Засади та механізм функціонування системи державного фінансового моніторингу

• купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;

• зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту (позики), проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна із сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією з сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території). Перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України на основі переліків, затверджених міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, і підлягає опублікуванню;

• переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою;

• зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі;

• зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття;

• відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь третьої особи;

• переказ особою, за відсутності зовнішньоекономічного контракту, коштів за кордон;

• обмін банкнот, особливо іноземної валюти, на банкноти іншого номіналу;

• проведення фінансових операцій з цінними паперами на пред'явника, не розміщеними в депозитаріях;

• придбання особою цінних паперів за готівку;

• виплата фізичній особі страхового відшкодування або отримання страхової премії;

• виплата особі виграшу в лотерею, казино або в іншому гральному закладі;

• розміщення дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та інших цінностей в ломбарді.

По всім вищезгаданим пунктам та вимогам Україна повторює досвід розвинутих країн,  в чому можна переконатися, зайшовши, наприклад, на сайт Служби митних зборів та податків ЇЇ Величності [4]. Але, враховуючи місцеві реалії, особливості менталітету та практики ,яка складається в фінансовому секторі України, Держфінмоніторинг розробив правила які поглиблюють ефективність загальносвітових вимог до фінансового моніторингу, а саме:

Внутрішній  фінансовий моніторинг — діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу з виявлення відповідно до цього Закону фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

Фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо вона має одну або більше із зазначених ознак:

1) заплутаний  або незвичний характер фінансової  операції, яка не має очевидного  економічного сенсу або очевидної  законної мети, зокрема:

2) невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи, зокрема:

3) виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового моніторингу, передбачених цим Законом,

Внутрішній  фінансовий моніторинг може здійснюватися й щодо інших фінансових операцій, коли в суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації (відмивання) доходів

Як уже зазначалося, система Державного фінансового моніторингу складається з Центральних органів виконавчої влади та Національного банку України, й спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - Державної служби фінансового моніторингу України, яке посідає особливе місце в цій системі, виконуючи наступні функції :

1. Аналітичну:
1. досліджує методи та фінансові схеми легалізації (відмивання) доходів і фінансування тероризму;
2. проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму;
3. сприяє виявленню у фінансових операціях ознак використання доходів; забезпечує ведення обліку фінансових операцій, які мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу, в встановленому законодавством порядку -
2. Організаційну:

співпрацює  з органами виконавчої влади, іншими державними органами, завданнями яких є запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму;

за наявності  достатніх підстав щодо того, що фінансова операція може бути пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів або фінансуванням тероризму, надає до правоохоронних органів, згідно з компетенцією, відповідні узагальнені матеріали;

 бере участь  у міжнародному співробітництві з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму;

3. Контрольну:

отримує від  органів виконавчої влади, органів  місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання на запит інформацію, необхідну для реалізації покладених на нього завдань; здійснює координацію та методичне забезпечення діяльності суб'єктів первинного фінансового моніторингу з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму

4. Нормативно-правову:

бере участь за дорученням Кабінету Міністрів України  в підготовці від-повідних міжнародних  договорів України; вносить пропозиції щодо розробки законодавчих актів, у  встановленому порядку бере участь у підготовці інших нормативно-правових актів з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму

З огляду на  функції, яки виконує ДСФМУ можно  зазначити, що робота цієї служби потребує ретельного законодавчого та нормативного підґрунтя.

 

ІІ. Нормативна - правова база діяльності системи державного фінансового моніторингу України.

1. Нормативно - правові засади  діяльності системи державного фінансового моніторингу України

 

Рівень життя  суспільства  має пряму залежність від виконання цим суспільством законів. Але на державних органах лежить більша відповідальність за дотриманням законів., адже вони є середовищем, де закони та нормативи готуються. Від якості законотворчості, якою є як відповідність її викликам сьогодення  ,так і здатність попередити наступні випробування, яки постануть перед суспільством, залежить не тільки якість функціонування держави, так й рівень розвитку суспільства. Якщо мова йде про економічні закони, то від їх якості залежить рівень економічного розвитку суспільства – тобто й рівень життя кожного окремого громадянина.

Законотворчість у сфері фінансового регулювання  знаходиться у постійному опрацюванні, бо змінюються умови у яких функціонує фінансова система,  з’являються  нові шахрайські схеми, технологічний  розвиток приносить нові можливості як для скоєння злочину так і для його попередження.

