Засади та механізм функціонування системи державного фінансового моніторингу

Національний банк України

Університет банківської  справи (м. Київ)

Інститут магістерської  та післядипломної освіти

 

 Кафедра  банківської справи

 Спеціальність  банківський менеджмент

 

Допущена до захисту

Завідувач кафедри

 

______________ Вовчак  О.Д.

 

 « ______» ___________________________2013 р.

 

 

Курсова робота

Засади  та механізм функціонування

системи державного фінансового моніторингу

 

 

Науковий керівник

д.е.н., професор кафедри економіки та управління

_________________  Хоружий   Г.Ф.

 

 

 

Курсову роботу виконав:

студент групи 501-БСм

_________________  Глєбов  Б.Е.

 

Київ 2013 р.

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ

 

Україна -  ще молода держава, капіталістичні відносини, в яких розвивалися країни іншого світу є новими для сприйняття більшості населення . Тому, ще не позбавившись негативних явищ  соціалістичного суспільного ладу, наше суспільство, разом із досягненнями капіталістичних країн найперше отримує їх вади. Вже порушені старі  виробництва й цілі галузі, що давали робочі місця, ще не створені нові, а вже необхiдно будувати сучасні – найновіші. В таких складних  умовах, маючи не найкращі стартові позиції (порівняно із розвинутими країнами Старого та Нового Світу), Україна будує ще не звичайні   для неї капіталістичні відносини, як всередині суспільства, так й у зовнішньоекономічних стосунках, з котрих найбiльши  за обсягами спочатку були стосунки із колишніми республіками СРСР.  Але, хоча капіталістичні відносини для українського суспільства і не встановились досить чiтко, роль держави у суспільстві лишається незмінною – підтримання ладу й порядку у відповідності до обраних суспільством цілей. Для банківської системи такими цілями є накопичення національно-оріентованого капіталу й розвиток нацiонального, особливо високотехнологічного виробництва, и через те забезпечення нацiональной незалежності. Підтримання порядку й розвиток у сфері фінансової діяльності - функції держави. Саме для цього, вiдповiдаючi вимогам часу, була створена й вже десять  років працює Служба державного фінансового моніторингу. Десять років – це дитячий  строк для держави, але достатній для того, щоб розуміти що діється із окремою державною службою, яка покликана забезпечити протидію відмиванню коштів, отриманих злочинним шляхом у співпраці з іншими державними вітчизняними  та закордонними установами. 
І. Місце системи  державного фінансового моніторингу в загальній системі державних органів фінансового нагляду та контролю

 

До 2002 року Служби державного фінансового моніторингу  в країні не було. Система  державного фінансового нагляду та контролю, яка дісталася  Україні від СРСР,  поступово поповнювалася новими інституціями, які були зосереджені на вирішенні суто внутрішніх економічних проблем, – головною з яких було поповнення держбюджету. Країна не чекала, поки науковці обґрунтують, фахівці підготуються , законодавці визначать, а владні інституції  почнуть працювати, упереджуючи події. Жити треба було зараз й бюджет (а до набуття Україною незалежності бюджетна сфера економіки складала 100%) теж не чекав.  Національні інтереси України (та й будь якої із країн) вимагають дбайливого ставлення до фінансових ресурсів, а як можна планувати їх соціально-орієнтований розподіл , якщо їх об'єми та напрями руху здебільшого невідомі ?  Довго таке становище продовжуватися  не могло, до того ж , рухаючись до спiвробiнитцтва у  глобалізованому світi з відкритими ринками, Україна почала стикатися з новими викликами, які вона вже не могла вирішувати існуючими засобами – існуючих на той час органів контролю було замало для того, щоб успішно протидіяти економічній злочинності, яка загрожує національним українським iнтересам в глобалізованому світі., Хоча кожна з країн вирішує питання національної безпеки, зокрема протидію легалізації доходів , отриманих злочинним шляхом самостійно, але без спеціально уповноваженого органу , який би співпрацював з подібними органами в інших країнах, успішно протидіяти міжнародному криміналу було надалi все важче.

 Доходило до таких ганебних фактів , що держслужбовців з України, винних у розкраданні майна України засуджували за ці вчинки за кордоном , й до того ж конфісковували це майно на користь інших  країн.   Мало того, країни, які не мають відповідної державної служби, яка б працювала на загальних для всіх країн засадах, та використовувала б загальний досвід,  наражаються на ризик поширення тіньового сектору економіки та процесу відмивання грошей, що може привести до обмеження, або втрати частини суверенітету такої країни не тільки де-факто, але й де-юре, i до внесення до списку країн, які не бажають співпрацювати у протидії використанню грошових ресурсів криміналитетом, так званого «Чорного списку» FATF, що на жаль й сталося з Україною в 2002 році.

Логічним розвитком  подій стало прийняття в тому ж році,  та введення в дію Законів України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», та Закону України про внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів , одержаних злочинних шляхом, що дозволило призупинити дію санкцій FATF проти України. [1,95]

Але головним наслідком  стало те, що був створений і  почав свою діяльність в складі Міністерства фінансів України національний орган  фінансової розвідки - Держфінмоніторинг  України, спочатку, в 2002 створений в статусі Державного департаменту фінансового моніторингу. З 2005 року згідно Закону України Держфінмоніторинг України набув статусу центрального органу виконавчої влади.[2].

