Заробітня плата в ринковій економіці

 

ВСТУП

Актуальність теми. Особливістю  кризи, у якій зараз перебуває  країна, є те, що вона довгий час подавлялася  централізованою системою директивного управління за рахунок екстенсивного  використання природних і трудових ресурсів, експорту, сировини, адміністративного  підвищення цін, емісійного фінансування і т.д.

Діагностування кризи  дозволяє зі стовідсотковою ймовірністю  прогнозувати сценарій його розвитку і виходу із нього. І наш, і зарубіжний досвід свідчать про те, що із подібної кризи не можна вийти без радикального скорочування військових видатків і  рішучої конверсії, без складання  бездефіцитного бюджету. В відношенні грошової реформи і лiбералiзації цін були альтернативи. Германія і Росія проводили грошову реформу, а післявоєнна Японія та Італія ні. Відмова від грошової реформи привела ці країни до гiперiнфляції, що на десятиріччя понизила курс національних валют. Отже, альтернатива складається у виборі між грошовою реформою і інфляцією.

В нашій країні лiбералiзація  ціноутворення вже здійснюється протягом останніх 25 років. Спочатку визволялися  ціни на продукцію машинобудування, після цього на фрукти, овочі, картопля. Гіпотетично можна розмірковувати про те, що краще було би здійснювати лiбералiзацію цін після формування бездефіцитного бюджету, конверсії і грошової реформи. Але оскільки лiбералiзація цін вже стала фактом, завдання складається в цих умовах в скорочуванні видатків бюджету і в поширенні виробництва товарів.

Державна підтримка сільського господарства і стримування зростання цін на продовольство є найважливішою антиiнфляційної і антикризовою мірою. Попит на продовольство мало еластичний по відношенню до цін і тому при їх лiбералiзації на сільськогосподарську продукцію вони можуть бути дуже високими. Зростання цін на продовольство при великій частці витрат на нього в прибутку населення призводить до зростання прибутку, забезпеченого лише iнфляційною емiсiєю. Гiперiнфляція наступає саме тоді, коли в умовах спаду виробництва допускається вільне зростання цін на продовольство. Тому не виправданим є підхід до приватизації в сільському господарстві, як до засобу виходу із кризи без рішення проблем бездефіцитного бюджету, конверсiї, структурної перебудови, ліквiдностi грошей і т. і.

Об'єктом дослідження  є економіка України, а предметом  – ціна, заробітна плата, та інфляція в ринковій екноміці.

Метою роботи є досягнення глибшого розуміння проблем аграрної економіки в Україні.

Для досягнення мети роботи поставлені наступні завдання:

1. дати макроекономічний аналіз суті та взаємозвязку ціни, заробітної плати та інфляції в ринковій економіці;
2. охарактеризувати співідношення ціни, заробітної плати та інфляції в кризовий період;
3. дослідити антиінфляційну політику в Україні.

Для реалізації мети дослідження та поставлених завдань використовується комплекс сучасних загальнонаукових методів дослідження і підходів, а саме:

• теоретичного аналізу для вивчення вітчизняних літературних джерел з питань економічних потреб суспільства;
• історико-логічного аналізу, що дав можливість вивчити генезис та тенденції інфляції;
• системний підхід, який застосувався в процесі комплексного аналізу реалізації державної політики України в плані розвитку ринкової економіки.

Інформаційною базою є  наукові публікації, монографічні видання, підручники вітчизняних і закордонних  вчених тощо.

Курсова робота складається  з вступу, трьох розділів основної частини, висновків та пропозицій, списку використаних джерел, додатків.

 

РОЗДІЛ І. ЗАРОБІТНЯ ПЛАТА  В РИНКОВИХ УМОВАХ.

1. Соціально-економічна сутність заробітної плати.

 

Ефективність праці певною мірою визначається діючою системою заробітної плати. Заробітна плата  як соціально-економічна категорія, з  одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація  заінтересовує працівників підвищувати  ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи  й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Заробітна плата як елемент  ринку праці є ціною робочої  сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.

 Під час визначення  заробітної плати як ціни робочої  сили необхідно враховувати єдину  міру оплати праці, критерієм  якої є реальна вартість життя  працівника та його сім’ї.  Як ціна робочої сили заробітна  плата формується на ринку  праці і є зовнішньою відносно  підприємства.

 Як елемент ціни виробництва заробітна плата має визначатися часткою у створеній підприємством вартості. Під час формування частки заробітної плати необхідно не допускати відшкодування надлишкових затрат праці і забезпечувати її підвищення тільки у зв’язку зі збільшенням кількості випущеної продукції, ефективнішим використанням ресурсів, зростанням продуктивності праці.

 Заробітна плата є  найбільш дійовим інструментом  активізації людського фактору  і використання трудового потенціалу.