Система фінансового моніторингу України, яка складається із органів державного моніторінгу , Спеціального Уповоноваженного Органу (Держфінмоніторінг) та суб’ектів первинного моніторингу (банки, інші фінансовиструктури, юридичні та фізичні особи, в разі якщо вони підлягають фінансовому моніторінгу) в своїй діяльності спирається на такі закони та нормативні акти :

1. Закон України  «Про запобігання та протидію  легалізації (відмиванню) доходів,  одержаних злочинним шляхом» від 21 травня 2010 року;

2. Закон України  «Про банки і банківську діяльність»  від 7 грудня 2000 року зі змінами  від 6 лютого 2003 року і 22 травня 2003 року;

3. Закон України  «Про фінансові послуги та  державне регулювання ринків  фінансових послуг» від 12 липня 2001 року зі змінами від 6 лютого 2003 року;

4. Сорок рекомендацій  Групи розробки фінансових методів  боротьби з відмиванням грошей (FATF), введених в дію спільною  постановою КМУ і НБУ від  28 серпня 2001 року № 1124;

5. «Положення  про здійснення банками фінансового моніторингу», затвердженого постановою Правління НБУ 14 травня 2003 року № 189;

6. Внутрішніх  інструкцій та положень суб’єктів  первинного моніторингу.

Методика боротьби з відмиванням ґрунтується щонайменше на трьох правових частинах: кримінально-правовій, економіко- правовій та адміністративно-правовій. При цьому сукупність зазначених методів і засобів охоплює максимально можливі сфери соціальної діяльності, спрямованої на протидію та боротьбу з відмиванням кримінальних доходів.

Основні заходи у сфері запобігання й протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, спрямовані на боротьбу з фінансуванням тероризму, регулюються Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р.

Саме в цьому  документі висвітлені функції, права  та обов’язки всіх суб’єктів системи  фінансового моніторингу на двох її рівнях, а також порядок здійснення процесу фінансового моніторингу.[1,136]

Також, цим законом  визначаються основні принципи та поняття, що стосуються питання протидії легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, та фінансування тероризму. Тобто визначається, що:

• доходи - це будь-яка економічна вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, яка може складатися з матеріальної власності чи власності, що виражена в правах, а так само включає рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній;

• суспільно небезпечне протиправне діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, - діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк три і більше років (за винятком діянь, передбачених ст. 207, 212 Кримінального кодексу України) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави, і за таке саме діяння передбачена відповідальність Кримінальним кодексом України, та внаслідок вчинення якого є незаконно одержані доходи;

• легалізація (відмивання) доходів - вчинення дій, визначених ст. 2 Закону, з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів;

• фінансова операція - будь-яка операція, пов'язана зі здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу, зокрема:

- внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу);

- переказ грошей з рахунку на рахунок;

- обмін валюти;

- надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів;

- надання та отримання позики або кредиту;

- страхування (перестрахування);

- надання фінансових гарантій та зобов'язань;

- довірче управління портфелем цінних паперів;

- фінансовий лізинг;

- здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

- надання послуг з випуску, купівлі, продажу та обслуговування чеків, векселів, платіжних карток, грошових поштових переказів та інших платіжних інструментів;

- відкриття рахунку.

Крім того, визначається що до легалізації (відмивання) доходів  належать дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння  ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів або іншого майна, за умови усвідомлення особою, що вони були доходами.[1,100]

Чітко визначений  понятійний апарат дає змогу більш  легкої та якісної  розбудови нормативної  бази.

Наступним по важливості правовим актом, що регулює процес здійснення фінансового моніторингу, є Закон України № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000. Саме цим документом регламентується порядок відкриття банківської таємниці спеціально уповноваженому органу з питань фінансового моніторингу. [5]

Згідно із Законом  про банки Національний банк України  при здійсненні нагляду за діяльністю банків не рідше ніж один раз на рік проводить перевірку банків з питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.[6]

14 травня 2003 р.  була прийнята Постанова Правління  Національного банку України № 189 «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу». У Цьому  Положенні  встановлюються загальні вимоги Національного банку України щодо:

- виявлення та реєстрації банками фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

- ідентифікації клієнтів;

- надання банками спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації відповідно до вимог законів України з питань запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Завдяки детальному висвітленню цих процедур Положення  е основним нормативним актом для розробки внутрішньобанківських інструкцій щодо фінансового моніторингу.