Значення неосяжних ресурсів у забезпеченні конкурентних переваг підприємства

Автор: Пользователь скрыл имя, 01 Февраля 2011 в 22:43, реферат

Описание работы

Центральне місце в постіндустріальному суспільстві належить теоретичним знанням як основі інновацій. Акцент тут зміщується від споживання благ до споживання послуг, і перш за все, інтелектуальних. Інформація і знання як вища цінність якісного суспільства не тільки позначаються на всіх сторонах життя суспільства, але й видозмінюють саму людину, трансформують систему цінностей. Кардинально змінюється погляд на працю як головне джерело суспільного багатства. Жива праця все більше еволюціонує в напрямку насичення її творчим змістом, інтелектуальною складовою.

Содержание

ВСТУП

Поняття і види неосяжних ресурсів підприємства..........................................................................4
Роль інтелектуального капіталу у забезпеченні конкурентних переваг підприємства……...…6
Характеристика об’єктів промислової власності як складової неосяжних ресурсів підприємства..........................................................................................................................................11
Нематеріальні активи підприємства та охорона права власності................................................15
Вплив неосяжних ресурсів на конкурентоспроможність підприємства………………….……19
ВИСНОВОК.........................................................................................................................................21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………………22

Работа содержит 1 файл

Формування бізнес-моделі підприємства_Реферат-ЕСЕ.doc

— 349.00 Кб (Скачать)

    Інтелектуальний капітал бере участь у кругообігу сукупного капіталу при формуванні грошової форми капіталу і має з ним спільні властивості: будучи факторами виробничого процесу, збільшують виробничі можливості підприємства і підвищують його здатність отримувати дохід. Але разом з тим, їм притаманні й відмінні риси, серед яких основними є те, що інтелектуальний має переважно нематеріальні критерії виміру, а тому не відображається в балансі підприємства, і більш високу норму прибутковості. У зв'язку з цим інтелектуальний відособляється в самостійний об'єкт економічних і управлінських відносин, при цьому йому притаманні як відповідні ознаки капіталу, так і специфічні особливості. Отже, Інтелектуальний капітал має не тільки самостійну цінність, він також породжує ефект мультиплікатора по відношенню до фінансового капіталу, підвищуючи рівень ефективності їх спільного використання.

    Ефективність і цінність інтелектуального капіталу не є загальними універсальними категоріями: вони визначаються і зростають тільки в контексті інноваційної стратегії розвитку підприємства. На рис. 2 викладено схему інноваційної стратегії розвитку промислового підприємства, заснованої на концепції інтелектуального капіталу. 

      Рис. 2. Стратегія інноваційного розвитку в контексті концепції інтелектуального капіталу

    У минулому досягнення компанією конкретних стратегічних цілей свого організаційного розвитку за рахунок підвищення ефективності використання наявних ресурсів залежало в основному від величини грошових потоків, здатності нарощувати капітал і ринкової кон'юнктури. Але впродовж останніх років, зважаючи на невпинну інформатизацію сучасної економіки, актуалізацію наукомісткості промислового виробництва, зростає потреба в формалізації вимірювань інтелектуальних ресурсів, що об'єднуються поняттям «інтелектуальний капітал» і у процесі застосування в господарській діяльності трансформуються в інтелектуальні активи.

    Вимірювання цінностей, що мають інтелектуальні активи підприємства, проводиться з метою визначення їх впливу на величину інтелектуального капіталу, подальшого управління ними у поєднанні з іншими ресурсами - фінансовими, матеріальними. Все це вимагає створення на підприємстві системи управління інтелектуальним капіталом, тому подальші дослідження стосовно функціонування інтелектуального капіталу підприємства повинні здійснюватися в напрямку розробки механізму економічної діагностики інтелектуального капіталу, методи якої істотно доповнюють традиційну методологію економічного аналізу.

    Таким чином, термінологічно, інтелектуальний  капітал — це капітал, створений людським і (або) машинним інтелектом та представлений інтелектуальними ресурсами. Інтелектуальний потенціал підприємства — це можливості, що надані інтелектуальними ресурсами у даний час та в майбутньому і можуть бути використані для вирішення якогось завдання або для досягнення певної мети. Це зовсім не означає, що такі можливості будуть коли-небудь реалізовані.

