Значення неосяжних ресурсів у забезпеченні конкурентних переваг підприємства

    1) новизна винаходу. Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки, тобто, коли з усіх відомостей, які стали загальнодоступними в світі до дня подачі заявки на винахід, не виявлено засобу з ознаками, ідентичними всім ознакам формули даного винаходу;

    2) наявність винахідницького рівня. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не випливає сам собою з рівня техніки, тобто, коли досі не було виявлено рішень, які мають ознаки, що збігаються з головними ознаками даного винаходу;

    3) промислова придатність винаходу. Винахід признається промислово придатним, якщо його можна використати (багаторазово відтворити) в промисловості або в іншій сфері діяльності. При цьому безпосередня утилітарна корисність винаходу не є обов’язковою умовою (винахід не обов’язково має бути використаний).

    Корисна модель — це результат творчої діяльності людини, об’єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

    Корисні моделі відрізняються від інших  об’єктів промислової власності  тим, що їх предметом є тільки конструктивне вирішення пристрою (просторова композиція, взаємне розташування елементів, форма). Це означає, що речовини, штами мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин, а також способи не можуть бути визнані корисними моделями. За законами України корисна модель відповідає умовам патентоспроможності, якщо вона є новою (не є частиною рівня техніки) і промислово придатною (тобто придатною для відтворення промисловими засобами).

    Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об’єктом такої діяльності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об’ємним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим.

    За  своєю сутністю промисловий зразок — це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних та естетичних властивостей. Не підлягають охороні як промислові зразки: об’єкти архітектури, промислові гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об’єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких і т. п. подібних речовин.

    Художньо-конструктивне  вирішення виробу визнається промисловим  зразком і забезпечується правовою охороною за умов його новизни та промислової  придатності. Промисловий зразок є новим, якщо сукупність його суттєвих ознак, що визначають естетичні та (або) ергономічні особливості виробу, не стала загальнодоступною у світі до дня фіксації його пріоритету. Промислова придатність означає, що промисловий зразок може бути багаторазово відтворений через виготовлення відповідного виробу.

    Товарними знаками та знаками обслуговування (в українському законодавстві —  знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги  одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб. Головне завдання товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку. Товарний знак при цьому виконує одночасно дві функції: рекламування товару та гарантування його якості.

    Використання  таких знаків дає можливість споживачу швидко знайти та ідентифікувати потрібний йому товар. Тому товарний знак розміщують на самому товарі або його упаковці. Товарний знак використовують також у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках підприємств тощо.

    Товарний  знак є вказівкою для споживача, тому власник товарного знака  несе відповідальність за якість своїх  виробів як у процесі реалізації, так і на етапі споживання.

    Об’єктами знака для товарів і послуг можуть бути:

    – словесними (слова, сполучення літер, лексичний образ);

    – зображувальними (зображення живих істот, різноманітних предметів, фігур будь-яких форм, кольорових плям тощо);

    – об’ємними (тривимірні об’єкти, фігури та комбінації ліній і фігур);

    – з використанням інших позначень або їхніх комбінацій, виконаних у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

    Основними вимогами до знаків для товарів і  послуг є:

    1) їхня новизна (новизна товарного знака розглядається стосовно сфери його використання, тобто переліку товарів, які він охороняє, і часу його дії, тобто терміну чинності даного товарного знака);

    2) оригінальність (товарний знак має суттєво відрізнятися від уже зареєстрованих і відомих позначень);

    3) охоронопридатність, тобто можливість їхньої офіційної реєстрації.

    Правовій  охороні підлягають знаки, які не порушують суспільних інтересів, принципів гуманності та моралі та на якій не поширюються обмеження щодо надання правової охорони. В українському законодавстві є достатньо широкий перелік позначень, котрі не підлягають реєстрації як знаки для товарів і послуг. Зокрема, до таких належать позначення, які:

    1) зображують державні герби, прапори та емблеми, офіційні назви держав, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки;

    2) не мають розрізняльної здатності (неспроможні породити в споживача асоціативні образи, достатні для ідентифікації товару та його виробника), які є загальновживаними, які є оманливими або такими, що можуть завести в оману щодо товару (послуги) або особи, котра його виробляє (надає);

    3) є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати із знаками, раніше зареєстрованими, фірмовими найменуваннями, найменуваннями місця походження товару, що належать іншим особам;

    4) відтворюють промислові зразки, назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них без згоди власників авторського права, прізвища, імена, портрети, факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.

