Звіт з технологічної виробничої практики в Комунальний заклад Львівської обласної ради

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства. До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо.

Залежно від часу розрахунку розрізняють:

1. планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану;
2. фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку;
3. нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, на підприємстві розрізняють:

1. технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції.
2. цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції.
3. виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву.

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1. матеріальні витрати;
2. витрати на оплату праці;
3. відрахування на соціальні заходи;
4. амортизація основних фондів і матеріальних активів;

         5) інші витрати, пов'язані з основною діяльністю.

Виробнича собівартість виготовленої продукції н обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису залежить від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. На стадії прогнозування величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

 

 

 

 

 

5. Обгрунтування рівня ціни та ціноутворюючі фактори на продукцію підприємства.

 

Одним із основних ринкових інструментів, які впливають на процеси виробництва, обміну і споживання, є ціна.

Ціна – це економічна категорія, що означає суму грошей, за яку продавець згодний продати, а покупець готовий купити товар.

В умовах товарних відносин ціна є сполучною ланкою між виробником і споживачем, тобто є інструментом забезпечення рівноваги попиту та пропозиції. Кількісно ціна визначається, з одного боку, витратами виробництва, з іншого – ефектом, що одержує споживач.

Для нормальної роботи ціна повинна перевищувати витрати з виробництва і реалізації товарів, але бути меншою від сумарного ефекту, який одержує споживач.

Під ціновою політикою розуміють визначення рівня цін і можливих варіантів їхніх змін залежно від цілей і завдань, які вирішує підприємство в короткостроковому плані й у перспективі. Розробка цінової політики є однією із головних функцій виробництва, тому в рамках загальної цінової політики рішення по цінах пов'язують із цільовим ринком підприємства, структурою виробництва продукції.

У сучасних умовах розповсюдженим методом розробки загальної цінової політики є багатоетапний підхід до встановлення цін.

Будуючи ту чи іншу цінову політику на ринку, підприємство має враховувати та визначати дійсне значення попиту та пропозиції, яке існує зараз на ринку. Це дає змогу визначити ціну рівноваги, тобто реальну ринкову ціну за умов, коли попит дорівнює пропозиції.

Формування ціни на конкретний товар є найважливішою складовою товарної політики підприємства . Розробкою цінової політики займаються вищі посадові особи, тому що рівень цін на товари в остаточному підсумку визначає і основні фінансово – економічні результати діяльності підприємства. Отже, ціна повинна бути встановлена на такому рівні, щоб відшкодувати витрати і забезпечити одержання певного прибутку.

Ціноутворення – це процес формування ціни на конкретний товар. Знаючи, з яких елементів складається ціна, можна говорити і про сам процес утворення ціни, тобто про ціноутворення.

Як і будь – який процес, він складається з декількох факторів, що послідовно здійснюються один за одним:

Вибір мети. Підприємство повинно насамперед визначити, яку мету вона ставить при виробництві та продажі конкретного товару. Коли чітко визначені мета і місце товару на ринку, простіше і легше сформувати комплекс маркетингу і установити ціну. Визначаючи величину попиту на свій товар, підприємство повинно його оцінити при різних цінах і спробувати з'ясувати причини його зміни. На величину попиту впливають такі фактори: потреба в товарі, відсутність заміни або конкурентів, платоспроможність потенційних покупців, купівельні звички тощо.

Вибір методу ціноутворення. Пройшовши всі зазначені фактори,         підприємство може розпочати визначення ціни на товар. Оптимально можлива ціна повинна цілком відшкодовувати всі витрати на виробництво, розподіл і збут товару, а також забезпечувати одержання певної норми прибутку. Можливі три варіанти встановлення рівня ціни: мінімальний рівень, обумовлений витратами; максимальний рівень, сформований попитом; оптимальний рівень ціни з обліком як витрат виробництва, так і споживчого попиту.

Встановлення кінцевої ціни – завершальний фактор ціноутворення. Зупинивши свій вибір на одній із зазначених методик, підприємство може приступити до розрахунку (встановленню) ціни, яка повинна враховувати психологічне сприйняття покупцем товару даного підприємства. Наприклад, для багатьох споживачів єдина інформація про якість товару міститься в ціні, і вона є показником якості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Фінансові  результати діяльності, їх аналіз.

Фінансовий  аналіз є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності за певний період та на певну дату.