Звичайно, не тількі зовнішні чинник сприяли створенню цієї служби. З моменту запровадження в Україні ринкових відносин основним державним органом , виконуючим контрольно-наглядові функції, була податкова інспекція. Періодичний контроль, який вона здійснює – раз в місяць, дозволяє вивчити  діяльність підприємства за минулий період і дослідити настільки деталізовано, наскільки потрібно – аж до кожній окремій операції. Але звiти за місяць (чи квартал, чи навіть рік, як в деяких країнах, як  наприклад в Англії,  де підприємства подають податкову звітність раз на рік) не можуть забезпечити усi аспекти необхідного контролю у сфері фiнансiв. Національний Банк, навпаки, може отримувати інформацію від підзвітних банків (через яки ведуть розрахунки  підприємства) щоденно, але їй бракує детальності, і її треба систематизувати у напрямку держiнтересiв. Тож фінансовий моніторинг, як державний інститут, поєднує в собі найкращі властивості інших наглядових органів, доповнюючи систему органів фінансового нагляду та контролю. Він робить систему фінансового моніторингу такою, що дозволяє  відслідкувати рух  фінансових ресурсів на необхідному рiвнi ,  протидіючи відмиванню коштів  отриманих злочинним шляхом, та боротися з фінансуванням тероризму.

Рисунок 1.

Національна система органів фінансового нагляду та контролю України.[3]

 Система фінансового моніторингу України складається з двох рівнів - первинного та державного.

Суб'єктами первинного фінансового моніторингу  є:

• банки, страхові та інші фінансові установи;

• платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи;

• товарні, фондові та інші біржі;

• професійні учасники ринку цінних паперів;

• інститути спільного інвестування;

• гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї;

• підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами;

• підприємства та об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів;

• інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.

 

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

• центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій;

• спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом та повноваженнями, а саме Державна Служба фінансового моніторингу України.

 

Методологічні засади

При розробці концепції функціонування служби фінансового моніторингу був врахований досвід інших країн.

Світовий досвід пропонує до застосування три основні  системи організації фінансового  контролю.

Перша система  контролю передбачає заборону великих  за обсягом угод з готівкою без участі професійного посередника. Вона реалізована в межах Європейського Союзу. Наприклад, італійським законодавством не вимагається, щоб підприємці або фінансисти вели облік значних угод із готівкою та повідомляли про них. Натомість існує заборона на здійснення таких угод без законного фінансового посередника, який веде відповідний облік.

Друга система  передбачає обов'язкове повідомлення уповноваженого органу про всі угоди, сума яких перевищує певний обсяг. Така система діє в США та Австралії. Система, безумовно, примітивна, але це гарантує отримання уповноваженим органом необхідної інформації. Крім того, простота критерію вибору операцій, що підлягають контролю, робить правила гри зрозумілими для всіх учасників і виключає момент підозри з боку суб'єкта фінансового моніторингу.

Третя система  контролю передбачає інформування про  сумнівні угоди. Проблема реалізації цієї системи полягає у визначенні сумнівності. Якщо вона базується на жорсткій фіксації протиправних дій, то на суб'єкта фінансового моніторингу автоматично покладається виявлення причин здійснення таких дій.

В Україні реалізується модель фінансового контролю змішаного  типу. Національний банк вже здійснює заходи щодо обмеження готівкового  обігу без участі банківських  установ. Ця модель реалізується шляхом створення та використання системи фінансового моніторингу, яка регулюється Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, іншими законодавчими актами.

Методологічні та практичні питання, пов'язані  з визначенням ступеня «брудності»  грошей, є досить складними: важко  відстежити момент «забруднення» коштів, їх рух, установити факт легалізації. «Брудні» капітали в режимі «відмивання» дуже рухливі, а їх пересування - здебільшого трансграничне. Суттєво ускладнюють ситуацію відмінності між національними законодавствами, зокрема, щодо банківського регулювання.

Державна політика протидії відмиванню коштів в Україні  здійснюється за такими напрямками:

• запобігання виникненню передумов легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму шляхом удосконалення законодавства;

• запобігання використанню фінансової системи України з метою легалізації доходів, одержаних злочинними шляхом, та фінансування тероризму;

• удосконалення регулювання та нагляду за виконанням законодавства у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму;

• удосконалення діяльності правоохоронних органів щодо виявлення, розслідування фактів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму;

• створення ефективної системи взаємодії між державними органами, що здійснюють заходи щодо запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму;

• створення ефективної системи взаємодії між державними органами, що здійснюють заходи щодо запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму;

• участь у міжнародному співробітництві з питань боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму;

• формування в громадськості розуміння важливості протидії легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму;

• підвищення кваліфікації та техніко-технологічного рівня боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму.

Основою процесу  розбудови цілісної системи державної протидії відмиванню коштів злочинного походження є збереження ринкових принципів функціонування фінансової системи країни, недопущення надмірної «зарегульованості» фінансової сфери в цілому одночасно із запровадженням прогресивних, апробованих світовою практикою форм фінансового контролю за відмиванням коштів.[1,99]

В Україні діяльність з фінансового моніторингу поділяється  на два види:

Обов'язковий  фінансовий моніторинг - це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також сукупність заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України й подальшої обробки.

Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому  моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 150 000 грн або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 150 000 грн, та має одну або більше із зазначених нижче ознак:

• переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до офшорних зон;