Звіт з технологічної виробничої практики в Комунальний заклад Львівської обласної ради

Отже економічне значення матеріально-технічного забезпечення підприємства заключається в тому, щоб забезпечити:

• безперебійне забезпечення підприємства необхідними засобами виробництва;
• оптимізацію господарських зв'язків між підприємством та постачальником;
• створення економічно обґрунтованих матеріальних запасів та маневрування матеріальними ресурсами;
• застосовування прогресивних шляхів та засобів транспортування вантажів з метою прискорення та здешевлення процесу обміну;
• раціональне і економічне використання засобів виробництва у виробництві;
• зменшення витрат щодо матеріально-технічного забезпечення підприємства.

3.3 Структура  персоналу і планові розрахунки  чисельності основних робітників.

 

Найбільш важливим елементом продуктивних сил і  головним джерелом розвитку економіки  є люди; їх майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує непересічна залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємства, організації.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх факторів (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо). Вплив останніх конкретизується у таких параметрах макроекономічного характеру, як: чисельність активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропозиція робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики обумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати  участь інші працездатні особи на основі тимчасового трудового договору (контракту). Враховуючи те, що багато підприємств поза основною діяльністю виконують функції, які не відповідають головному їх призначенню, всі працівники підрозділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема до першої групи відносяться працівники основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всі зайняті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До другої групи персоналу входять працівники структур, які хоч і знаходяться на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва.

Такий розподіл персоналу  підприємства на дві групи необхідний для розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності.

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

      Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах: повні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, повний механік тощо), а також заступники відповідно до вищеперелічених посад.

      Спеціалістами вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами, зокрема — інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

      До службовців відносяться працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, сценографісти тощо.

      Робітники – це  персонал, безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.

      В аналітичних цілях всіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних — тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації межі між основними та допоміжними робітниками стираються, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.

      Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

      Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки галузі діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються, рівня технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності.Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій або іншій посаді. Відрізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники з середньою освітою та деяким практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади — інженерні, економічні, але не мають спеціальної освіти).

      За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані і некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку.

      Управління трудовими ресурсами, забезпечення їх ефективного використання викликає необхідність формування системи оцінки трудового потенціалу підприємства.

      Перш за все слід відрізняти явочну, облікову та середньооблікову чисельність працюючих на підприємстві.

Явочна чисельність включає всіх працівників, що з’явилися на роботу.

Облікова чисельність включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працюючих, що прийняті на роботу на строк один і більше днів незалежно від того, знаходяться вони на роботі, у відпустці, відрядженні, звільнені від праці за хворобою чи з інших причин.

Середньооблікова чисельність працюючих за певний період визначається як сума середньомісячної чисельності, поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді.

       Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, що не виходять на роботу з поважних причин.

Окреслюючи цілі та напрямки розвитку діяльності підприємства, його керівництво повинно визначити необхідні для їх реалізації ресурси, в тому числі трудові.

Розрахунки чисельності  спираються не лише на кількісну та якісну оцінку самих трудових ресурсів, але й на можливий рівень їх використання, аналіз обумовлюючих факторі» ' — технічних, організаційних, соціально-економічних.

Об'єктами аналізу  виступають:

• номенклатура виготовлюваної продукції та послуг, що надаються;
• втрати робочого часу та їх причини;
• характер та порівняльний рівень технологічних процесів та устаткування;
• прогресивність та відповідність сучасним вимогам організації праці та виробництва;
• рівень мотивації трудової діяльності;
• норми обслуговування та виробітку, рівень їх
• фактичного виконання тощо.

При визначенні чисельності на перспективний період необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища, а саме:

• ринкову кон'юнктуру, пов'язану з тим чи іншим видом діяльності;
• циклічність розвитку економіки, передбачення можливого загального економічного спаду;
• регіональні особливості ринку праці (переміщення виробничих потужностей в регіони з нижчою вартістю праці);

 

• державні (урядові) програми, замовлення, контракти (у відповідності з останніми підприємство зобов'язане створювати нові робочі місця);
• юридичні аспекти (закони, договори з профспілками і т. ін.), що регулюють трудові відносини, захищають інтереси окремих категорій населення та працюючих;
• можливості використання тимчасового наймання працівників, надомної праці.

Техніка розрахунків  планової чисельност окремих категорій  працівників визначається конкретною специфікою їх професійної діяльності та галузевими особливостями функціонування того чи іншого підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

3.4 Планування  і контроль заробітної плати  на підприємстві.

 

Заробітна плата – це винагорода обчислена як правило в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

 

      Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконання роботи, професійно ділових якостей працівників, результатів їх праці і господарської діяльності підприємства.

      Відповідно до інструкції зі статистики заробітної плати фонд оплати праці має таку структуру:

 

• фонд основної заробітної плати;
• фонд додаткової заробітної плати;

 

• інші заохочувальні та компенсаційні виплати;
• доходи, дивіденди, проценти.

 

            Підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати праці, а державні тарифні ставки можуть служити орієнтиром в процесі організації оплати праці.

На підприємствах  найчастіше використовують дві форми оплати праці: відрядну і погодинну.

 

      За відрядної форми оплати праці проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. Кваліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності.

      Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку.

     За погодинної форми заробітної плати, оплата  праці робітників здійснюється за годинами (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом.

      Погодинна форма заробітної плати застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи (наприклад, операції контролю за якістю продукції) або вони взагалі  не піддаються нормуванню.

 

      При плануванні фонду оплати праці (ФОП) необхідно врахувати засоби державного регулювання ріння оплати праці, які виражаються у встановленні певного мінімуму платні, її індексації, тарифних коефіцієнтів і т. д. Крім державного регулювання та обмежень існують внутрішнє регулювання і контроль, які здійснюють професійні спілки, ради трудових колективів тощо.

      Планування фонду оплати праці має вирішальне значення для забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у збільшенні обсягів виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції, поліпшення фінансового стану підприємства.

      При плануванні ФОП визначається сума грошових коштів, необхідна і достатня для оплати праці працівників у плановому періоді; забезпечується оптимальне співвідношення в рівні заробітної плати окремих категорій працівників; розраховується середня заробітна плата працюючих відповідно до їх кваліфікації; створюються передумови для управління заробітною плато.

 

На підприємстві “Обласна база спеціального медичного постачання” працює 150.5 штатних одиниць. Включаючи Адміністрацію бази, Відділ мед. бактерійних препаратів, Відділ медичної техніки, Відділ бухгалтерського обліку, Господарчу частину та прилеглі склади що відносяться до майна Бази та їх працівники. Місячний фонд заробітної плати становить 134946,48 грн. Проаналізувавши  організаційну структуру підприємства та об’єми фонду заробітної плати я визначив мінімальну заробітну плату яка становить 960 грн., середня – 1263,00 грн., максимальна – 1942,48 грн. (Додаток №2)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Узагальнення і контроль витрат підприємства.

Планування  собівартості продукції (робіт, послуг).

 

Собівартість продукції — це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.