Метою фінансового  аналізу  є оцінка напрямків розвитку підприємства і визначення його реального фінансового стану та з'ясування можливостей підвищення ефективності функціонування за допомогою проведення раціональної фінансової політики. Головними завданнями аналізу фінансових результатів є:

— систематичний  контроль за виконанням планів одержання  прибутку;

— виявлення  факторів формування показників прибутку та розрахунки їхнього впливу;

— вивчення напрямків  і тенденцій розподілу прибутку;

— виявлення  резервів збільшення прибутку;

— розробка заходів  для використання виявлених резервів.

Джерелами аналітичної інформації є плани економічного та соціального розвитку, фінансовий план (розрахунковий баланс доходів і витрат), бізнес – план, форми бухгалтерської звітності № 1 «Баланс підприємства» (Додаток 1), «Звіт про фінансові результати» (форма № 9д, 9м) (Додаток 2), Звіт про  надходження та використання коштів загального фонду (форма 2д, 2м) (Додаток 4).

Результативним економічним показником господарської діяльності на підприємстві є балансовий прибуток чи збиток. В цьому показнику акумулюються результати всіх сторін господарсько – фінансової діяльності: виробничої, збутової, постачальницької, фінансової та інвестиційної.

Основну частину балансового прибутку становить прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг). При аналізі цих показників визначають вплив на його величину зміни:

• обсягу реалізації продукції (робіт, послуг);
• собівартості реалізованої продукції;
• цін реалізації.

Зміна обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) може впливати на величину прибутку як позитивно, так і негативно. Збільшення питомої ваги обсягу продажу рентабельних видів продукції в загальному обсягу реалізації призводить до збільшення прибутку, а збільшення питомої ваги низькорентабельної та збиткової продукції призводить до збільшення загальної суми збитку.

Собівартість реалізованої продукції і прибуток перебувають в оберненій залежності, тобто зниження собівартості сприяє збільшенню прибутку і навпаки. Оскільки на формування прибутку суттєво впливає собівартість реалізованої продукції, то саме формуванню собівартості продукції необхідно приділити особливу увагу. Зміна рівня цін і прибуток перебувають в прямій залежності, тобто при збільшенні рівня цін сума прибутку збільшується і навпаки. В даному напрямку особливу увагу необхідно звернути на вибір оптимальних каналів реалізації продукції.

Аналіз фінансових результатів від іншої реалізації передбачає оцінку цих операцій щодо законності їх проведення, правильності оцінки майна, яке реалізується, визначення затрат, що зв'язані з такою реалізацією.

Прибуток, хоч і є результативним показником діяльності підприємства, проте не характеризує рівня ефективності господарської діяльності, вкладених затрат, використаного майна. Тому в практиці аналізу використовується відносний показник – рентабельність. В практиці економічного і фінансового аналізу обчислюють такі показники рентабельності: рентабельність виробництва продукції, рентабельність товарної продукції, рентабельність виробничих фондів.

Оцінка показників рентабельності проводиться методом порівняння фактичного його рівня з плановим і прогнозованим та з попередніми періодами. Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності на підприємствах є прибуток або збиток.

 

Результати  фінансової діяльності КЗЛОР “Обласна база спеціального медичного постачання” (Додаток №2)

Таблиця №1

Показники	За попередній звітний рік	За звітний  рік
1	2	3
Загальний фонд	Х	Х
Отримані доходи	Х	3226397,55
Проведені видатки	Х	3295844,74
Списані недостачі	Х	-
Списана заборгованість (+; -)	X	-
Результат переоцінок (+; -)	X	-
Інші видатки	Х	-
Фінансовий  результат за  загальним фондом (профіцит “+”; дефіцит “-”	110467,36	41020,17

 

 

 

7. Фінансове  планування та організація фінансового  контролю.

 

В ринкових умовах важливе місце повинно займати  фінансове планування, оскільки воно є однією із важливих функцій управління господарством в напрямку забезпечення його виробничої програми ресурсами, виконання  зобов'язань перед фінансово – кредитною системою, мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів та підвищення ефективності виробництва. Тому фінансове планування є необхідним елементом управління економікою

На фінансове  планування покладено завдання раціонального  розподілу доходів і нагромаджень, а також контроль гривнею за господарською діяльністю підприємства, зокрема і Бази

Шляхом фінансового  планування досягається балансування фінансовими ресурсами процесу  розширеного відтворення, досягнення високої результативності господарсько – фінансової діяльності, забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості суб'єкта господарювання.