищої освіти із компетенціоналізації на інтелектуалізацію та генерацію нових знань.

     2. Розвиток в системі освіти цінності самоосвіти із акцентом на задоволення, яке надає творчість.

     3. Формування в особистості навичок  наполегливості у відстоюванні  власних ідей.

     4. Впровадження організаційних культур  егалітарного типу.

     5. Підтримка і заохочення підприємств-новаторів та особистостей-новаторів.

     6. Підвищення рівня інноваційної  освіти керівників всіх рівнів.

     3.2.Підвищення  продуктивності праці  та впровадження  режиму економії  витрат.

     В умовах ринкової економіки зростає  значення різних факторів, що впливають  на ефективність виробництва. Серед цих факторів істотне місце займає наукова організація праці (НОП).

     Науковий  підхід до організації праці дозволяє щонайкраще з'єднати в процесі виробництва  техніку і людей, забезпечує найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів, зниження трудомісткості і зростання продуктивності праці. Він спрямований на збереження здоров'я працівників, збагачення змісту їхньої праці.

     Наукова організація праці спрямована на рішення взаємозалежних груп задач:

     •економічних (економія ресурсів, підвищення якості продукції, зростання результативності виробництва);

     •психо-фізіологічних (оздоровлення виробничого середовища, гармонізація психофізіологічних навантажень на людину, зниження ваги і нервово-психічної напруженості праці);

     •соціальних (підвищення розмаїтості праці, його змістовності, престижності, забезпечення повноцінної оплати праці).

     Економічна  ефективність впровадження заходів з наукової організації праці визначається величиною зниження витрат живої і уречевленої праці, що виявляється насамперед, в зростанні продуктивності праці.

     Економічна  ефективність впровадження заходів  з НОП розраховується з метою:

     • обґрунтування вибору найбільш ефективних форм організації праці;

     • визначення зростання продуктивності праці і суми річного економічного ефекту від впровадження заходів з НОП;

     • визначення впливу заходів з НОП на основні техніко-економічні показники роботи підприємства та враховування його при розробці планів економічного та соціального розвитку підприємства;

     • розрахунок та встановлення розміру премій за впровадження заходів з НОП.

     Економічна  ефективність розраховується за допомогою  зіставлення нормативів або фактичних (при відсутності нормативів), трудових, матеріальних і фінансових затрат на одиницю продукції (робіт) до і після  впровадження заходів з удосконалення  організації праці.

     Економічна  ефективність визначається на стадіях  розробки і впровадження заходів  з НОП:        • на стадії проектування (планування) – розрахункова ефективність – з метою обґрунтування проектних рішень і вибору найбільш оптимальних їх варіантів;

     • після впровадження – фактична ефективність – для визначення результатів впровадження заходів.

     Коли  впровадження заходів з НОП потребує здійснення інвестицій (капіталовкладень), то проводиться оцінка їх економічної  ефективності з використанням відповідних  методик.

     Офіційна  методика оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій (капітальних  вкладень) передбачає визначення їх загальної (абсолютної) та порівняльної економічної  ефективності. Проте дана методика має ряд серйозних недоліків, які спотворюють реальні витрати  і результати реалізації того чи іншого інвестиційного рішення.

     Більш адаптовані до реальних ринкових умов господарювання методики, які базуються  на методах проектного аналізу.

     При цьому комплексна оцінка фінансової цінності проекту здійснення виробничих інвестицій передбачає розрахунок таких  основних економічних показників ефективності: чистої поточної вартості (чистих дисконтованих  вигод) – NPV; внутрішньої ставки доходу (норми рентабельності) – IRR; коефіцієнта (співвідношення) „Вигоди/витрати” –  В/С; терміну окупності інвестицій – Т_ок.

     Основними загальними показниками економічної  ефективності заходів з НОП, які  визначають доцільність їх впровадження, є:

     · підвищення продуктивності праці;

     · показники економічної ефективності виробничих інвестицій (капітальних вкладень).