    Отже, спираючись на функціональний підхід, можна сформулювати визначення інтелектуального капіталу як об’єктивної економічної  категорії: інтелектуальний капітал — це здатні створювати нову вартість інтелектуальні ресурси підприємства, представлені людським і машинним інтелектами, а також інтелектуальними продуктами, створеними ним самостійно або залученими зі сторони як засоби створення нової вартості.

    Таке  визначення інтелектуального капіталу містить ряд принципових посилань, які дозволяють розглядати його як узагальнюючу економічну категорію:

    1. Інтелектуальний капітал як узагальнююча  категорія є сукупністю людського  і машинного інтелектів, а також інтелектуального продукту.

    2. До інтелектуального капіталу  як економічної категорії належать  тільки ті інтелектуальні ресурси  підприємства, які здатні створювати  нову вартість або приносити  додатковий прибуток.

    Таким чином, якщо деякі патенти або  права на дизайн не здатні створювати нову вартість, приносити додатковий дохід, не становлять ніякої ринкової цінності, то їх не слід відносити до інтелектуального капіталу, хоча вони і є інтелектуальним продуктом.

    3. Інтелектуальний капітал — це  засіб створення нової вартості, що принципово відрізняє його від інтелектуального потенціалу.

    4. Базова функція інтелектуального  капіталу — створення нової  вартості.

    Порівнюючи  сутність «інтелектуального капіталу»  з термінами «нематеріальні активи» та «інтелектуальна власність», можна зробити висновок, що «нематеріальні активи» та «інтелектуальна власність» чітко визначені і закріплені законодавчими актами, але не включають знань, компетенції, навиків працівників, формалізованих знань в інформаційних системах підприємства, взаємовідносин з клієнтами і т.і. Зокрема, термін «нематеріальні активи» закріплений у Стандартах бухгалтерського обліку, а «інтелектуальна власність» у кількох Законах України.

Рис. 3. Семантична схема сутності термінів 

    Часто інтелектуальний капітал визначається через коло його складових. Незважаючи на відсутність єдиної думки щодо визначення категорії «інтелектуальний капітал», більшість науковців і практиків погоджуються з тим, що на рівні організації він має у своїй структурі три компоненти: людський капітал, структурний капітал та споживчий капітал.

    Окрім визначення суті та структури будь-яке  економічне явище чи процес потребує оцінки, оскільки “те що піддається оцінці, піддається й управлінню”. В сучасній економічній літературі нараховується більше 30 методик оцінки інтелектуального капіталу та окремих його елементів. В загальному, до основних ознак того, що компанія володіє інтелектуальним капіталом відносять:

·      ринкова капіталізація компанії перевищує її балансову вартість;

·      співвідношення нематеріальних і матеріальних активів знаходиться в діапазоні 5/1 – 16/1.

    В якості показника інтелектуальності  бізнес-моделі компанії може використовуватись  коефіцієнт Тобіна:

    Кт = MV/VAr,   

    де  MV – ринкова капіталізація компанії;

    VArвартість заміщення активів компанії (сума балансової вартості активів).

    Сьогодні  у багатьох транснаціональних компаній коефіцієнт Тобіна коливається від 5 до 10. Для підприємств із наукомістких галузей, інтернет-компаній, а також тих, що займаються розробкою програмного забезпечення коефіцієнт Тобіна може становити кілька сотень. Це означає, що матеріальні активи практично не задіяні у створенні вартості, а головним виробничим фактором є інтелектуальний капітал. Однак, використання цього показника є обгрунтованим і дозволяє отримати достовірні результати тільки за умови, що у процес створення вартості залучені всі активи компанії. В умовах вітчизняного бізнесу така умова не завжди виконується, оскільки на багатьох підприємствах є “баласт” активів, які не використовуються у господарському процесі, а тому не створюють доданої вартості.

    Оскільки  важливим носієм інтелектуального капіталу є персонал компанії, то важливо  оцінювати ефективність інвестицій у розвиток людського капіталу. Одним  із показників оцінки ефективності інвестицій у людський капітал є “ефект від програми навчання персоналу” (Е):

    Е = (T*N*V*K) – (N*C),

    де  Т – тривалість дії програми навчання (у роках) на продуктивність праці  та інші фактори її результативності; N – чисельність працівників, що проходили навчання за програмою; V – вартісна оцінка (у грн.) відмінностей у цінності для компанії «кращих» і «середніх» працівників, які виконують однотипні функції; K – коефіцієнт, що характеризує ефект навчання працівників (зростання частки «кращих» працівників); С – витрати (у грн.) на навчання 1 працівника.