При цьому використання існуючого  кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і  вибору методів ув’язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

Відповідно до Закону України  «Про оплату праці» заробітна плата  — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як важлива соціально-економічна категорія заробітна плата в ринковій економіці має виконувати такі функції:

• відтворювальну — як джерела відтворення робочої сили і засобу залучення людей до праці;
• стимулюючу — встановлення залежності рівня заробітної плати від кількості, якості і результатів праці;
• регулюючу — як засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях економіки з урахуванням ринкової кон’юнктури;
• соціальну — забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю.

Проте в сучасних умовах становлення ринку в Україні  заробітна плата не може виконати цих функцій. Її рівень забезпечує не більш як 21 % відтворення робочої сили, що не відшкодовує навіть прямих затрат праці і не викликає заінтересованості в переорієнтації робочої сили на пріоритетні сфери діяльності.

 Питома вага оплати  праці у валовому внутрішньому продукті незначна (41 %). У структурі собівартості виробництва продукції заробітна плата в 2001 р. становила приблизно 11 %, у промисловості — 9 %.

 Сьогодні заробітна  плата виконує інші функції,  а саме:

• збереження зайнятості, запобігання безробіттю ціною заниження заробітної плати;
• забезпечення соціальних гарантій;
• збереження попереднього статусу, пов’язаного з попереднім робочим місцем;
• стримування інфляції (через затримку виплати заробітної плати);
• перерозподіл зайнятих по галузях і сферах економіки;
• поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;
• посилення мобільності робочої сили.

Розрізняють номінальну і  реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата (грошова) — це сума коштів, яку одержують працівники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості і якості затраченої ними праці, результатів праці.

У зв’язку з тим, що предмети споживання надходять трудівникам  через обмін заробітної плати  на товари, заробітна плата має  грошову форму.

 У ринкових умовах  у будь-які періоди і в різних районах країни ціни на товари різні, тому на однакову заробітну плату можна придбати різну кількість товарів. Точнішою характеристикою доходів працівників є реальна заробітна плата. Вона відображає сукупність матеріальних і культурних благ, а також послуг, які може придбати трудівник на номінальну заробітну плату. Розмір реальної заробітної плати залежить від величини номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги. Цю залежність можна виразити так:

 Ір.зп = І н.зп / Іц, 

де Ір.зп, І н.зп — відповідно індекси реальної і номінальної заробітної плати;

Іц — індекс цін.

 Якщо ціни на товари  зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.

 Підвищення рівня реальної заробітної плати та забезпечення стабільних темпів її зростання, а отже і підвищення купівельної спроможності населення, може бути досягнуто лише двома способами:

• суттєвим підвищенням номінальної заробітної плати;
• стримуванням зростання цін на споживчі товари та послуги, запровадженням ефективного механізму індексації заробітної плати з метою підтримання її купівельної спроможності, а також грошових доходів і збережень громадян.

Залежно від часу проведення розрізняють індексацію попереджувальну  і ретроспективну. Попереджувальна індексація має на меті випередити інфляцію і передбачає підвищення заробітної плати з урахуванням прогнозованого зростання споживчих цін.

 При ретроспективній індексації заробітна плата підвищується відповідно до зростання споживчих цін за минулий період.

Досвід України і зарубіжних країн свідчить про те, що найчастіше використовується ретроспективна індексація, за якої збільшення тарифних ставок, окладів, проводиться через заздалегідь визначені відрізки часу або за умови досягнення завчасно установленого відсотка зростання споживчих цін. За високої інфляції проведення ретроспективної індексації не забезпечує повної компенсації подорожчання вартості життя. Тому більш прийнятною є попереджувальна індексація.

У системі індексації важливим елементом є поріг, що являє собою  індекс споживчих цін, у разі досягнення якого заробітна плата підвищується. Наприклад, порогом індексації, коли вона проводилася автоматично, в Італії було визначено 1 %, в Бельгії — 2 %.

 В Україні цей поріг  був установлений на рівні 5 %. З урахуванням досвіду розвинутих країн поріг індексації у міру фінансової стабілізації необхідно установлювати на більш низькому рівні.

За своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її елемент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв’язку і взаємообумовленості всіх її частин.

 Заробітна плата працівників складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних виплат.

 Згідно із Законом  України «Про оплату праці»  основна заробітна плата —  це винагорода за виконану  роботу відповідно до встановлених  норм праці (норми часу, виробітку,  обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді  тарифних ставок (окладів) і відрядних  розцінок для робітників та  посадових окладів для фахівців  і службовців. Додаткова заробітна  плата — це винагорода за  працю понад установлені норми,  за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

 Інші заохочувальні  та компенсаційні виплати —  це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.

Особливе місце в системі  оплати праці посідає мінімальна заробітна плата, що являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати також включаються доплати, надбавки, премії. В доплати не входять: виплати за роботу в понаднормований час, у важких або шкідливих умовах, з особливими географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику здоров’ю тощо. Ці кошти повинні виплачуватися зверх мінімуму. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.