     Поряд із загальними показниками при оцінці економічної ефективності заходів з удосконалення управління, організації виробництва, праці використовують і часткові показники:

     · зниження трудомісткості продукції;

     · відносної економії (вивільнення) чисельності працівників;

     · збільшення обсягу виробництва;

     · поліпшення використання робочого часу;

     · збільшення тривалості фази стійкої працездатності працівників за рахунок поліпшення умов праці, оптимізації режимів праці і відпочинку;

     · економія від зниження собівартості продукції (за елементами і статтями витрат);

     · економія за рахунок зниження професійних захворювань і виробничого травматизму.

     Соціальна ефективність впровадження заходів з НОП може проявлятися через підвищення якості використовуваної робочої сили, підйому рівня життя, поліпшення соціально-психологічного впливу на підвищення трудової і суспільної активності. Це сприяє активізації діяльності, створює комплекс умов для оптимального використання трудового потенціалу, усунення обмежень у реалізації здібностей і розвитку ініціативи працюючих, забезпечує підвищення продуктивності праці, ефективності виробництва.

     3.3. Фактори зміни точки беззбитковості та зони безпеки підприємства.

     Однією з найважливіших характеристик взаємозв'язку затрат, обсягу виробництва і прибутку є аналіз беззбитковості.

     Такий аналіз можливий при системі обліку змінних затрат, основою якої є поділ затрат на постійні та змінні, а також при використанні показника маржинального доходу.

     Точка беззбитковості – це такий обсяг реалізації, коли доходи підприємства дорівнюють його затратам, а підприємство не має ні прибутку, ні збитків.

     Синонімами поняття точки беззбитковості є точка рентабельності, мертва точка, точка критичного обсягу реалізації.

     Аналіз беззбитковості використовують при:

     1) започаткуванні нового виду діяльності, наприклад, при організації нового виду виробництва; 

     2) при розвитку і розширенні того, що вже існує; 

     3) виготовленні нового виду продукції, наданні нового виду послуг.

     Отже, цілі, для яких використовують аналіз беззбитковості, слідуючі:

     1) оцінка початкового періоду функціонування нового підприємства;

     2) оцінка прибутковості нового виду послуг або нового виду продукції;

     3) оцінка прибутковості інвестицій при нарощуванні основного капіталу. 

     Точка беззбитковості може бути визначена трьома методами:

     1) методом рівняння;

     2) методом маржинального доходу;

     3) графічним методом.

     Обсяг продажів, що перевищує точку беззбитковості, забезпечує прибуток. Якщо обсяг продажів нижче від точки беззбитковості, підприємство зазнає збитків.

     Точка беззбитковості, отже, вказує на те, при якому обсязі виробництва дохід від реалізації покриє сумарні (валові) витрати підприємства. Точка беззбитковості залежить від трьох факторів:

     · ціни продажу виробленого товару;

     · змінних витрат виробництва, реалізації, управління;

     · постійних витрат виробництва, реалізації, управління.

     Зменшення ціни реалізації продукції вимагає збільшення обсягу продажів. Збільшення змінних витрат на одиницю виробу вимагає збільшення обсягу продажів у точці беззбитковості. Аналогічно збільшення суми постійних витрат вимагає збільшення обсягу продажів у точці критичного обсягу виробництва.

     У тому разі, коли підприємство виготовляє і продає декілька видів продукції, точку беззбитковості можна визначити, виходячи із загального коефіцієнта маржинального доходу і всієї суми доходу від реалізації.

     Слід урахувати що зі зміною структури виробництва коефіцієнт загального маржинального доходу і величина точки беззбитковості змінюються, тому їх належить визначати для кожного варіанта.

     Отже, аналіз беззбитковості передбачає низку припущень, при які мати уявлення при його використанні. 

     По-перше – це постійність продажної ціни, яка, своєю чергою, ґрунтується на двох інших припущеннях;