    Зазначення  походження товару як об’єкт промислової власності може бути двох видів: просте та кваліфіковане.

    Просте  зазначення походження товару — це будь-яке словесне чи зображальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. При цьому під географічним місцем розуміють будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами: країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

    Поняття «кваліфіковане зазначення походження товару» охоплює (об’єднує) такі терміни:

    – назва місця походження товару;

    – географічне зазначення походження товару.

    Назва місця походження товару — це назва  географічного місця, яка вживається як позначення в назві товару, що походить із зазначеного географічного  місця та має особливі властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих природних умов з характерним для даного географічного місця людським фактором.

    Географічне зазначення походження товару — це назва географічного місця, котра вживається як позначення в назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням таких.

    Просте  зазначення походження товару дає лише загальне уявлення про дійсне місце  походження товару. Кваліфіковане зазначення походження товару виокремлює з-поміж  великої кількості товарів такі, котрі мають особливі властивості, особливі якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва, тобто воно вказує на безпосередню залежність властивостей товару від місця його походження.

    Метою реєстрації зазначення походження товару є захист такого найменування, запобігання його використанню для інших товарів. Тому основними ознаками зазначення походження товару поряд з назвою певної місцевості є:

    – географічне середовище, яке охоплює специфічні природні умови та (або) людські фактори;

    – наявність в товарі особливих властивостей, які вирізняють його з-поміж інших однорідних товарів;

    – обов’язкова об’єктивна залежність особливих властивостей товару від географічного середовища.

    Не  визнається зазначенням походження товару позначення, яке, хоча і містить  назву географічного об’єкта, але є загальновживаним щодо товарів певного виду і яке не пов’язане з місцем його виготовлення. Забороняється використовувати зазначення походження товару в перекладі або у сполученнях зі словами «рід», «тип», «імітація», оскільки це може завести споживачів в оману щодо місця походження та особливих властивостей товару.

    Фізична або юридична особа, яка зареєструвала  зазначення походження товару, одержує  право на його використання в рекламних  цілях через розміщення на відповідному виробі, його упаковці, у проспектах та іншій товарно-супровідній документації.

    Фірмове найменування — це стале позначення підприємства (фірми, компанії,  тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.

    Фірмове найменування використовується для розпізнавання підприємств і виокремлювання їх з-поміж інших. На відміну від знаків для товарів і послуг, які уможливлюють ідентифікацію конкретних товарів та послуг даного підприємства, фірмове найменування вказує на підприємство як таке, без будь-яких посилань на товари та послуги, які воно постачає на ринок, та характеризує репутацію і становище підприємства  в цілому.

    Недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією вважаються дії пов’язані:

    1) із неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання (використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; товарів іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльної реклами);

    2) зі створенням перешкод суб’єктам господарювання в процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції (дискредитація суб’єкта; купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом; намовляння до бойкоту суб’єкта господарювання; намовляння постачальника до дискримінації покупця; намовляння до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника або покупця);

    3) із неправомірним збиранням, розголошенням та використанням комерційної таємниці, включаючи й намовляння до розголошення комерційної таємниці. 

    4. Нематеріальні активи підприємства та охорона права власності

    Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством. Водночас нематеріальні  ресурси відрізняються від матеріальних певними характеристиками, пов’язаними з їхньою природою і способами практичного використання. Наприклад, нові знання як результат творчої діяльності людини по суті є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб’єкт господарювання, а й решта. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є нематеріальними активами.

    Якщо  йдеться про нематеріальні активи рідкісні за своєю природою, то вони утворюються не в результаті вкладення  коштів, а завдяки привласненню рідкісності (наприклад, права на користування природними ресурсами). Але і в цьому разі доступ до обмежених дефіцитних ресурсів також захищено відповідними правами.

    Нематеріальні активи — це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об’єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їхнього використання в господарській діяльності з отриманням доходу.

    До  складу нематеріальних активів включають:

    1) права, що з’являються внаслідок володіння підприємством:

    – патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

    – свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, фірмове найменування;

    2) права, що виникають унаслідок володіння підприємством об’єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення);

    3) права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, ноу-хау, комерційних таємниць тощо);