    Піонером  у практичному втіленні процедури  оцінювання інтелектуального капіталу стала шведська компанія “Scandia AFS”. Прийняти рішення про це компанію змусили певні ринкові умови. Так, на початку 1990-х років у Швеції відбулось зниження цін на ринку нерухомості. А оскільки основим видом діяльності компанії було надання послуг у сфері страхування та фінансів, то вартість активів за балансом зменшуватись, оскільки серед матеріальних цінностей за балансом найбільшу вартість становили земля та офіс. Керівництво компанії розуміло, що зниження балансової вартості компанії, яке відображалась у публічних звітах, могло негативно вплинути на рішення інвесторів. Водночас, у розпорядженні “Scandia AFS” були такі цінні ресурси, як персонал, клієнти та налагоджена система бізнес-процесів. Однак, ці “невидимі” фактори створення цінності у страховому бізнесі не могли бути відображені у традиційній фінансовій звітності, а тому не дозволяли донести інвесторам повну інформацію про вартість компанії.

    Модель  бізнесу компанії “Scandia AFS” будувалась взаємовідносинах із партнерами по фінансовому  ринку, брокерами та клієнтами, які  отримували фінансові та страхові послуги  високого рівня цінності. Саме ці неосяжні ресурси і створювали основу вартості компанії. Розуміючи це, у 1993 компанія представила інвесторам спеціально розроблений додаток до річної фінансової звітності, в якому вперше була зроблена спроба поряд із матеріальними активами здійснити оцінку інтелектуального капіталу. Звіт про інтелектуальний капітал компанія “Scandia AFS” пов’язує безпосередньо з процесом стратегічного планування, а тому до складу елементів інтелектуальних ресурсів були включені ті, що, на думку менеджерів, мають найбільший вплив на досягнення стратегічних цілей.

    Роль  інтелектуального капіталу підприємства надзвичайно важлива в сучасних умовах ринку і полягає у впливі складових елементів інтелектуального капіталу на економічні результати і формуванні різноманітних економмічних цінностей підприємства. Серед таких цінностей варто виділити: збільшення ринкової вартості підприємства; оптимізація змінних та постійних  витрат, а також зменшення трансакційних витрат; підвищення ефективності використання усіх ресурсів підприємства; зростання продуктивності підприємства; розвиток інноваційного потенціалу; зміцнення і удосконалення конкурентних переваг підприємства.

    Дослідження інтелектуального капіталу – це задача пріоритетного характеру, яка є актуальною для всіх підприємств України. Досягнення стабільних конкурентних позицій на ринку можливе завдяки раціональному та ефективному управлінню ІК підприємства. «Визначити, оцінити, розвинути» – універсальна формула, що дозволяє сучасним компаніям перетворити ІК у джерело додаткової вартості.

3. Характеристика об’єктів промислової власності

як  складової неосяжних  ресурсів підприємства

    Серед об’єктів промислової власності  центральне місце належить винаходам.

    Винахід — це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об’єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.

    Виділяють кілька основних видів продуктів, які  можуть стати об’єктом винаходу. До них, зокрема, належать:

    – пристрій — машина, механізм, прилад тощо, які характеризуються наявністю конструктивних елементів та зв’язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;

    – речовина – індивідуальні хімічні сполуки, композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо), продукти ядерного перетворення, які характеризуються якісними й кількісними ознаками;

    – штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин – спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються тощо.

    До  способів належать процеси виконання дій над матеріальним об’єктом (об’єктами) за допомогою інших матеріальних об’єктів. Спосіб характеризується наявністю дій або сукупності дій, порядком їхнього виконання в часі.

    Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Пропозиції, що їх сформульовано у вигляді загальної постановки завдання або у вигляді ідеї не можуть бути кваліфіковані як винахід. Зокрема, не визнаються винаходами відкриття, наукові теорії, математичні методи, методи організації та управління господарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, програми для обчислювальних машин, топології інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин тощо.

    Для визначення патентоспроможності винаходу в Україні використовуються такі критерії:

Информация о работе Значення неосяжних ресурсів у забезпеченні конкурентних переваг підприємства